Хто ти?

Холодний вітер пронизує моє тіло,здається, до самих кісток. "Ну і погодка ! - внутрішній голос докірливо констатує  ситуацію - Ну хіба  важко було глянути прогноз? Вирядилась! Хоча б  піджак захватила?! Та нііі, хіба ж в нас буває все так просто в цьому житті?" В нас буває не "просто" , в нас буває "як завжди "!" Пробігаючи по тротуарі, перемикаю думки , немов канали на телебаченні. Поки нічого такого, щоб зігріло душу.  Червень місяць, а холодно як! 

"Веселий буде деньок - знову внутрішній голос" підливає масла в вогонь" . Який вже буде! От вдало пройду співбесіду і буде мені щастя ! Ще пів години до початку, а  я вже добігла! Майже готова! Тільки де б кави купити? За порцію запашної , гарячої кави душу продам!

На щастя, в кіоску навпроти, вивіска з надписом від руки на А4" КАВА, ЧАЙ". Надпис здійснений не дуже каліграфічно, і не дуже вдало виглядає, як і сам кіоск, але реклама вона...ну  ясно  ж! Та байдуже мені  на маркетинговий хід, вже  лечу до кіоску  і займаю чергу. Судячи з колони  бажаючих, попит таки є.Черга рухається і я зі  скупого вибору розчинної, обираю що - небудь, аби зігрітись.

Поки стою в роздумах, відчуваю на собі погляд і рефлекторно повертаю голову в той бік де "глядач". І дійсно, хтось дивиться на мене! "Хто ти? Чого тобі? Чого дивишся?" - внутрішній голос задає ці питання, але через долю секунди, мій мозок розпізнає ЙОГО і я ще швидше відвертаю голову, роблячи вид, що не  впізнала. Зціплюю зуби, і дивлюсь собі під ноги. Начебто зайнята думками. Чорт! І де він тут взявся, зараза? Скільки часу минуло з останньої зустрічі? Краще не згадувати ту зустріч.

Все почалось з ... Дідько! На цьому самому місці де стоїть  цей задрипаний кіоск! "Господи, ти зараз серйозно?" - мій внутрішній голос в істериці... В цей самий час,  на цьому  місці... Правда, раніше тут був ринок. І я, будучи дівчиськом, продавала черешні. А він... Він їздив між рядами на велосипеді. Модному велику, спортивному. Кілька разів поїхавши біля мене, він таки зупинився, і мило посміхнувся. "Хто ти?" - з солодкою посмішкою запитав мене. Не "як звати", не "давай познайомимось", не "в яку ціну черешні",навіть. Він запитав чітко "Хто ти?".  Я розсміялася. Веселе запитання. Відповіла питанням на питання :"А ти хто?". "Принц, правда кінь залізний" - і він махнув досадно на велик. "Тоді я принцеса!" - пожартувала я. І  так почалось наше знайомство. А потім зустрічі.Принц мчав на залізному коні через три села. Довгі літні ночі,які здавались найщасливішими. Ми гуляли між вулицями і здавалось, це було наше щастя. Але так здавалось і лише мені. 

А потім принц зник.Просто зник. Без пояснень. В телефоні було лиш чути "ваш абонент.... "Тиждень, два. Може що з ним сталось?Не заспокоюсь поки не дізнаюсь. Я не здамся!

Збираю компанію на дискотеку через три села, навіть знаходжу транспорт -жигулі сусіда.І от ми там, в селі, де живе мій принц. Роздумую, як діяти далі. А якщо з ним щось сталось і він не прийде на диско? Розпитаю місцевих, де живе , піду до дому. А як інакше?

Поки в роздумах, помічаю знайому постать. Він! Серце забилось, аж дух перехопило! Живий! Фух!Зараз від щастя його зацілую!!! Скучила то як!!! "А це що за дама?  - внутрішній голос починає панікувати - Хто це з ним?" Відчуваю як душа "втікає в п'яти". Мозок починає "тверезішати" . Краще б не бачити цього всього.... Ні, я таки підійду! Хочу подивитись в очі! Видихаю і  йду! Ніг не відчуваю. Вони  дивляться на мене. Він і вона. Він спокійний, наче бачить мене вперше."Привіт! Не хочеш мені нічого сказати?" - питаю тремтячим голосом. "Хто ти?- питає він здивовано, наче бачить мене вперше-Хто ти? Я тебе незнаю!" Його реакція мене нищить. "Я - принцеса!"-відповідаю розгублено і моя відповідь збирає бурю сміху. Я повертаюся і біжу. Чим скоріше і чим подалі. Щоб більше не бачити і не чути цього всього...

 

Розрахувавшись за каву, я відчуваю той погляд. Краєм ока помічаю як "принц з минулого" підходить до мене. "Привіт ! - і його обличчя розпливається в посмішці, як і тоді, на цьому ж місці. - Радий тебе бачити!". "Щоооо??? З  якого дива?" - мій внутрішній голос зараз вибухне і почнеться армагедон мого внутрішнього світу... 

Я прищулюю очі, роблячи вид що бачу його вперше. "Хто ти?" - питаю його, і гірко посміхаюсь повторюючи "Хто ти?"  І пристально глянувши в його розгублений погляд йду  геть. "Хто ти?-внутрішній голос, немов ехо, повторює це ненависне запитання - Хто ти?" .

Темы: рассказы

11 коментарів

  • Garriet 1 квітня 2019, 07:00 3

    Круто! Цікаво було читати. Вам треба щось більше за обсягом писати-я б із задоволенням зависла б на читанні якоїсь повісті ))

  • Divashka 1 квітня 2019, 17:13

    Дякую, зараз над цим працюю.

  • para_solka 1 квітня 2019, 08:40

    Класс! Интуитивно ждала, что в конце будет брат - близнец и армия или что-то подобное) Хорошо написано. Подпишите текст)

  • Divashka 1 квітня 2019, 17:13

    Дякую. Як підписати?

  • para_solka 1 квітня 2019, 17:39

    Свое авторство) вдруг кто-то захочет скопировать, пусть все знают о Вашем таланте)

  • Lorelea 1 квітня 2019, 10:49

    Дуже сподобалося. І стилістично більш майстерно стало. Ви молодець :) Таких серія оповідань і гарна була б збірка для підлітків.

  • Divashka 1 квітня 2019, 17:14

    Дякую за підтримку.Щось придумаю.

  • OLGADIDI 1 квітня 2019, 13:37

    Рада вас снова видеть !

  • Divashka 1 квітня 2019, 17:15

    І я вас дуже рада бачити!

  • natysya77 1 квітня 2019, 19:36

    І я дуже за вас рада)

  • Divashka 5 квітня 2019, 23:45

    І я вас рада бачити!

Для комментирования нужно войти или зарегистрироваться

Повернутися до Клубу