Ні в чому не винні. Частина 1. Лялечка.

Такий тип дітей називають "тінню" і зазвичай їх не помічають, або ж не хочуть помічати. Через байдужість оточуючих  , ці діти залишаються на одинці зі своїми проблемами і замикаються в собі.Вони відрізняються від інших , маючи клеймо, нанесене суспільством. Діти, які відповідають  за вчинки своїх батьків. Діти, які ні в чому не винні. Вони  народились в неблагополучних сім'ях і все їх життя - це боротьба. Боротьба за "місце під сонцем". 

Анна була найтихішою дівчинкою в класі. Марина Василівна, новий вчитель англійської, одразу її помітила. Та і як не помітиш дівчинку,  одягнену в  поношені речі ,  більші на кілька розмірів, які дістались "в спадок" від  старшого брата. Через  дивне вбрання однокласники  дражнили дівчинку  "бомжихою". Через це вона сиділа на задній парті, аби її ніхто не поштурхав на уроках.  В неї не було друзів і через це  на перервах вона сиділа в класі. А якщо клас закривали то для дівчинки це було гірше за будь-яке покарання, адже їй ніде сховатись від інших ,вона мусила стояти в коридорі в куточку, сторонилась від інших, щоб її не зачіпали. Та й кожен день походу в школу був для неї  "відбувальщиною".Але треба було йти.П'ятикласниця мала гарні риси обличчя,пухкі губи, великі сірі очі, густе світле волосся, яке було спотворене короткою зачіскою, підстриженою" під пальці".  Вона була схожа на лялечку,незграбно підстрижену лялечку,зі смутком в очах. "Господи,  навіщо так потворити дівчинку, та ще й таку милу? Їй би гарні джинсики та кофтинку, або ж платтячко  трішки волосся відростити і буде справжня красуня " - подумала Марина Василівна, дивлячись на общипане волосся "лялечки". Задзвонив дзвінок і настала пора знайомитися з учнями. " Good morning, good morning! Good morning to you! Good morning, good morning! I'm glad to see you! "- почала вчитель з вірша. Урок проходив по плану і діти демонстрували новій вчительці свої знання за перше півріччя. Марина Василівна була приємно здивована успіхами деяких учнів. Вона давала завдання по черзі читати текст на іноземній мові.Настала черга Анни. "Аня, продовжуй!" -  тихо мовила вчитель,після мовчазної  паузи. Але дівчинка мовчала і налякано дивилась на Марину Василівну, наче хотіла щось сказати, але не могла. "А вона не може читати англійською так як вона  з української  знає не всі букви" - викрикнув Богдан, відмінник з першої парти. "Так- так, вона не знає букв, їй в перший клас треба знову йти" - підхопила його сусідка по парті, Мар'яна.  "Така здорова і не знає алфавіту! -радісно продовжив Богдан, наче хизувався тим, що йому першому випала нагода ввести в курс справи нового вчителя, - тупа бомжиха! "- наостанок викрикнув малий і весь клас вибухнув сміхом і почали дражнити Анну. Та, в свою чергу, дивно відреагувала. Вона не " огризнулась" в відповідь, не розсердилась, не скривилась, лиш тихо заклакала, неначе погодившись зі словами дітей.На мить Марина Василівна розгубилась бо не знала як вгамувати дітей. Заспокоївши ураган п'ятикласників та роздавши письмове завдання вона дописувала план уроку. Задзвенів дзвінок. Марина Василівна подалась до учительської. "Ви Ірина Леонідівна? Шкільний психолог? Будемо знайомі, я Марина Василівна, новий вчитель англійської!Дозвольте я вас дещо запитаю!" І вчитель іноземної мови почала розмову з психологом стосовно Анни."Ну що я вам можу сказати, дівчинку зацькували.Діти її віку дуже жорстокі до інших. Та і їх батьки,  знаєте, не поспішають пояснити своїм дітям чому дитина з багатодітної сім'ї так одягається і зачіска чому така,  навпаки засуджують її батьків що ті скільки дітей мають і не можуть їм дати раду. От діти в класі, слухавши що говорять дорослі, самостійно роблять висновки і підсвідомо думають що мають право  ображати  дівчинку .Шкода дитину. Та  і куди дивилась вчитель молодших класів? Як можна було  за чотири роки "прогавити" дитину? На це питання я поки не отримала відповіді, але працюю над цим. Маму Ані викликали в школу. Вона теж так  нічого і не відповіла. З дитиною потрібно займатись, а вдома цього ніхто не робить.Восьмеро дітей в сім'ї ! Тільки вдумайтесь!Який там приділений час, раз батьки ради всім дати не можуть. І мама знов вагітна!  Я не засуджую їх!! Але і не розумію. Я спробувала запитати маму чи не пора б їм зупинитись в продовженні роду, та зайнятись цими дітьми що є. Її відповідь  а точніше питання на питання мене вбило.Вона лише запитала "А що?" І дивилась на мене так дивно. Точніше це був погляд "в нікуди". Це не є нормально. Я, як психолог, бачу що це не нормально!  Здорового глузду немає.Яка може бути достатня увага всім!  І соціальні служби сплять. Точніше  висновок такий : діти нагодовані, одягнені, мають де спати.А як вони нагодовані і вдягнені і що вони думають, відчувають і яке їх місце  в суспільстві -всі плювати хотіли. Це не  дорослих  проблеми. В сім'ї працює тільки тато. Мама займається дітьми. Допомоги від рідних ніякої. От  і діти ростуть кожен сам за себе. Аня - друга дитина. Вона допомагає мамі з меншими. Маму вона боїться. Сказала мама доношувати за братом - значить так треба! Вона ще мамині речі носить. Школа дівчинку.Та і меншим її теж не солодко. Їх легко побачити серед діток - дівчатка коротко обстрижені .Хлопчики як хлопчики. Всі діти в жахливих обносках  От і інші діти мають купу приводів щоб їх ображати. -  і психолог починає шукати на столі щось між паперами , знайшовши, продовжує- Ось, дивіться, новий план навчання для Анни. Ми з вчителями старших класів на нараді вирішили що я буду займатись з дівчинкою додатково.Деякі уроки , такі як  мова та література, вона поки не буде відвідувати - я з нею займатимусь, будемо вивчати букви і вчитись заново читати. Я думаю, наздоженемо. Ви, Марина Василівна, більше не давайте їй читати  і намагайтесь поки мінімально  її запитувати. "Вчитель іноземної погоджено кивала. Вона  й сама хотіла допомогти дівчинці.

