"Щаслива збитошна пора"
Юрій Винничук
Ми бігали босими по дорогах, по травах і стерні, що цвиркала росою, і не знали, що таке кліщі. Ноги ледь не до колін були запацькані коров’ячими пляцками. Ми були вічно замурзані, заталапані, зі збитими колінами і ліктями, на яких запеклися струпи.
Але жоден струп не залишався без нашої уваги – ми його здирали, не дочекавшись, коли відпаде сам. А коли розбивали палець на нозі до крові чи п’ятку пробивав іржавий цвях, ми витягали його пальцями, промивали слиною, прикладали немиту розжовану бабку, замотували лопухами і повійкою та й бігли далі.
Кісточки на кулаках теж були вічно розбиті, бо ми мусили битися і розбивали їх об чужі зуби. Нігті ми обгризали, а не стригли. До перукарень не ходили, в хаті завше була напохваті машинка. Але коли до фризієрні вирушав дідусь, вбравши свого старого анцуґа з камізелькою і дзиґарком, срібний ланцюжок якого звисав з кишеньки на животі, ми радо його супроводжували, бо там, у фризієрні, можна було вдихати чудові запахи і слухати захоплюючі історії та плітки.
Ми жерли зелені ябка, зелений аґрест, зелені сливки, грушки, абрикоси, виноград і не мали срачки. Ми тріскали огірки й помідори просто з грядки, закушували немитими трускавками, підбирали з землі морву і уплітали з апетитом.
Ми гризли макуху, вкрадену з воза, і крейду, жували смолу, розтоплену для асфальту, і живицю з вишень. Нас п’янили вихлипи з автобуса. Ми забігали ззаду і вдихали їх. Нам подобалися запах бензини і взуттєвої пасти, ацетону і лаку.
Ми лизькали приморожені шиби в хаті, в трамваї чи автобусі, лизали зимні мідні клямки і кульки на перилах.
Ми пили щойно надоєне молоко просто з відра, поверх піни часом плавали стеблинки сіна чи соломи, але ми на це уваги не звертали. Нам робили ґоґолі-моґолі з сирих яєць. Часом ми пили сирі яйка просто з-під курки. Ніхто не чув про якусь сальмонелу.
Ми не мили рук, погладивши кицьку чи песика. Ми не мили писків, коли нас песики й котики облизували. Ми цілувалися з телятком і козенятком. Виціловували курчат, каченят і гусенят.
Ми мандрували лугами, мочарами й лісами, ласували заячою капустою, суницями, грициками, смоктали сік зі стебел, нектар з кульбаби, чебрецю та різних квіток, навіть не задумуючись про те, що всі ці ласощі могли обцюняти зайці, собаки й коти.
Ми запихали стебла в мурашники і, коли їх мурашки покусали, облизували смачнющу мурашину кислоту.
Ми не любили яблук і черешень зі своїх садів, трускавки на чужих дачах смакували нам дужче за свої. Ми просто мусили закрадатися в сусідські сади, а то й навіть їхати на роверах в село і там драпатися на високі черешні. Інколи нас ловили і били кропивою. Ми крали колгоспну конюшину, сіно, буряки і капусту для кріликів. А бувало, що за ті свої наскоки діставали порцію солі в дупу. То колгоспний сторож стріляв зі своєї старої фузеї. Потім доводилося відмочувати дупу в мидниці з теплою водою.
Ми пили пінки з пива і шампанського, таємно цмулили домашнє вино з бутлів, пробували на смак коньяк, курили скруцлі з сухого листя, з чаю і сіна. Бавилися в індіянців і курили люльку миру – насипали тютюн у ямку в землі, запалювали, пропихали крізь землю соломинки, лягали довкола і курили, не затягуючись, бо не вміли.
Влітку ми купалися в бляшаних баліях, які ще зранку наповнювали водою, щоб вони нагрілися від сонця. Раз на тиждень ходили до лазні. В одній кабінці милися тати з хлопчиками, а в другій – мами з дівчатками. А часом задля економії ще й з сусідськими дітьми.
