Я тут прозріла. Вкотре.
Не можу сказати, що я не знала про важкі часи. Але зізнаюсь — я у своєму горюванні по вуха.
Мені дуже боляче.
Я вигадала ставити запитання чату. Аналізувати. Хоч якось рухатися — іноді через «я більше не можу, хочу здохнути», бо здається все й одразу.
Мені подобається знімати напругу через таро + розшифровку чатом. І так як мій чатик платний та прокачаний, я зробила тут допис з пропозицією поставити свої запитання. Як гру.
А тепер реву третій день. Бо читаю ваші запитання. І співчуваю.
На багато запитань просто не існує відповідей. Але… Мені здалося, що ми про дещо забули в Клубі. Пам’ятаєте «крики душ»? Коли вже край. Коли виписується усе, що всередині, і набігають люди, і починають увесь цей п…ць, який відбувається, обговорювати.
Начебто сенсу немає? Але бах — одне слово, один коментар, і може стати легше.
Не порада. А щось на кшталт:
«Бляха, в мене було таке ж саме. Я знаю, що ти відчуваєш».
Або дійсно хтось щось як бовкне — неначе знущається — а в голові клац, і наче клепка стає на місце.
Не знаю, в чому дійсно сенс. Але для себе я відчула, читаючи запитання, що я впораюсь. Не тому, що моя ситуація легша чи щось таке. А тому що це — моє життя.
І мені зає…ло, що хтось його намагається знищити. Через війну. Через ситуації. Через систему.
Я хочу жити.
Так. Мені треба розпочинати суд проти власного адвоката, яка кинула нас на гроші і на процес, який дуже важливий для мого життя. Вона вкрала два роки життя.
Так, я, мабуть, програю в суді і буду йти аж до Європейського суду.
Так, мене це взагалі не радує.
Так, скоріш за все, мені треба буде таки йти на прибирання, щоб закрити мінуси. Бо тут без блата — який через знайомства, а знайомства через вилізування місцевих мрак — нікуди, окрім покоївки в готель, не потрапиш.
І мене не парить сама ця робота. Мене парять люди, які крадуть у когось роки життя.
І так, мене парять мої одногрупниці на курсах французької, як вони відвертались, коли ми читали свої твори. Я написала, що війна заїбала. Літературно. Гарний текст вийшов. Препод стримувала сльози. Бо я написала про нас.
Про тих, кому від неї болить.
І хто чекає, коли закінчиться, і не тримається за захист, щоб «на шару» жити, і єдине що каже: «Слава Україні», але ніколи сюди не повернеться.
Мене, сука, нудить.
Ну все. Я крикнула.
Ось вам ще й фінансовий стан — не для жалю, а як констатація. Це не проблема. Я закрию швидко. Просто як позначка, де я зараз знаходжусь.
P.S. І якщо прямо зараз рішення немає — то я з’їм бутерброд з червоною рибою, яку купила зі знижкою за 7 євро, 400 грамів. Так. Це 360 грн. І, скоріш за все, мене скоро буде трохи нудити і від цієї риби. Бо тепер цю вигідну пропозицію треба доїсти.
Але в мене ще є печеньки, цукерки та торт з морозива за 205 грн.
І я вже два місяці не чула свого коханого, бо нам вирубили зв’язок.
І так, краще було б без морозива та риби. Але… я вчусь радіти тому, що є, і по можливості перерозподіляти.
Бо кажуть: якщо не навчитись цінувати те, що є, не буде нічого.
Мені здається, це працює.
Gayka_ 24 лютого, 22:40 1
Дозвольте обійняти покричимо разом
Anna_Z 25 лютого, 17:10
У людей бывают разные состояния, это делает нас людьми. Спасибо
Коментар видалено
Anna_Z 25 лютого, 17:53
Хорошей прогулки
Dariya 24 лютого, 23:42
Обіймаю. Все налагодиться.