Через місяць в школі проводили свято весни. Планувався виступ. Хлопчики п'ятих-сьомих класів готували виступ для однокласниць. Завуч з виховної роботи складала сценарій з конкурсами та розвагами, і придумала провести свято в народній тематиці - щоб діти  були в українській формі.

Почалось свято. Вся школа зібралась в актовому залі щоб дивитись на виступ п'ятого, шостого, сьомого класів. Хлопчики проводили виступ  , весь зал та дівчатка спостерігали. Спостерігали і вчителі. Марина Василівна була між ними.Вона одразу запримітила Анну - дівчинка була одягнена в  блузку яка колись була білою, і чорну спідницю, але на фоні інших діток, лялечка виглядала дуже убого.

Ведуча оголосила конкурси для дівчаток - козачок. Класи розділилися на три команди.Перший конкурс "поїдання козацької каші". З трьох команд  потрібно було по одній учасниці.Дівчатка  загули як бджоли в вулику. Ніхто не хотів брати участі в такому конкурсі. Та і "козацька каша", ячмінна, нічим не присмачена, холодна, не апетитна, яка залишилась після обіду в шкільній їдальні, не викликала бажання її їсти. І тут почалось цікаве. П'ятикласниці знайшли "бажаючу". Вони хором почали просити Анну взяти участь. Дівчинка розгублено посміхалась. Вона не хотіла їсти ту кашу, але однокласниці ,які раніше її не помічали  і не говорили з нею ,тепер люб' язно  її вмовляли і  лялечка не могла  їм відмовити. "Давай,  ти зможеш, ми виграємо! "-  підлесливо просили дівчатка, хитро переглядаючись. І Аня,  вагаючись, підійшла до столу, де стояли три миски ненависної каші. "Ти повинна найшвидше, давай, давай! Аня! Аня! " - кричали однокласниці. За командою ведучої учасниці сіли до столу і почали їсти кашу. Марина Василівна напружилась. Їй не подобався цей конкурс . "Чия була це ідея? Хто до такого додумався?" - сердито думала вона і не знала як припинити цей конкурс. Все припинилось швидше ніж вчитель встигла подумати. Раптом зал затих і було чути глухий кашель - хтось з дівчаток почав давитись кашею. Це була Анна. Дівчинка намагалась видавати що все добре ,але  кашель, здавалось, не давав їй дихнути, і з очей летіли сльози. Вчителі налякано дивились на дівчинку. Марина Василівна зірвалась з місця." Аню, мерщій сюди, водички поп'єш, пішли" І вчителька вивела з залу  дівчинку. "Як ти? Все добре в тебе?" - згодом  запитала вона Анну.Дівчинка згоджено кивнула, не промовивши слова. Вона була схожа на налякане звірятко.. "Тобі краще  піти додому, відпочити.Всіх я беру на себе" - погладивши по голові лялечку сказала вчитель. Дівчинка сором'язливо трусьнула голівкою . Складалось враження що її ніколи не обіймали і не пестили і жест зі сторони вчительки для неї був  чимось не звичним. Вона швидко подалась додому, навіть не сказавши "до побачення".

Другого дня вчителі бурно обговорювали ситуацію з кашею. Завуч з виховної роботи  оправдовувалась, що знайшла цей конкурс в статті про козацтво. "Це не допустимо! А якби ще хтось постраждав? Ви розумієте  наскільки це серйозно?"