Добрий день...
Напишу тут, скоріше ,маленьку сповідь і когось наштовхну на роздуми...
Померла мама. Прожила довгий вік, останній рік провела поряд зі мною та онуками, пішла тихо, майже без клопоту. Але, в той день, коли все сталося , я не була поряд. Я , дура, поїхала за 200 км, в заплановану 2 місяця тому поїздку, щоб вирішити деякі питання з документами і авто. Ранком , обійняла її, пояснила, що їду на 3 дні. Все було відносно звичайно, тільки напередодні вона почала мало їсти і пити. Але тиждень тому мали вірус, горло, тому нічого нестандартного. І поїхала.... а на другий день син почав хвилюватися, бо бабушка каже, щоб дзвонити і щоб я їхала до неї. Таке у нас теж бувало, що вона збирається "туди" і я вирішила не їхати з села без транспорту на попутках в ніч до потягу, що був лише ранком, а дочекатися чоловіка і щоб він довіз мене хоча б до потягу. Тим часом маму вже забрала швидка в реанімацію. Чоловік приїхав, я попросила довезти до поїзда, бо мама в реанімації, бо лікар сказав, готуватися до найгіршого, він почав просити, щоб я залишилася, що він же ж з роботи відпросився, що поїдемо з дітьми завтра в аквапарк... такі от чоловіки....
через 10 хв мама пішла в кращий світ. Я не встигла... так от тепер це відчуття провини на все життя, моя тема для самоїдства. Яку вже не виправити, не переграти , ні забути, я не кинула все, не пішла пішки, не побігла, я обрала не ту людину, що мала бути в пріоритетів на той момент, я мало обіймала, мало говорила, що люблю, сердилася, бо вона останній час вередувала як маленька дитинка
До чого я: обіймайте своїм мам, бабусь, тих, хто вам дорогий, кажіть їм частіше слова вдячності та любові, балуйте їх смаколиками, особливо бабусь-дідусів, вони перетворюються на діток, радіють соку в коробці, тертому яблучку, я клала їй на тумбочки персик, сливку, нектаринчік, яблучко, печиво, ковбасу, і вона як дитя раділа і кожен раз ще хотіла втиху від мене віддати то онукам....а ще невеличкі гроші з її пенсії, вона так щаслива була дати онукам...
Chuchasonya вчора о 12:49 3
Прийміть мої щирі співчуття! Це дуже важко і я вас добре розумію. Майже рік тому пішов з життя мій рідний брат, який взяв мене малою за руку і вів по життю всі мої 47 років. Дружина живе в іншому місті і один до одного вони їздили. Так і тоді, приїхала вона до нього і замовили собі суші. Отруїлися( хоча завжди там замовляли, ресторан, якість….) дружина виявилася сильніше, трохи похворіла і поїхала. Він наче теж одужав, але потім гірше стало. Напередодні смерті ввечері мені зателефонував його друг і , наче відчував, сказав, що може треба ночувати до нього поїхати. Я , звісно, зателефонувала брату, запропонувала, але він відмовився, скидаючись на те, що це може бути вірус. Я не поїхала. А вночі він встав до туалету, чи то підслизнувся, чи втратив свідомість, впав і ударився головою о підлогу. Помер відразу. Вже рік я кожного дня гризу себе, що не поїхала. Розумом розумію, що прийшов його час, що я б нічого не вдіяла, але серце того не розуміє. І, певно, ніколи не пробачу собі.
Julia2004 вчора о 14:31 1
Обіймаю. От саме те і відчуваю...
Julka вчора о 12:53 2
Не картайте себе.
Якщо ви вже про це написали,- то ви, справді, найкраща донька для своєї мами. Просто знайте, що мама тепер у кращому світі. Колись мій найкращий у світі дідусь "чекав" коли я не побачу його останньої секунди життя.
Старі бабці казали, що так часто буває.
Коли ваші рідні хочуть відійти без нашої присутності поряд...
Зараз моліться за неї... Тримайтеся...
Julia2004 вчора о 14:34
Дякую, але ж вона просила мене приїхати і у мене таке тупе егоїстичне відчуття , що вона могла почекати, але образилась, що я сказала, що не можу сьогодні, бо немає транспорту вже.
My_land вчора о 13:23 3
Ну, слухайте. Ви до себе дуже вибагливі. Ваша мама жила з вами в теплі і любові. Ви дали їй дуже багато. Не треба думати і казати, що це ваша провина все життя.
Ніякої вашої провини немає. Людина прожила життя, і померла. Ви дали їй все, що могли. Ваша задача любити себе і берегти, щоб ви могли дати ще тепла і любові своїм дітям. Ви не винні в тому, що люди вмирають, це життя.
Julia2004 вчора о 14:36
Так, розум розумію і тим паче нічого не зміниш, але я ж могла лишитися, я ж могла взяти таксі, їй же було страшно в реанімації, і якби я була там я би встигла їй сказати багато чого....
BMW2022 вчора о 14:05
Це полегшує, але дюди по ираюьь , простота певний час і все, в. Не можете вгадати коли саме
AnnaNevi вчора о 14:23 1
Юліє, мої щирі співчуття Ваші втраті:pray_tone1::pray_tone1::pray_tone1:
Я напишу свої відчуття з приводу Вашої історії, я буду писати про себе, але якщо Вам щось з цього відгукнеться- візьміть до серця, якщо ні- не беріть:pray_tone1:Важливо віддавати людям те, що їх, не Ваше...