Прибирання це теж праця і доречі дуже важка, ще й не кожен видужає покоївкою попрацювати. Щоб щось більш менш нормальне знайти, то треба вже рівень мови непоганий мати.
А деякі наші закордоном то окрема тема. Іноді таке верзуть, що не розумієш що вони забули в Європі і чому не в інший бік виїжджали :see_no_evil:
Anna_Z 25 лютого, 00:55 2
Річ не в праці, мені морально більш важко відпрацьовувати чуже шахрайство. Ну по типу в тебе вкрали два роки життя, гроші, похерили можливість, і якби не це мені б не треба було б йти взагалі відпрацьовувати. Ось саме це добиває. А так то я й в полях працювала:grinning: ч не боюсь фвзичної праці
Nadija28061987 24 лютого, 23:54
Я Вас обіймаю напевно слів не знайду в моменті
Anna_Z 25 лютого, 00:57 1
Цього досить. Просто за останній рік ще й соціальний вакуум. Я іноді зупиняюсь і думаю що взагалі відбувається та де мої тапки. Наче не катастрофа як в людей буває... Там дійсно біда... А так, випробування начеб то.
Nadija28061987 25 лютого, 14:54 1
В нас в кожного своя "катастрофа". І кожен має право на крик душі. Основне не обезцвнювати свої потреби. Чути себе-це 1, крок до зцілення.
Anna_Z 25 лютого, 23:26
Так. Кожен має право іноді розсипатись. Люди...
yulya3012 25 лютого, 01:13 7
Кричу!
Мужа украли в ноябре....в 225,там реальное истребление....,без прав,звонков,без БЗВП,без еды и одежды,без посылок......
Голос уже сорвала
SweetieYulia 26 лютого, 21:57 1
Дуже розумію вас! Мого брата викрали у березні 225 бригада. В червні він вже зник безвісти. Сховався і перед виходом подзвонив мені, прощався...
Це страшне, що там відбувається. Дерево кохання до якого прив'язують і б'ють, яма в якій тримають після побоїв...
Всі там все знають, але нічого не скажуть, їм все одно на своїх солдат.
yulya3012 26 лютого, 22:31 1
Верю с вами,что найдётся и вернётся живым :pray_tone2:
Anna_Z 27 лютого, 01:46
Желаю что бы была встреча :kissing_heart::pray:
Коментар видалено
Коментар видалено
Anna_Z 25 лютого, 12:14
Не уявляю як це... Я плачу регулярно. Іноді навіть допомогає. Це дуже важко тримати всередені...
amantis 25 лютого, 11:51 8
мало коментов. все знают почему… и молчат.
мало искренности.
автор, приезжайте домой, в Украине, мы все здесь с взрывами, без электричества, в полной ж…, особенно наши мужчины, на которых каждый день охота. в стране, где те кто выучен воевать отлавливают гражданских. а те кто хочет продолжения никогда не отправит своих сыновей и родственников на передовую.
геноцид со всех сторон и обоюдное желание воевать рабами и уничтожить простых украинцев.
приезжайте, покричим вместе. а так.. вы слишком далеко.
amantis 25 лютого, 15:14 8
…) как эмоционально предвзято.
вы пишите, конечно, о своих страданиях и о том как прекрасна красная икра по акции и ужасны ваши «страдания».
как же в нашем украинском сознании много циничных людей, обожающих фарисейство и маски. как же много тех, кто считает себя патриотом там где то далеко и настоящим признаком патриота это знание укр м.
и как же мало настоящих, искренних, смелых, честных тех кто действительно любит Украину и людей здесь живущих.
именно благодаря такому дисбалансу у нас наверху не правители, а м… думающие только о себе и о миллиардах.
я не желаю никому боли. но и быть ведомым и поддаваться таким инсинуациям и манипуляциям как у вас автор, нет.
все что вы написали - бред. и это для глупых, трусливых, эгоистичных.
попробуйте честно поговорить хотя бы самой с собой.
