Уже назад нічого не повернути, розумію, але при кожній згадці про нього розриває душу і так болить:sob::sob::sob:. Знаю, з часом біль притихне, а зараз треба просто перестраждати, або відволіктися на щось інше. Треба якось сказати сину, а це для нього буде нереальний біль, так як це був його подарунок на день народження. Стільки спогадів, емоцій, перший котик.Я дуже люблю тварин, тому і боюся їх брати в своє життя, бо дуже важко емоційно переношу їх любі болячки, а ще більше можливу втрату. Син такий самий. Підскажіть хто пережив подібне, чи може нова тваринка(з часом) замінити любов до попереднього улюбленця і хоч…
Я на Клумбі 
Я на Спешці