Про неслухів, щастя, мужність і не тільки: вікова категорія 0-6 років

За 2 години настане північ, а отже, спливають останні миті весняного книжкового конкурсу. Ми намагаємось заскочити в останній вагон потяга, який уже рушає. Ми - це "Тотоші": мама Катя, тато Сергій та двоє бешкентиків - Антоша та Анюта.

Досить довго думали, яі ж книжки вам показати. І зупинились на цих чотирьох. 

Відносимо їх до категорії 0-6 років, хоча наші дітлахи є яскравим доказом того, що книжки віковим обмеженням не підлягають.

Розпочнемо із старого. Це один з томів серії книг "Бібліотека для дітей" 1993 року видавництва.

У цьому томику ми регулярно звертаємось до одного оповідання: "Праздник непослушания" Сергея Михалкова.

Фотографую лише заголовок, оскільки ілюстрації на цьому завершуються.

Тим не менше, оповідання уже протягом 4-х років раз на 1-2 місяці звучить в нашому домі.

"Свято неслуху" - це історія про те, як дорослі невеличкого містечка зібралися з духом, покинули свої домівки, залишивши наодинці "несносных" дітей.

А далі розпочався карнавал веселощів, бешкетів, пробування всього забороненого (10 порцій морозива підряд, пломбірні бої, куріння цигарок). Свято тривало не надто й довго, діти швидко зрозуміли, що без допомоги дорослих їм не солодко. А що ж дорослі? Мамусі і татусі, бабусі і дідусі усвідомили, що їх діти не такі уже й жахливі, варто лише ненадовго залишити свої чад, як у пам'яті спливають лише приємні спогади.

Цю книгу я дістаю тоді, коли настає час нагадати собі і дітям про те, що ми одна сім'я, і 

"Мамы! Папы! Нам без вас -

Всё равно, что вам без нас!"

Наше уже зачитане до дір нове Книга "Про драконів і щастя".

Придбана ця книга була саме тут, на кашалоті. Я чомусь думала, що почитаємо її декілька раз і помандрують дракончики далі, у нову сім'ю.

Та не так сталося, як гадалося.

Кумедні дракони Носослони приходять до нас у гості практично щовечора. Діти уже пам'ятають вірш, іноді я просто читаю перше слово, а малюки продовжують рядок.

Аня дуже любить розглядати ілюстрації, виконувати додаткові завдання. Уже кілька разів пробувала діставати фломастери, аби домалювати завдання.

Книгу уся наша сім'я розібрала на цитати. Найбільше мені подобаються строфи:

"Слухай, любий мій, коханий,

Скоро вже і сонце встане,

Тож мені в дорогу час.

Цьомки-бомки! Я від вас Полечу за Гримич-гору....!

...Татуся поцілувала,

Діткам всім па-па сказала

І з печери - чап-чалап."

Саме ці рядки ми згадуємо щоразу, коли я тікаю з дому до перукарні або ж на каву з подругами.

А от наступні дві фотографії дуже нагають мені Сергія, коли ми потрапляємо до дитячих ігрових центрів. От із таким поглядом наші татусі грають в аерохокей або ж катаються на автодромі.

А потім у паніці шукають дітлахів, що розбіглися по всьому центру.

Щиро любимо дракончиків за їх дотепність, добрі вірші, простий, доступний найменшим сюжет.

Зелена книга з нашої полиці "Котенок и щенок" Александра Введенского.

Це насправді тепла, яскрава, добра і водночас повчальна збірка віршів.

Щоразу, коли я перегортаю першу сторінку цієї книги, мені здається, що вона оживає. 

І ось уже ми усі разом подорожуємо з цуценям та кошеням в приміському потязі, потім прогулюємося зеленим садочком, допомагаємо котику оберігати запаси провіанту від мишей.Потім ми пролітаємо над містом на повітряній кулі, гуляємо разом з дітьми під літнім дощиком, слухаємо "байки" розумного Петі, чуємо пісню пташок.

 Колискова  та вірш-оповідання Сни Александра Введенського уже не один раз допомагали мені прикласти моїх малюків до сну.

І хоча Антону уже 7 років і з цією збіркою він знайомий давно, ніколи не відмовляється слухати ці вірші.

І на останок позичене "Вовченятко, яке запливло далеко в море" Івана Малковича  з ілюстраціями Софії Ус. (позичена у нашх друзів).

Чому Вовченя? А напевне тому, що коли я перебирала книги і розмірковувала, що ж показати в огляді Аню скрикнула: "Мамо, дивись у передачі показують книгу про вовченятка!".

Яка ж то була передача, запитаєте ви. Дивились діти в цей момент "Орел и решка" випуск про Хургаду, побачила Анютка занурення дайверів.

І хоча моя донька ще жодного разу не була на морі, але завдяки цьому неперевершеному виданню вона має лише найкращі уявлення про блакитну морську велич, про морський світ, його мешканців.

Щоразу, подорожуючи Україною, ми шукаємо будь-які водойми аби кинути до них монетки на щастя!

І щоразу, дочитуючи книгу про Вовченятко, я подумки кидаю монетку і радію тому, що наші діти люблять слухати вірші, казки та оповідання. Завдяки цьому ми усією сім'єю кожного вечора повертаємося у подорож книжковими глибинами.