Anna_Z 25 лютого, 15:30 2
Ну каждый видит то что у него внутри. Не икра а рыба, и да по акции. Я выехала, но и есть люди которые выехали потому что поддержала. Я не патриот. Для меня люди ценность, а не земля и язык. И да, меня кроет как и каждого живого человека, но я справляюсь. И если само присутствие кого то кто живет иначе - манипуляция, то может стоит себе задать вопрос что конкретно задело: что вам сложнее? Хочется икры? Или выучить в конце концов хотя бы один язык? Хотя... Спойлер, пофиг на каком языке говорить, когда понимают - слова не нужны, а когда нет - хоть диссертацию напиши - не поймут
amantis 25 лютого, 15:50 6
это понятно, что вы не патриот.
дело не в том, какая реакция на ваши страдания, а то, что для вас является источников ваших страданий.
ничего меня не задело и ничего не впечатлило.
из вашего текста понятно только одно - там нет ничего настоящего, возможно, вы сама не знаете себя настоящей. поэтому столько выдуманных страданий. я знаю укр м, и пишу и говорю когда хочу.
мне нравится, что люди разные. если они настоящие и наполнены внутренней красотой.
для многих ценность - это только собственное я и собственная жизнь. и я согласна с этим. только не надо при этом рассказывать о чем то большем, о том что мы, оказывается, чувствуем как другим больно, о том, что кто то крадет нашу жизнь или года жизни.
мы живем и боремся по - разному, заботимся о родных, когда их любим и когда мы рядом с ними, что бы не произошло, и ни одна еда в мире, даже самая вкусная не заменить настоящей любви, заботы, внутренней гармонии. когда у человека это есть, то такой фундамент не позволит «качать» себя в разные стороны в поиске ответов, в поиске того кто будет «разделять» боль, потому что все близкие и родные они рядом, они настоящие и любящие. а чужие всегда останутся чужими. так как и слова всегда остаются только словами.
Коментар видалено
Anna_Z 25 лютого, 18:56
Так
Llizard 25 лютого, 20:12
Вибачте за можливо дивне питання.. Але ви з ним були знайомі до того, як його посадили, чи вже якось познайомилися після?
Anna_Z 25 лютого, 20:39
Та нічого. Просто я зараз не готова про це все розповідати. На нас двох зараз стстемний тиск. Останній рік мене морально знищували. І я чесно кажучи відновлююсь. Тут також не всі зможуть щось "зрозуміти", а мені не хочеться додавати палива на старі дріжжі. Потрібні сили на юридичні процеси
Lilianna_18 25 лютого, 18:05 5
Звісно зараз у всіх болить, багатьом не хочеться навіть про це кричати, вже прокричали в собі своє горе. Шкода всіх.
Але, я не критикую, просто намагаюсь зрозуміти:
Навіщо влазити в ще більші борги, якщо завідомо розумієте, що програєте суд?
Чому не йти на прибирання відразу, а чогось чекати, якщо це виправить вам ситуацію і допоможе?
Навіщо хапатись за минуле, яке вже трапилось і поки Ви на нього озираєтесь, то не дивитесь у майбутнє чітко?
Чи не легше відпустити минуле, констатувати факт, прийняти непрості обставини, покращити їх відразу, як є можливість і не заганяти себе у ще більший кут?
Anna_Z 25 лютого, 21:30
Неможливо побачити стан. Якщо людина сама не скаже. Люди бачать проекції.
Lilianna_18 25 лютого, 23:14 5
"Неможливо побачити стан. Якщо людина сама не скаже." Люди бачать те, що Ви показуєте, якщо ви у своєму крику щира, то вся ваша тема про ваш стан, тут все очевидно. Я просто не відразу зрозуміла, що Ви не потребуєте порад, що це ваш такий спосіб виговоритись, ось і все.
Anna_Z 25 лютого, 23:15
Так. Просто виговоритись. Почитати як у людей.