Хочеться сказати, що я наразі супроводжую свого тата в його сильній хворобі, він пацієнт гемодіалізу+ численні діагнози майже по кожному органу. Ми всі розуміємо, що кожен день може бути останнім, і як би я не намагалась присвячувати свій час суцільно татові в мене є своя сім'я, діти, моє ремесло і моє Життя...
Ми супроводжуємо своїх батьків у їх останню Путь, ми є тими, хто можуть доколисати їх, і так замикається коло Вдячності за життя.Вони колисають нас коли ми неспроможні так юагато, і ми доколисуємо їх коли вони не спроможні так багато ...
Мені дуже важливо бути поруч з татом в його останні хвилини ...але я кладу руку на серце і розумію, що крім татової смерті в моєму житті є моє життя, і я не можу знати коли це станеться і за яких умов...
Цього літа я була в селі з чоловіком і дітьми, і татові стало гірше...і я не зірвалась ... Я не поїхала, хоча все могло трапитись...
Коли я роблю свій вибір я роблю його лише з тих сил, досвіду і відчуттів, що доступні мені.Я не можу бачити майбутнє, я навіть не володію такою прокачаною інтуіцією, щоб вона в певні моменти зрушила мене з якихось точок(Так одного разу я не відчула, що моя дитина в біді)...
Сьогодні я знову везла тата на діаліз і знову думала скільки відміряно нам з ним... Чи достатньо. Роблю в тут і зараз...і здається наче недостатньо, здається наче могла б більше,могла б взагалі покласти на алтар супроводу своє життя все цілком, переїхати до батьків, працювати більше...проте я не роблю цього, бо тоді я повністю загублю себе, а чи хоче цього мій батько?
Дуже відчувається, що не хоче...Батьки це лучники, а діти то стріли.жоден лучник шо випускає стрілу не хоче аби вона впала біля ойго ніг...Здається, що лучник бажає аби стріла попала в свою ціль, і пролетіла свій шлях.
Наше життя належитб тільки нам, і наша смерть належить тільки нам.Життя батьків належить їм , і смерть батьків належить їм.
І тут важливо розуміти,що не все в моїх силах...не все.
А ще я так вірю, що після смерті Відносини з тим, хто помер- не закінчуються...тіло закінчується, обійми-так, але Відносини, розмови, зв'язок Душі, це щось таке що Санта Муерте не спроможна забрати у нас...
І коли це так для мене, я завжди можу на рівні Душі звернутись до тієї Душі, що покинула тіло ..я можу говорити до неї і в собі завжди неодмінно чути...особливо якщо це будуть Душі моїх батьків...бо я зіткана з Матерії Матері ...
Юліє, я не знаю чи пройшло 9,40 днів рік з моменту переходу Вашої Матусі, горе зайжди має зробити свою роботу з нашими серцями...і коли Ви відчуєте для себе можливим пробачити собі все те в чому звичувачуєте себе, станьте собі Другом, а не Суддею...
Якщо Вам важливо почути чи пробачила Вас Мама, Ви завжди можете звернутись до себе, бо Ви зіткані з неї...Вона відповість Вам через Ваше серце:pray_tone1::hearts: А самі собі пробачити Ви зможете в будь яку мить свого життя, як відчуєте, що вже не може так далі бути, коли дасте собі дозвіл своїми руками взяти те каміння і скинути зі свого серця.
Так, Ви не встигли бути поруч в моменті переходу Вашої Мами, але Ви можете встигнути Жити своє Життя і передати далі своїм дітям вміння прощати себе, якщо вони не встигнуть супроводити Вас у Вашому переході.:pray_tone1:
Багато тепла Вам і Душі Вашої Мами.Багато тепла:pray_tone1::hearts:
AnnaNevi вчора о 21:58
:pray_tone1::hearts::revolving_hearts:
Elenn вчора о 23:44
Анна, Ви так проникливо написали.
Мені дуже відгукнулося.
Дякую, обіймаю.
AnnaNevi сьогодні о 00:24
Дякую за тепло, за Ваше відчуваюче серце:pray_tone1::hearts:
Funtick вчора о 21:51 1
Юліє, мені не має що сказати по суті, але просто хочеться Вас підтримати та висловити співчуття… Сил Вам пробачити собі та жити далі без почуття провини.
Oresta вчора о 23:03 1
Якщо Вам так важко, то поговоріть з нею і попросіть пробачення, розкажіть все що на душі, помоліться за упокой її душі. Зараз вона Вас ще почує. Можливо ще й присниться Вам.
Прийміть мої співчуття. Минулого року теж з сестрою маму хоронили.
Сестра теж мала такі докори, як у Вас. То мама їй приснилася і не раз.
marusia сьогодні о 02:17
Щиро вам співчуваю у вашій втраті. Але ви живете своє життя і ваша мама була лиш частиною вашого життя, як чоловік, діти, робота і т.д. Ви могли приїхати і мамі би стало краще і ви б картали себе, що не обрали чоловіка і час з дітьми, сердились би на маму. Варіанти могли бути різні, але сталось саме так, ви не в силах щось змінити, тож прийміть це як факт, що відбувся.
Живіть далі згадуючи останні роки мами, коли ви були поруч і дарували їй тепло і турботу, а не ті кілька годин в лікарні, які ви не були поряд. До того ж, не факт, що вас би до неї пустили, може б ви сиділи в коридорі під реанімацією, як подруга моєї мами в якої помирав чоловік минулого тижня