У нас не було телефонів, тому ніхто не міг нікого попередити про свій візит, та й ми не могли. Двері в нашій хаті завше були відчинені. Сусіди приходили то за сіллю, то за сірниками, то поговорити, то подивитися єдиний на всю вулицю телевізор. Бабуся завше вбирала до телевізора хустину і чемно відповідала на привітання дикторки. Ми знали, що на обід у сусідів, а вони знали, що на обід у нас. Ми часто ходили в гості й приймали гостей у себе. З сусідами вирушали на пікніки, на річку, на гриби. Ті посиденьки за розстеленою капою з закусками і напоями неможливо зрівняти з теперішніми фуршетами.
Купаючись в озерах і ріках, ніколи не боялися ненароком заковтнути воду. В річці могли киснути годинами. Ніхто тоді не думав про те, що у тій воді можуть бути якісь небезпечні речі – сики водяних щурів, корів і коней, бруди з помитих машин. Ми запихали руки в глибокі нори під берегом і ловили риб і раків, не боячись, що якась холєра нас хапне за пальці.
Ми любили спати в садку на розкладачках разом з котами. І комарі нам не докучали.
Ми вибігали роздягнені взимку на мороз і качалися у снігу. Хотілося застудитися, лежати в теплій хаті і не ходити до школи. З цією світлою метою ми вдихали морозяне повітря на повні груди і їли сніг. Правда, сніг ми їли й просто так, без бажання застудитися. Сніг нас не брав. Поверталися ми з санок і нартів мокрі, як хлющ, часом з зашпорами у пальцях.
Ми всі страшенно любили хворіти на застуду. Але це щастя траплялося рідко. Тому таємно нагрівали градусника в гарячому чаї. І з насолодою потому пили настій алое з медом і чай з трав, мужньо терпіли гірчичники і не менш мужньо сьорбали гаряче молоко з содою і маслом.
Ми стрибали з дерев, з повіток і хлівів з парасольками або без. Гойдалися на гілках і молодих деревах, переходили, зажмурившись, вузенькі кладки. Ми не боялися ні висоти, ні глибини. Цей страх прийшов значно пізніше.
Ми провалювалися під лід і у вигрібні ями, падали на паркан з ровера, роздирали колючим дротом руки, ноги й обличчя.
Ми тягли з хати старі лахи, коли чули торохтіння возу лахмітника. А він нам давав за них глиняні свищики. Ми обступали точія ножів і слухали, як диркотить його станок. Ми визволяли з кліток собак, яких упіймали гицлі.
Ми любили велелюдні ярмарки за містом. Одного разу мені дали батьки три карбованці, щоб я купив собі якісь ласощі, а я купив поросятко за три гривні. Разом з мішком. І треба було бачити, як я ніс того кувікаючого лантуха на плечах, вбраний у чистеньку білу сорочечку.
Ми робили збитки – перетягали вечорами вулицю нитками, серед ночі кидали кицьку у чиюсь відчинену кватирку, забивали цвяхами фіртку, писали на парканах «Фантомас» і чіпляли до авт бляшанки, аби вони торохтіли. Ми запихали соломинки жабам в дупу і надували їх.
Ми мали дитинство, якого тепер не має ніхто.
26.06.2016
Laska 27 червня 2016, 00:41
Почти все из детства. Может не все делала сама но друзья делали. Я до сих пор живу в селе, но современные дети не такие, они уже в компьютерах, планшетах больше. Коров раньше все пасли, и своих и за деньги , я так свои первые деньги зарабатывала, с улицы было коров 20-30, а сейчас осталось 5 коров на улицу и те дома стоят никто не пасет. Помню разборки были между улицами где кому пасти коров. На Ивана Купала костер большой всегда был, венки красивые у всех, потом в воду бросали, а парни их ловили. Все дружыли, а сейчас что, каждый сам по себе.
Hrystia 27 червня 2016, 00:45
все зараз так як Ви і пишете)) Всі вже не такі дружні корови у стайнях стоять)) ніхто їх з книжкою не пасе))) вся моя Українька і заруьіжна література і природознавство і біологія було вивчене саме за такою справою))))))
Laska 27 червня 2016, 00:56
Я тоже стихи учила на поле)
Solovyova_Irina 27 червня 2016, 00:46
Спасибо!!!
