Чи є хтось тут , хто втрачав дітей ? Не в утробі матері , не новонароджених , а вже маленьку сформовану особистість ? В моєму випадку (8років) . Як Ви це переживаєте? Як полегшити найгостріший період горювання? Як взагалі справлятись і скільки потрібно часу , щоб хоч якось це горе прийняти і мати хоча б якісь сили існувати далі? Мені так важко , постійні сльози ...не можу цього прийняти , це була дитина вирощена в любові, добра ,щира і щаслива :broken_heart: вчора було 40 днів, а все як в перший день :disappointed_relieved:
Julia2004 вчора о 17:10 2
Моя мама втратила сина в віці 10 років. Навіть після 80 вона не могла говорити про це, бо боліло... жити вона почала з народженням дитини через 9 років. 40 днів це мало, я похоронили маму, коли їй було 90, наче морально розуміла, що вік, але теж важко проходила етап горювання, виникла себе і тд десь міс 4 прям дуже важко. Поговорила з психологом, вона заспокоїла , сказала треба відтворювати... до 1 року , якщо затягнулося довше, треба допомога спеціаліста. Обіймаю вас. Плачте, це полегшає, але продовжуйте жити тепер за двох,.
N_Natalia вчора о 19:14 1
Дякую за свою розповідь :broken_heart: не можу поки збирати себе до купи , дуже малий час пройшов , це дійсно так ...для мами смерть дитини - це мабуть сльози на все життя :disappointed_relieved: Мені б якось зиму пережити з цим болем ...а з весни можливо хоч трохи полегшає , щоб могла якось існувати і щось робити. Поки дуже виснажений організм стресом , постійно втома , головні болі , біль у м'язах...цей біль з'їдає мене зсередини ((
fuxia вчора о 18:24 7
Розумію, що в такий момент людські слова не потішуть. Хочу вас обійняти. Хай Бог допоможе пройти вам цю болючу дорогу.
N_Natalia вчора о 19:10 2
Щиро дякую за підтримку :disappointed_relieved: обіймаю
zueva вчора о 18:39 3
Дуже вам співчуваю. Немає нічого важчого для батьків. Горювання потребує часу, і ви маєте право горювати. Я сподіваюсь, біля вас є люди, з якими ви можете говорити. Якщо ні, розкажіть нам.
Світла памʼять вашій дитині.
zueva вчора о 19:59 3
Маленький :( Таке горе.
Ви маєте право розвалюватись і поки не жити далі. Плакати, жаліти себе. Ви маєте на це право.
Донька - підліток. Моя донька з меншим теж не близькі зовсім. І діти все переживають по-різному і по-іншому. Не чекайте від неї підтримки, вона ще не може це осягнути і зрозуміти. Її горювання може бути іншим. Їй по-своєму важко, і вона не зможе вам домогти пережити горе. Можливо, ви зможете їй допомогти, але коли у вас зʼявляться на це сили.
У вас є чоловік? Що вам допомагає? Коли вам трошки легше дихати?
N_Natalia вчора о 20:46 2
Я доньку не зачипаю і не вимагаю від неї нічого ,вона веде своє звичне життя... Так, чоловік є, зараз дуже мене підтримує і розуміє ...дає можливість і поплакати і просто побути поруч мовчки :pensive: ні до чого не примушує. Легше стає коли максимально виплачу свій біль , тоді день-максимум два трохи легше, а потім знову накриває так само на пару днів сліз (накопичується) ...як хвилями йде
Коментар видалено
just_Tanya сьогодні о 06:47 2
Співчуваю вам, хоч не мала такого досвіду.
Проте, наполегливо рекомендую звернутися за допомогою до психологів. Зараз дуже багато програм психологічної підтримки по країні, різних напрямків: і дружини військових, і невизначені втрати, і , нажаль визначені, як у вашому випадку.
Я проходила тренінги по роботі з родинами військових, зниклих без вісті. Це саме невизначена втрата. Повірте, існують дієві, робочі програми курсів (до 10) групових занять, де дбайливо та м'яко працюють із горем. Коло однодумців допоможе вам не відчувати самотність, бо у людей релевантний досвід, "всі свої" - дає прийняття та підтримку, вам не потрібно буде "триматися" задля гарної картинки назовні. Водночас багато уваги приділяється ресурсності, пошуку сенсів жити далі, попри зміну ролей у житті.
Процес горювання триває не менше півроку. Вам може допомогти процес створення свого ритуалу, для підтримки пам'яті про близьку людину, і було б чудово, якщо ваш чоловік зміг би бути з вами в такі моменти. Але не через силу, а якщо він буде готовий відкриватися.
Barbus_ сьогодні о 09:38
Співчуваю. Треба ревіти і плакати, я втрачала маму, але мама то не дитина. Знаю, що речі цієї людини, які залишаються і далі в оселі дуже впливають на сприйняття. Бо то згадки, запахи, подарунки. Тож дуже рекомендую їх позбавитися. Але в мене розуміння і бажання позбавитися речей прийшло десь через декілька місяців після втрати мами. Але реально стало легше. Бо щє пів року я відчувала, що вона не вмерла, а просто поїхала кудись - на море, наприклад. Бо розумом важко зрозуміти, що людини вже не нема.... А скільки років було другу? Я завжди навіть на площадці з моєю и сутністю прискіпливо дивлюся саме на тих, хто по старше за дитину. Такі зазвичай полюбляють придумувати ігри, на які молодші щє не дорослих або не готові. Дуже шкода тих, хто вмирає або стає інвалідом за рахунок дурості іншого.
samsanty сьогодні о 09:54
Прийміть мої співчуття. Це страшнюче горе.
Не вірю, чесно кажучи, що щось може його полегшити.
Funtick сьогодні о 10:12 1
Прийміть мої найширіщі співчуття, це таке страшне горе... Обіймаю Вас!