Довга історія про те чи страшно в Америці жити

Додала фото, які змогла підібрати.

Мене запитували у приват наскільки Америка є безпечною, тому я напишу кілька "безвідносних" спогадів про студентське життя і його трансформацію у "доросле" життя)

Багато років тому, коли я приїхала в Америку, ми не мали особливих прибутків і жили з чоловіком на "студентську стипендію". Ні мій чоловік, ні я не мали права на роботу. Чоловіку віза дозволяла кілька годин підробляти в університеті помічником професора - це і складало "стипендію". Жили ми у місцевості, яка була таким собі конгломератом, багато-багато міст зрослися між собою. Ми жили на околиці міста, розташованого на самому краєчку цього скупчення.

Жили ми тоді із сусідом. Згодом, народилася дитина. Чоловік знайшов роботу в університеті, не викладацьку, трохи більше оплачувану, ми вирішили переїхати від сусіда. Ми не могли багато сплачувати за проживання і знайшли дешевий апартмент комплекс. Ціна була прекрасна, на роботу/навчання близько, практично центр міста, але у комплекті йшли хамський менеджмент, стада тарганів, матраси біля сміттєвих ящиків із написом "біологічна небезпека". А ще одного разу у нашому затишному містечку із трьома поліцейськими дільницями стріляли. По наших сусідам хтось ціляв через вікно. Сусіднє від нашого вікно. Це була надзвичайна ситуація, зазвичай у тому містечку подібного не траплялося. На щастя нас не було у місті на час стрілянини, а відразу після

професор мого чоловіка переїзджав і забирав з собою усю свою команду. Переїзджав він у низькорейтинговий університет, який знаходився десь посередині цього конгломерату-скупчення міст сусідів. Адже такі університети часто дотаційні, там більші зарплати і можливості. А ще вони знаходяться у відповідних районах. І загалом американське правило, рух від околиць до центру міста - це зазвичай рух від хорошого до поганого. У всіх розуміннях, окрім пішої доступності (дякую Panda!). Професор не переїзджав у повному розумінні цього слова, він обрав їздити на роботу 2 години в одну сторону. Зате не щодня. А от студенти його такої привілеї не мали. Ми почали шукати житло біля нового університету. Всі будинки навколо були за подвійними стальними гратами. Кілька будинків подалі мали симпатичні круглі дірочки у вікнах. Ще кілька будинків ми оглянули і здивовано запитували агента, як такий будинок може так мало вартувати (ми уже були биті вовки і знали, що дешево просто так не буває). На щастя, агент трапився хороший, на запитання не відповів, але порадив переглянути крайм-карти району. Нагуглили, переглянули, запитання відпали.

Типова карта правопорушень, концентрація у центрі більша, на околицях рейтинг злочинності нижчий.

Зрештою ми знайшли таунхауз за прийнятною ціною у районі з хорошою крайм ситуацією. Як таке могло трапитися? Ряд танхаузів межував із в'їздом на велику авіабазу. Межував у прямому сенсі. З трьох сторін була  велика річка, а з четвертої перекритий озброєними до зубів військовими міст. Заїзд у наш комплекс був буквально за метр до шлагбауму з військовими і їх собаками. Так, інколи доводилося стояти у черзі, щоб потрапити додому (у години пік перед в'їздом на базу утворювалася черга, відповідно доводилося стояти з усіма, іншої дороги не було). У нас було тихо, гарно і затишно. При цьому уже в 200 метрах нижче по дорозі райночик був ще той. Наркотики, стрілянина, бійки (я особисто не чула цього і не бачила, але у новинах бувало). Ми ніколи не виходили за межі комплексу таунхаузів пішки.

На фото: на передньому плані авіабаза, і міст про який я пишу, навіть видно таунхаухи поруч із початком мосту)

Чоловік все ще мав їздити у новий університет. Ми зрідка їздили разом з ним. Інколи gps заводив у "погані" районі, ті, що навіть поліцейські там побоюються з'являтися. Там було неприємно, могли підійти до машини типу поговорити, поки зупинився "на стопі"... Ми казали, що грошей не маємо, заблукали. А коли підходили молодики, просто ігнорували. Особливістю тієї місцевості було те, що дорогі і хороші райони дуже часто межували з дуже поганими районами. Шикарний дім міг межувати з нещасною халупою. Ці райони чергувалися, тобто не було так, що їдеш тільки через хороший район. Там якась особливість заселення була, я уже не пригадую всієї історії. Суть у тому, що один невірний поворт і ти уже знайомишся з чорнявим хлопчиною на світлофорі.