Ностальгия прям !!!
Laska 27 червня 2016, 01:03
А по вечером собирались на лавочках или на траве и расказывали страшные истории. А на выходных катались на великах в соседнее село.
Eleno4ka 27 червня 2016, 01:19
А мне очень сложно читалось. Много непонятных слов. Но смысл общий ясен.
Hrystia 27 червня 2016, 12:55
)))) ну то в більшості на діалекті написано)
niku1 27 червня 2016, 01:54
Ой :) ну дуже дуже схоже на дитинство, безткрботне і пахуче щастям, свободою і сірим хоібом з варенням з агрусу :) ммммм, а ще збитки вредному дідугану ;) пачка кілограмових дріжжів у вуличний туалет в спеку :))) вся вулиця милась, а наші дупи довго на кріслі не сиділи :) зате враааажень оооо :) дякую за спогади :)
Hrystia 27 червня 2016, 12:57
)))))) в мене ще й досі вредний дідуган живе сусідський)) ми то повиростали і повиїжджали)) а мама моя кожного ранку пючи каву на гойдалці))) спостергає як він пригодить з метром і дотошно переміряє межу)) а як йому здається що щось не так то колотить пальки)))))))і так кожен день)
niku1 27 червня 2016, 13:11
:)))
lepotica 27 червня 2016, 02:11
еххх дитинство))))))))) пам"ятаю як після останнього дзвоника в школі , в той же день нас з сестрою відправляли до бабусі на все літо))) Більшість з прочитаного пережила... ну хіба молоко свіже не могла пити, а мені бабуся ще й козяче молоко давала))) на нашій вулиці в кожній хаті були діти і ми часто влаштовували концерти - збиралися всі бабусі, сідали на лавки і дивилися наші вистави або концерти))))) а ще в нас був звичай на Івана Купала- хлопці крали брами в тих хатах, де жили дівчата і десь хавали, а потім потрібно було їх шукати))) тому всі дівчата завжди сторожували біля своїх брам цілу ніч))) а скакати з тарзанки в річку... або стрибати на копиці сіна)))) або бігати по пшеничному полі))) і робити ляльки з кукурудзи)))або отримати копитом від кози, яку спробувала доїти)))) а ще в той час я знала про природу і рослини більше ніж пам"ятаю зараз.
Nissa 27 червня 2016, 09:47
А потом за эту стыренную кукурузу получить по шее))) или как не получить)
Hrystia 27 червня 2016, 12:59
Ой і в нас на Андрея хлопці крали брами і робили збитки дівчатам)) ну це на окремий пост назбирається спогадів))))))))
lepotica 28 червня 2016, 17:12
Nissa, здебільшого рвали свою кукурудзу, а якщо чужу, то ніхто і не бачив, бо городи були за селом))))
Marina_Li 27 червня 2016, 02:22
Дякую))) ностальгія останнім часом мене все більше затягує(
Hrystia 27 червня 2016, 13:00
)))) ой і я так туди хочу!)
Nata777 27 червня 2016, 03:18
Классно! половина описано точно из моего детства, еще мы ложились в гороховом поле и объедались молодым горохом, крали колхозную молодую кукурузу, подсолнух и помидоры, одни без взрослых ходили за грибами в лес и еще много чего делали, старший сын не много узнал про такое детство пока бабушка (прабабушка) была жива, а вот младший к сожалению - ребенок асфальта :(
Hrystia 27 червня 2016, 13:01
))) мої же тусуються по тижню в селі))) старший і до 3-х тижнів намагається випроситись))) але то вже не то. У нас були друзі компанії люди були дружнішими. А зараз лише природа та ж)) а люди нажаль змінились)
Oksysha 27 червня 2016, 08:24
Дякую!)) відмотала назад років тридцять))) чомусь сумно, половину написаного теж пройшла) Як змінилося Дитинство!
Hrystia 27 червня 2016, 13:02
))) ми виросли) але нам нічого не мішає зараз поїхати кудись дикарями і відловити все хоч одним тижнем)
Foranta 27 червня 2016, 17:57
Это идея для турфирм.Тур "Назад в детство" И перечень удовольствий по вашему тексту...Интересно,желающие были бы??
