Баба і война (З Інтернету)

Баба Тетяна (материна мати) не любила войну і німців. Були, звісно, й такі в селі люди, що німців любили (як, наприклад, дід Кавраєць, поліцай). А баба – ні…

По-перше, німці в 1943-му, ні з того ні з сього спалили бабину хату, хоть їх ніхто й не займав... Кроме партізан…По-друге, німці хотіли вбить діда. А баба діда любила ("Хоть і не було за шо", - як потом сама баба й казала)…А по-третє, німці забрали в Германію дочку. Кроме того, забрали свиню… Потім прийшли красні, та ше забрали й корову… Ну то вже інша історія…

Дід Андрій якимсь чудом вибрався з пекла - із окруженія в 41-му під Києвом… Та не знав, шо йому дальше робить, то пішов додому. Як собака… Ховався в очереті, в березі. Баба йому носила туди їсти… Потом німці очерет підпалили, то дід утік дальше на фронт…

Баба прожила дев’яносто год і рішила, шо пора вже вмирать… Бо всі навколо вже давно померли, і їй було невдобно перед людьми…

Для вмирання баба Тетяна вдягла довгу білу сорочку і лягла на лаву… Так тиждень і пролежала…

Не вмиралося… Баба Тетяна не знала, як треба правильно вмирать і її цьому ніхто не вчив… То вона рішила, шо треба закрить глаза і мовчать… Мовчки пролежала ше тиждень. Хоча чувствовала себе хорошо і нормально…

І ото долежала вона так до літа тисяча дев’ятсот дев’яносто якогось там року…

А тоді якраз був такий дурний час, коли в моду входили всякі історичні ретроспективи, радіоспектаклі і псевдопатріотичні спогади в стилі “Можем повторить”

22 червня рано утром бабу розбудив діктор Лєвітан…

- “Граждане и гражданки! Сегодня!... В четыре часа утра!!! Без усякого объявления войны!!! Германские вооруженные силы...», - казало радіо…

- Оце тобі й на, блять... Долежалась... - подумала баба, і відкрила очі…

…Батько в березі ставив ятері, щоб піймать пару линів на ужин, цього погожого червневого дня…

- Міша! Міша!!! – Йди сюди! – внізапно роздався рєзкий бабин голос над лугом…- Оскільки батько був певен, шо баба пошти вмерла, то сильно здивувався, і срочно прибіг на визов в резинових чоботях і трусах…

- Война, Міша, - обрічонно сообщила баба. І перехрестилася…- Яка война? – спитав батько - Та яка-яка? - Та сама шо й була... Отєчественна... Німець напав оп’ять… Гітляр, будь він проклят…

... Батько смутно помнив з новостєй, що недавно Гельмут Коль і Горбачов ліквідірували стіну в Берліні, і війна в цьому геополітичному сценарії не рисувалась зовсім ніяк, а Гітлєр - тєм болєє... По-крайнєй мєрє, сьогодні... Гораздо логічнєй було б предположить, що баба, замість того, щоб умирать, просто з’їхала з глузду...

- Який Гітляр? – возмутився батько. – Він вмер давно…- Оказується шо не вмер, - возразила баба…

Коли інцидєнт був разобран на куски, і бабі об’яснили суть перформенсу, то баба сказала: “Дураки, робить нема чого…”… А потім вдягла всі свої дванадцять спідниць та пішла полоть клубнику…

Вмиратєльний процес прекратила од стреса…

Років вісім прожила ще…