Невеличке село в Лохвицькому районі, Полтавської області, з населенням менше 500 людей, про яке напевно ніхто з Вас і не чув... Покажу, бо просто хочу показати, покажу, бо не знаю як можна не любити цю Землю... Мрію, що пройде декілька років, і по стежиах, по яких бігала я в 4-5 років я проведу свою Донечку... А поки покажу Вам зовсім маленьке село на мальовничій Полтавщині.
В мене жили в цьому селі Прадідусь і Прабабуся, до яких я і приїзжала кожне літо, а з 4-х років і до школи я росла тут. Ось в цій невеликій глиняній хатці
яка весною була уквітчана ось такими дикими зарослями бузку, а межі городів відділяли тільки насадження вишень. І це був рай влітку, коли вони дозрівали
Така дорога була там в моєму дитинстві, і зараз вона залишилася незмінною, тільки раніше вона була "вибитою", а зараз поросла травою...
І майже пуста вулиця... А це "мій" двір і "моя" тополя якій більше ніж 150 років
І все село поотпає в деревах...
Ставки, до яких я майже кожного ранку бігла з вудочкою з ліщини
І просто безмежні краєвиди...
Річка "Суха Лохвиця" по якій весною я пускала човники "щоб плили в Дніпро в Київ до папи і мами"
Я люблю Вас, мої Бербениці... Нехай не так палко, як любили Вас мої Прадідусь і Прабубуся, але люблю, як вмію, і як можу... Пам"ятаю, думаю про Вас, і вірю... вірю в те, що невеличке село, на Полтавщині на межі Чернігівської і Сумської областей стане квітучим, і будуть радіти безкінечно діти хатам, що утопають в вишневих садках....
Ната222 16 лютого 2016, 13:22
Я також з Лохвицького району, с Ісківці сенчанські
Vitaliya 16 лютого 2016, 14:39
до мурашек ...
DaRInocHka 16 лютого 2016, 15:35
хороший пост, с душой!!!
а фото такие...ммм аж душа захотела тепла и в деревушечку съездить семьей на недельку, к речке по ближе, поле, запах травы....эх, скорее бы май!!!!!
Sasha_sale 16 лютого 2016, 18:15
Привіт Вам із с. Білогорілки Лохвицького району (там у мене рідня живе), хоч усе своє дитинство влітку я провела у селі на Черкащині.
В якому куточку нашої країни ми б не були - яка ж вона чудова - НАША УКРАЇНА!!!
IrenSt 16 лютого 2016, 18:46
+ 1 000 000
alina28 16 лютого 2016, 19:17
Марина, дуже дякую за екскурсію на Полтавщину, теж сплакунула. Я сама народилася в Ужгороді, по маминій лінії бабуся з Донецької області, дідусь з Кіровоградської (обоє з села), тато корінний Закарпатець. Далі Києва на сході не була. Але завжди мене тягло поїхати на батьківщину бабусі і дідуся.
kuda1 16 лютого 2016, 19:49
Майже сусіди, я з Срібнянщини.
aleksana 16 лютого 2016, 19:53
Ввечері добралась почитати:) мені теж дуже повезло, бо я всі своі літні канікули там проводила, навіть вже як сама мамою стала, бо прадід помер, як мені було 26, прабабця- як було 28. Мала нагоду обіздити всю Украіну, крім Закарпаття (так щось сталося) і Донецька/Луганська (тут вже, дівчатка, вибачайте, буде спокій, обовязково до вас приідемо). І тепер вожу по тих де краях свого сина. Різні е краі, різні села/ міста і різний рівень життя. Але як малий родився, я йому замість казок розказувала за Полтавщину і свое Гоголево, і що небо там інше, і вітер тепліший, і повітря ввечері полином пахне, і Псьол з Хоролом ніц на наш Західний Буг не похожий. І говорять люди по іншому:))) Тепер раз в рік катаємося, хоч нікого там не залишилося, так, згадати... На хату свою глянути, на грушу-спасівку край городу...
KarambOlechka 16 лютого 2016, 20:00
Коли в дитинстві бабуся розказувала про с. Бербениці, то мені чомусь здавалось, що там живуть дуже веселі люди) Сама ж вона була родом з с. Луценки , та й прізвище мала іденичне. Коли я народилась, бабуся переїхала до нас, та вона так гарно розповідала про своє село, свій рідний край. Років до 12 я їздила туди влітку, яка ж там природа!!! Дороги там завжди були погані, та мені тоді було не до доріг, і пересадку ми не одну робили, ну то й що? Мої дві бабусі пережили і розкуркулення, і голод, і трудові табори в Німеччині, та ніколи вони не згадували про погане. Навпаки, в усьому знаходили щось позитивне і веселе. Навіщо писати про важку працю в селі, погані дороги, коли тема про інше... Мабуть я старію, бо кожного разу, коли читаю щось подібне, навертаються сльози і так хочеться хоч на хвилинку повернутися в щасливе, босоноге дитинство....там можна їсти шовковицю без дозволу хазяїв двору, лазити по деревам, цілий день купатися в річці... А бабусині пиріжки...та що там бабусині, навіть коли сусіди пекли, то нас, всіх дітей, пригощали. А спати покотом, коли з'їзжалася вся сім'я...А їздити з дідусем на сінокіс,і повертатися назад на верхівці сіна... тоді можна було звідти дістати вишні з верхівок. А побігти по горох, лежати й уплітати його за дві щоки... А ще набрати води в джерелі, прогнавши звідти жаб))) Цей список спогадів дитинства можна продовжувати до нескінченності. Люблю свою Полтавщину, незважаючи ні на що!
Zuleika 16 лютого 2016, 21:00
Все мое босоногое детство описали. Тогда хотелось жить ради таких безмятежных дней. Теперь приходится выживать с воспоминаниями о былом
ana_kovalska 16 лютого 2016, 21:04
Пейзажи действительно красивенные!)
Lemurchik 16 лютого 2016, 21:19
Боже, яка краса!!! Марина, дякую за такий гарний пост.
lavlenchik 16 лютого 2016, 22:35
У меня папа с Лохвицы))) Еще там очень красивые сосновые леса
Alspring 18 лютого 2016, 21:00
Душевний пост...Можна милуватися вічно...Відчула щось тепле,рідне,безмежно добре ....Дякую за ці приємності!
Felicita 12 серпня 2016, 20:16
Спасибо!