Tanchik 27 червня 2016, 08:38
Я выросла в городе, на летних каникулах в селе была нечасто, и то, надо мной всегда была гиперопека бабушки с дедушкой, так что мне особо вспомнить такого и нечего. Но детство в городе тоже было интересным. Особенно живое общение с друзьями, так приятно вспомнить, что мы находили друг друга без всяких телефонов. А сейчас общение детей в основном в режиме"On line". Технический прогресс это хорошо, но он забирает у нас что-то душевное...
Hrystia 27 червня 2016, 13:03
Погоджоююсь, ну я розсла в селі ,то коли мене моя тітка забирала на тиждент-два до Франківська, то це для мене було як Діснейленд))))))))))
Musetto 27 червня 2016, 08:47
Відсотків 50-70 було :-) босоніж ціле літо, хата з солом'яною стріхою, сон на печі взимку і на горі ціле літо, бабуся готує борщ, вареники і пироги в печі, ех хоч би на годину назад :-(
Hrystia 27 червня 2016, 13:05
я ще свої 85 кг))) час від часу висаджую на пічку як приїждаю на свята додому)))))))))
Mrinskaya_Mariia 27 червня 2016, 10:05
Прям с меня все списано......я та еще пацанка была ...и горох воровали,и корову в кукурузе пасли,и с тарзанки прыгали,и дом на дереве строили.....это я дополнила к тексту. А то что описано про тексту прям все с меня....как я скучаю за этим периодом...жаль моих детей, что у них нет бабушек в селе.....
MaryPlot 27 червня 2016, 16:11
Я вам скажу и села уже не те - детей почти нет... Уже такого как у нас было - не будет потому как не то село нынче.... В нашем где я была малая я свою дочку вожу - так играть не с кем - та часть в которой мы живем - как шаром покоти - никого....
Mrinskaya_Mariia 27 червня 2016, 16:13
И это жаль.... Села вымирают ...:(
Mrinskaya_Mariia 27 червня 2016, 10:11
А еще копали червяков и на рыбалку ходили, еще делали удочки сами, и с фаткой ходили на рыбу...и на Ивана Купала всю ночь не спали,на реке костры жгли....эх.....
Hrystia 27 червня 2016, 13:09
)))))) от що що)) а а в мене була така сестра_)) для неї хробак, червяк, какашка, слимак, равлик,риба, і список гидоти безкінечний)) болу лише приводом славно повеселитись)) Вона знала що я того боюсь і вічно мені влаштовувала стреси,кидаючитим у мене або підкладаючи під подушку((((((()))))))))))))))000
Hrystia 27 червня 2016, 13:10
то я не ала на увазі,що Ви такі сами))) а просто через рибу і червяків згадала сестру))))))
Mrinskaya_Mariia 27 червня 2016, 13:34
:) не я не подлый человек, никому ничего не подкладывала, а так как среди мальчишек была я одна девченка, то я была больше пацанкой. до их пор сохранили наши дружеские отношения..и хоть раскидала жизнь по городам и селам, созваниваемся все время и видимся иногда. зато есть что вспомнить!!!!!!!!!!
Mysya 27 червня 2016, 10:30
Ой, Христя, це моє дитинство, ми так з сестрою росли. Як згадаю що ми витворяли і чудили (дітей була ціла вулиця), то я б на місці своєї мами мабуть б з інфарктом в лікарні лежала. дуже шкода що моя дитина не має такого дитинства, "дитя бетону".
