Відчуття вини після розлучення стор. 5

Всім привіт. Пишу щоб виговоритися і послухати ваші поради. З чоловіком прожили майже 7 років. Є дитина 5 років.

Коли ми зустрічалися, він ніколи мені не говорив що любить мене і я не відчувала його любові. Але я його дуже любила і мене дуже мучила його байдужість. Особливо образливо було коли я сказала що люблю його, а у відповідь не почула нічого. Розплакалась, а він сказав, що не може себе примусити любити. Після цього хотіла розійтись, але він плакав і я не наважилась. Прозустрічавшись майже рік, я йому сказала: давай або одружуватись або розходитись, щоб не тратити час один одного. І ми одружилися. Пам'ятаю на весіллі в загсі я дуже плакала. Через рік після одруження ми поїхали в гості до його батьків і його тато мені сказав коли ми були наодинці сказав : Чого ти мовчиш як партизан? Я сказала чоловікові про це, а він побіг привів свого тата, почав розборки і потім цілий вечір зі мною не розмовляв, а я плакала і пила Валеріанку. Після того як ми приїхали додому у нас була розмова і чоловік сказав, що не потерпить щоб я ображала його батьків. Я знову плакала. Як виявилось пізніше на той час я була вже вагітна і можливо це співпадіння а можливо і через переживання в мене була серйозна загроза переривання вагітності і мене положили на збереження в лікарню. В лікарні я заразилась вітрянкою і чоловік не переживав за дитину, а за те щоб у мене не було шрамів на обличчі від прищів. Я лікувалася вже вдома, була вся обсипана, з температурою, переживала за дитину, а чоловік залишив мене і поїхав в інше місто на 2 дні на зустріч випускників. 

Дитину я народжувала тяжко, була слабка пологова діяльність, капали окситоцин, потім хотіли кесарити, але головка опустилась в прохід, дитину тягнули вакуумом. Після народження дитинка не кричала, а пищала тихенько. Мого синочка забрали в реанімацію, де він був тиждень, а потім перевели в дитячу патологію ще на тиждень. Весь цей час чоловік приходив надутий, майже не говорив до мене, підтримки моральної не було. Коли ми прийшли з лікарні додому, з нами місяць жила моя мама, допомагала, і весь цей місяць чоловік був як меч, а в мене з нервів напевно пропало молоко. Якось через 3 дні після лікарні при свекрусі я насварилась на чоловіка, знаю що винна, але не стрималася, то вона кричала до мене :істеричка, істеричка, ти істеричка. І після цього почались наші сварки, він ходив надутий, а я сварилась. А ще він мене попрікав що я погана хазяйка, що в мене неприбрано, неприготовано, я засранка і т.д і т.п. 

Почались його походеньки вечорами. Майже кожен вечір він приходив пізно додому. Я сварилась, а він казав, що не хоче мене бачити, тому не йде додому. Потім я взнала, що він записував наші сварки на диктофон і давав слухати своїй сестрі і батькам. Вони всі вже були на мене злі, а я постійно плакала і сварилась на нього що не йде додому, до мене і до дитини. Навіть коли ми не були посварені я відчувала холод і байдужість до мене. Якось ми лежали з дитиною в лікарні, мені стало погано я втратила свідомість,  а він прийшов і не спитався навіть як я себе почуваю, хоча я з ліжка навіть не могла встати. Все накопичувалися як сніжний ком. Якось при сварці я його назвала поганим словом, а він мене вдарив по лиці, не сильно, але було дуже образливо. А потім почалось, що він постійно хотів, щоб ми з дитиною їхали до батьків в село і були там подовше. Приїжджав раз в 2-3 тижні і ні разу не сказав, що скучив і щоб ми вже їхали додому. Дитина часто хворіла і одного разу ми попали в лікарню в райцентрі, де були в батьків. В палаті було дуже холодно 12-14 градусів, а він приїхав один раз, побув годину розвернувся і поїхав, навіть не сказав, що забере нас в місто. І таких випадків, коли я бачила що ми йому не потрібні було багато. Все і не згадаєш.

Статевих стосунків він зі мною хотів, це напевно єдине що його цікавило в мені, але з часом вже я не хотіла цього.

Можна писати ще багато, як йому зробили операцію і одного вечора я до нього приходжу в лікарню вагітна на 9-му місяці, а в нього сидять два колеги чоловіки і незаміжня когега-дівчина, в цій дівчині, раптом стало погано. Потім їх бачили разом в обідню перерву в торговому центрі. А через півроку після його звільнення я знайшла в телефоні смс і дзвінки до цієї дівчини. Я його запитала, але він казав, що в них просто дружба і все. І через це в нас була сварка. Я емоційна людина, можу на емоціях і не стримати себе, а він постійно гнівався і не розмовляв зі мною.

Ще хочу написати про гроші. Чоловік мені приносив 3000 і я наївно вірила в це, поки мені не потрібно було здавати декларацію про доходи на роботу, і він сказав, що не скаже яка в нього зарплата. Як виявилось потім зарплата в нього 12000-15000 грн. Я ж на собі економила, бо я в декреті, а чоловікові всього треба, бо він ходить на роботу.

Я поступила в декреті на другу вищу освіту, то він кричав на мене, що я дурне придумала, і навчання, і робота моя дурна і я ніхто.

А коли я йому казала щось за походеньки він казав, що я йому ніхто і він живе своїм життям, і якщо мені щось не подобається то він мене не тримає.

Минулого літа їздив сам до своїх родичів на весілля, бо в мене не було плаття, а він сказав що немає грошей і хай мені батьки куплять.

Були в нього просвітлення, і він казав давай жити нормально, я говорила давай, якщо ти будеш вчасно приходити з роботи і приносити зарплату, а він сміявся і казав що ти ніколи не побачиш моєї зарплати, маєш 3000 і радуйся. І квартиру яку я куплю ти також не побачиш.

Останньою краплею стала наступна ситуація. Я йому в сварці сказала ти турок, він підлетів і сильно вдарив мене по голові. Дитина заступилася і він дитину штовхнув ногою з дивана. Він був дуже сердитий. Я почала плакати, казати що ненавиджу його, а він кричав забирайся. Я зібрала речі і поїхала з дитиною до батьків. Ввечері він подзвонив сказав що приїде забере нас. І наступного дня звонила що забере нас. Я сказала ні і що подаю на розлучення. Більше він нічого не казав про примирення. Через місяць я подала на розлучення, ще через місяць нас розлучили. Спочатку мені було добре без нього, а зараз у мене сум і відчуття вини, що якби я на нього не сварилась, то у нас все би було добре і наш син ріс би з рідним татом. Я звонила до нього через кілька днів після розлучення, хотіла помиритись, але він сказав, що немає почуттів до мене і миритись не хоче. Мені зараз дуже тяжко і постійно хочу плакати. Мені здавалось, що я вже його не люблю, а відпустити не можу, і як уявляю його з іншою мені погано робиться. Може позвонити ще просити чи це нічого не дасть?

Вибачте за таку довгу і сумбурну розповідь. Виговорилася і мені стало легше.