Зараз Вася буде бігти.

В кожного в житті настають моменти, які важко описати словами. Такі моменти були і в мене.

Наприклад, збираюсь я на важливу зустріч, на призначений час. Все сплановую звечора. От прокидаюся дуже рано, збираюсь, є багато часу,  і тут настає цей момент. Цікавий такий.Знаючи, що я маю вдосталь часу, я втрачаю відчуття самого часу. До зустрічі ще  дві години часу, добратися  займає пів години. Отже ще година тридцять є в запасі. І тут мені "стукає" в голову спекти пирога, закинути в хлібопічку хліб  щоб завтра не пекти, прибрати робочу поверхню на кухні  опісля, закласти в пральну машинку плед "на відстрочку", помити дзеркала, перебрати речі в сумці,   посидіти в інтернеті, а потім накрасити нігті,стерти лак, бо колір не до вподоби, накрасити знову і не давши застигнути лаку , витріпати коврик біля вхідних дверей,залишивши на ньому половину лаку. І вже перекрашувати не будеш, бо  до зустрічі залишається 30 хвилин,   і згадуєш що забула зробити ксерокопії  важливих для тебе документів.

І тут настає цей веселий момент, який важко описати словами! А тепер спитайте мене, навіщо  пиріг та хліб "на завтра", якщо їжі повно? Якщо я їх можу спекти після зустрічі? Навіщо  саме в цей день прати плед?Нігті не могла вчора намалювати, та  взагалі, їх так обов'язково малювати?  Дзеркала мити? Ну спитайте мене - навіщо? ! Питаєте? Так от, вам ніхто не дасть відповіді!

От біжиш - летиш, згадуючи всі молитви які знаєш. Встигаєш! Але те, що переживаєш  нічогенький стрес  і не можеш зрозуміти для чого було те все робити? Для чого ? Як можна назвати той момент, коли тобою "носило"? І плачеш, і сердишся на себе, і багато слів нецензурних крутиться в голові. Але щоб конкретно описати цей стан - не виходило.Так як це все відбувається за лічені секунди. 

На щастя, або  ні, знайшлася  фраза, яка поселилась в моїй пам'яті навіки. Було то випадково.Був ранок   і ми з братом їхали в місто, на базар . В базарний день в нашому селі завжди ажіотаж та" лотерея" на рахунок "влізу в автобус чи ні. "  Зазначу, що погода в цей день була безсовісно паскудна. Паскудна настільки, що сніг при плюсовій температурі та сильному вітрі щедро поливало дощем,як і людей, що чекали на зупинці заповітний автобус. Але люди зігрівали  себе бесідами - контингент  таки базарний : бабки, жіночки та ми з братом за слухачів. Розбавив цю компанію дядько Василь, "місцева знаменитість" .

Сам дядько був порядний, не пиячив, але після падіння з висоти на будівництві, в його голові пішов певний збій. З тих пір  він здобув "славу" місцевого дурника і міг щось незвичне "вчворити". Міг ходити босим зимою, або ж викликати поліцію,, признавшись у вбивстві сусідки баби Мані, яка в той час собі спокійно копала картоплю і не підозрювала що її вже того,пропіарили, та наступний тиждень її ім'я та ім' я її сусіда не сходило з уст місцевих ЗМІ  , бабок - цокотух, а потім в сільських" легендах-переказах" закарбувалось навіки. Коротше,Василь був колоритною особистістю.Та кликали його всі просто - Вася. 

В той базарний ранок, настрій Василя був як і погода. На привітання він єхидно перекривив дитячим голосом "доблийланок" і демонстративно повернувся до всіх спиною, мовляв , не гідний простий люд його присутності. Бабки почали шептатись, а ми з братом дивились в сторону де стояла  місцева "зірка ". Не те що ми були фанатами, ні. Просто невідомо звідки з'явився котик, чи то киця, яка почала тертись біля ніг Васі. І ми з цікавістю почали спостерігати реакцію дядька. На диво , він подобрів і завів діалог з котом."Що, котику, живеш , як я, сам і ніхто тебе не розуміє? Скажи ж що краще самому, здались тобі ці люди?" І котик почав підм'явкувати і подався  по дорозі, в край вулиці,  геть від Василя. Але той не хотів так просто відпускати свого нового друга і подався за ним. І всі , хто стояв на зупинці, провели Васю поглядом в той бік, де з' явився автобус.Місцевий вид транспорту оминув Василя, обляпавши дядька з ніг до голови мокрою, сніговою "кашею" , прогнавшись вулицею, різко загальмував на зупинці що аж люди в ньому  синхронно похитнулись. Грузившись  в транспортну "концерву"  ми почули "пікантні "словечка  зі сторони де знаходився дядько Василь. Постоявши на місці пару секунд, він стрепенувся і замахав руками, на що мій брат вигукнув попереджальний звук "о-о-у", а після видав фразу "А тепер Вася буде бігти!" І після весь автобус і всі хто "запихався", почали спостерігати як Вася біг,  розмахуючи кулаками і кричав дуже непристойні слова, впереміш з погрозами, адресовані водієві автобуса...

Тепер кожен раз, як я кудись не встигаю, мій внутрішній голос, витягує з пам'яті цей спогад і "тролить" мене, прокручуючись в голові по кілька разів : " І зараз Вася буде бігти" ,мовляв, я ще той "вася" що докотилась до такого. І тепер в мене не плач і не відчай, а  сміх  і маленьке виправдання, яке заспокоює "Вася тоді встиг - значить і я встигну!" 

P.S. розказала подрузі  цю історію, а вона (подруга) в мене майстер з запізнень.Через кілька днів дзвонить,  гиржить, каже " Ну тебе в баню , тепер і в мене "вася бігає в голові"".