"Вивчєрики". Полонинська оповідка для дітей та їх батьків.

...І десь ген у селі чути веселий і радісний дівчачий голосок, що так лагідно і з трепетом приспівує: "Иде вивчєрь з полонини в широким рамени, несе мині в даруночок баранчика в жмени". Чи то бува не про Йванчика-вівчарика: а годен знати...

------------------------------------------

Останнім часом дуже хотілося чогось з Карпатським духом. Прислухалася, звідки вітер дме, де таке шукати. А воно якось саме знаходиться. Трапилася така книжечка на сайті Криївка. Вчепилась в неї.  Вона одразу три в одному - дитяча, карпатська і про Іванка.Гарна, ніжна, колоритна мова. Письменниця дуже мудро вчинила. Основний текст написала літературною українською. А от пряма мова - пісня просто.

-------------------------------------------

Иванчику, дитинко люба, шо тобов так меле без перестанку и робота вже нієка тебе си ни бере! Помиг би нам з татом хоч кришечку! А то лиш носишси та й носишси взад-вперед, їкби тебе шош вкусило, диправди!***- Ни сумував за хатув та й за нами з татом, Йванчику? - обпістуючи синочка, питала мама Олена.- Таже скучнував, певно, що скучнував. Але тут, мамочко, нима коли скучнувати. Тра' добре диздрити овец, бо вовків тут, мамко, таких си розвело, шо аж пуду дає.

--------------------------------------------

Оповідка дуже спокійна, без особливих пригод. Вона просто просякнута отим духом, тією атмосферою.  Розказує нам про хлопчика Іванка, який в свої 9 років вже добре чує своє покликання. Яку має любов до вівчарства, як гарно з цим справляється. Дізнаємося, що там воно - в полонині, з вівцями, як тече життя... Отака спокійна, колоритна, автентична душевність.Авторка сама оформила книгу, як вміла.