Був чудовий ранок листопада. Сонце світило так, наче зараз липень, а температура повітря нагадувала про наближення зими. Над головою літали лебеді, і я була задоволена тим, що було світло, хоча за графіком його мали вимкнути вже давно. 
Пів ночі не спавши, бо в голові крутилися різні думки про мої улюблені конкурси на «Кашалоті» й обмірковування, що ж можна приготувати і як усе встигнути, я взялася до роботи.
Готувати вирішила зефір зі смаком гарбуза, дбайливо вирощеного мною з маленької насінини, та яблук зі свого саду. Першим етапом мені потрібно було зробити гарбузово- яблучне пюре і вичавити сік. Другий зварити сироп для квітів із зефіру. Для цього потрібно 200 мл соку, 250 г цукру, 6 г агару-агару, і паралельно збивати меренгу: 70 г білка + 70 г цукру. Все почалося добре, але коли настав момент усе гарненько поєднати, вимкнули світло (( і моя зефірна маса не дійшла до потрібної кондиції.Результат ви можете побачити на першому фото). Ото моя мала була рада, що можна зʼїсти некондицію)
Світло повернули десь за годину, тож я почала все спочатку. Зробила квіти й пішла робити гарбузик. 
Оскільки форми в мене немає, взяла плівку та нитки. Для гарбуза варила сироп: 400 г пюре, 500 г цукру + 16 г агару. Для меренги: 100 г білка + ванільний цукор + спеції ( імбир, кориця).
Сформувала й відправила в холодильник до повного застигання. 
Не все вдається з першого разу, але якщо ти маєш натхнення і наполегливість, все обов’язково вийде. Зефір це моя розрада в такі тяжкі часи. Коли готуєш з любов’ю із продуктів, котрі виростила сама, це мій спосіб показати своїй родині мою турботу. Цей гарбузик сьогодні стане гарною окрасою шабатнього столу.