Потім мій чоловік знайшов роботу, йому оформили робочу візу. Ми переїхали з великого міста у американську глибинку. Також, оскільки робоча віза дозволяла чоловіку повноцінно працювати наша фінансова ситуація покращилася. Ми змогли, майже як середньостатитистичні американці, вибрати субурб, не винаймати житло у місті.

Тобто мало того, що ми рушили на околиці америки, ми ще й оселилися на околицях цієї околиці) Абсолютно ніякого криміналу. Відкритий простір. Двері ніколи не зачинялися. Як їхали кудись на тиждень-другий, завжди залишали задні двері відчиненими. Одного разу за 6 років, що ми там прожили, поліцейські знайшли собаку без повідка і відчитали власника, другого разу підліток покурив марихуани, була проведена виховна бесіда і третього разу сталося надзвичайне! Учень приніс іграшковий пістолет у школу. Боженько, певно лиш гелікоптери не прилітали! І то він навіть ще не встиг принести. Пильна мама побачила неладне ще на вулиці, до початку шкільного дня.

Якщо не пригадувати ці моменти, то більше ніяких-ніяких ситуацій не траплялося. Трохи гіршою ситуація була у місті, де чоловік працював, але на той момент ми уже знали правило, околиці краще ніж місто і свідомо поїхали жити у село.

Потім ми знову переїхали на узбережжя, але уже інше. Знову конгломерація, знову "жахи" в даунтауні (центр міста), але уже інші.

Так виглядає "Місто безпечне для безхатьків". Не хочу показувати фото зблизька, але під покривалами на першому фото знаходяться люди.

А так "Місто-притулок для нелегалів"

Обидві назви - статуси одного міста. Яке насправді дуже красиве і виглядає так

Ми живемо у субурбі, за межами міста, але все ще не настільки далеко від "цивілізації" якби хотілося. Адже, тепер ми прив'язані до школи. Також, ми не можемо дозволити собі жити у "дешевому районі зі шлагбаумом". Оскільки хороших шкіл у дешевих районах не буває. Це як аксіома.

Зараз ми проживаємо у відносно спокійному районі, з відносно хорошими школами, хоча і не найкращими.  У нашому районі не закидують кеди на електролінії, не стріляють, але побутові сварки трапляються. Найстрашніше, що було, кілька вулиць вниз сусід погрожував іншому сусідові рушницею. Але, ми про це знаємо, нас повідомили миттєво, і закрили школи. Тобто ніяких зволікань і замовчувань. У нашому районі багато людей просто гуляють вуличками, багато бігають ранками і вечорами. Хоч всі вітаються, ніхто нікого не зачіпає з розмовами.

Десь поблизу цієї доріжки живу я)

Мені все ще не подобається їздити у даунтаун і я навіть не хочу описувати, бо самій від себе противно (фото уже додала і ви бачили). Я розумію, що я сноб. Вибачте, але вдіяти нічого не можу. Ми їздили на вихідних у один магазин в даунтаун, бомжі, парковка магазину патрулюється кількома великими машинами, люди інші на вигляд і запах. Мій син у спорт формі після змагань тримається коло нас, а діти його віку ходять самі по собі, цуплять пиріжки і матюкаються. Одним словом. Райони бувають різні і я щиро рада за людей, які знаходять можливості адаптуватися і знайти переваги життя у місті. Я поки не можу. Бо навіть якщо це буде те, що тут називають гейтед комюніті, із дорогими будинками і навіть магазинами, поруч буде такий от простий магазин... Мені краще у субурб. Чим далі на периферії, тим менше шансів випадково потрапити у халепу.

Мене запитували чи Америка безпечна. Для мене так. Найбільші небезпеки, абсолютно усі, у які я потрапляла, я написала в цьому дописі. Так буває, що стріляють. Але подивіться як багато людей тут проживає, статистично тут будуть стріляти більше ніж в Україні. Але про цю стрілянину повідомлять, попросять залишитися на місці, не пустять на самотік. Навіть погані райони тут патрулюють. Принаймні вдень. Я не знаю як у нас, зараз усе змінилося, але колись поліцейські більше дивилися де, що урвати, замість того, щоб дбати про безпеку.

Тому так, я почуваюся захищеною. І почувалася так завжди, хоча спочатку для цього потрібно було прикладати більше зусиль.

Сподіваюся вам було цікаво, якщо я щось не так сказала, вибачте. Я уже під кінець замучилася формулювати) Намагалася бути відвертою.