Myrashka 28 червня 2016, 00:29
згадати тільки, як на болото ходили, і ставали ногами, щоб засмоктувало, а потім вибирались звідти, а воно так затягує, а ми регочемо.. капець, як подумаю, що моя дитина, щось приблизно таке втне, то холодним потом покриваюсь. А скілько всього ще було.. але еі хвильки не жалію за всі витребеньки :-) я ще "великий кулінар", абоучкам зеленим відрізала боки і потім на трй зріз, гарно так, наляписто викладала смородину і порічки, і то був, вельми дорогий десерт :-) потім ходила і всіх сестер і братів, бабусь і дідусів пригощала, щ водички і трави "варила" в дитячий посудці курям "суп" :-):-):-) а потім допитувалась в дідуся, чому кури мій суп не їдять :-):-):-)
Myrashka 28 червня 2016, 00:30
*абоучкам-яблучкам :-)
Myrashka 28 червня 2016, 00:32
нитку перетягували через дорогу, вішали на неї пустий сірниковий коробок, то якийсь дядько зупинився, а ми за забором - ні живі, ні мертві - полякались. Він оаких нам нагнав і так нажагав, не догнав, правда, але більше ми того не робили :-):-):-)
iamlenkalenka 27 червня 2016, 12:59
величезне дякую, що поділились. вчора на ніч прочитала, сьогодні ще раз зайшла перечитати. так і солодко, і гірко..
ми робили процентів 60-70, я все таки міська дівка, з самого Луцька) пам"ятаю як в селі бридилась жирні борщі їсти і сиділа 2 тижні на яйцях і молочному))
а ще пам"ятаю як залазили о 8 на вєлікі і ввечері тільки злазили (щоб костри палити))) і хованки, і козаки-розбійники на роверах грали) зимою дід збире весь сніг з двора в одну кучу і ми в неї пригали з другого поверху)
а халабуди і столики?) кожне літо будували, кожен раз під іншим забором, бо сусіди не раді були.
колись пішли з подругою на звалище, відкопали старого ковра, трохи битої посуди і інші скарби, для затишку в халабуді. зараз думаю - а не дай Бог шприци в тому смітті, чи ще шось... а тоді раді були як слони своїм знахідкам.
Foranta 27 червня 2016, 17:54
Халабуди были у всех ,независимо где детство было..А вот хлебзавод у бабушки возле дома в Полонном помню..Мы малые пробирались к машине на которую загружают хлеб на деревянные лотки,хватали пахучий духмяний хлеб со скоринкою..Кирпичик назывался и деру ...А потом сидели в лопухах и смаковали пахучий хлеб,посыпанный крупной солью...Слюнки текут.:)))
А сейчас я просто брезгую покупать хлеб,если он не в полиэтилен упакован..не знаешь какие руки его брали...И детям своим такое есть не разрешаю:((
Hrystia 28 червня 2016, 01:13
і ми також грались на березі річки і робили там халабудки))))
Tsweets 27 червня 2016, 13:19
89% из выше перечисленного я тоже делала)))))))))))))))))
Hrystia 27 червня 2016, 15:52
))))Вкотре зустрічаю в цьому пості Клумбомамочок які вирізняються талантами і душевністю))) То ми всі звідти)))
madamm 27 червня 2016, 13:42
Ну и лексикончик, тяжело читать
Oksana_S 27 червня 2016, 14:25
То, власне не лексикон, а діалект. Я з Кіровоградської обл - все зрозуміло. Лишень не знала, що морва, то шовковиця.
Коментар видалено
aless9 27 червня 2016, 23:53
шовковиця й досі моя улюблена))і зелені абрикоси іноді пробую-ностальгія.
Elliss 27 червня 2016, 14:01
Здорово! Я тоже детство вспомнила) Ну че, мои малявки такие бешкетуны)) они даже в Киеве умудряются ну почти так жить. главное им не мешать и меньше запрещать) ну и конечно возить в Карпаты, в села, на природу, где все это можно испробовать)
Hrystia 27 червня 2016, 14:14
підтримую на всі 100%
MaryPlot 27 червня 2016, 15:53
У меня тоже подобное детство было - каждое лето в селе. Но у меня нет ностальгии по коровьему говну и всякой заразе. Ребенку своему такого не хочу хотя и вынуждена летом ее в село отправлять.... Но скоро не буду по крайней мере на все лето.
Foranta 27 червня 2016, 17:48
естесственно..сейчас экология мама не горюй!!! Зайдешь в речку белым,а выйдешь мулатом..И все в таком же духе..
Dima0827 27 червня 2016, 19:45
Спасибо за рассказ из детства!!!!
Только что прочитала мужу и старшему сыночку, и плачу((((
Hrystia 27 червня 2016, 22:08
))) нічого) то корсно навіть в тому плані) аби не забувалосЬ)))