Добрий день...
Напишу тут, скоріше ,маленьку сповідь і когось наштовхну на роздуми...
Померла мама. Прожила довгий вік, останній рік провела поряд зі мною та онуками, пішла тихо, майже без клопоту. Але, в той день, коли все сталося , я не була поряд. Я , дура, поїхала за 200 км, в заплановану 2 місяця тому поїздку, щоб вирішити деякі питання з документами і авто. Ранком , обійняла її, пояснила, що їду на 3 дні. Все було відносно звичайно, тільки напередодні вона почала мало їсти і пити. Але тиждень тому мали вірус, горло, тому нічого нестандартного. І поїхала.... а на другий день син почав хвилюватися, бо бабушка каже, щоб дзвонити і щоб я їхала до неї. Таке у нас теж бувало, що вона збирається "туди" і я вирішила не їхати з села без транспорту на попутках в ніч до потягу, що був лише ранком, а дочекатися чоловіка і щоб він довіз мене хоча б до потягу. Тим часом маму вже забрала швидка в реанімацію. Чоловік приїхав, я попросила довезти до поїзда, бо мама в реанімації, бо лікар сказав, готуватися до найгіршого, він почав просити, щоб я залишилася, що він же ж з роботи відпросився, що поїдемо з дітьми завтра в аквапарк... такі от чоловіки....
через 10 хв мама пішла в кращий світ. Я не встигла... так от тепер це відчуття провини буде мучити все життя, моя тема для самоїдства. Яку вже не виправити, не переграти , ні забути, я не кинула все, не пішла пішки, не побігла, я обрала не ту людину, що мала бути в пріоритеті на той момент, я мало обіймала, мало їй говорила, що люблю, сердилася, бо вона останній час вередувала як маленька дитинка, не давала їй нічого робити, бо жаліла і мені здавалося їй важко, а вона так хотіла....
До чого я: обіймайте своїм мам, бабусь, тих, хто вам дорогий, кажіть їм частіше слова вдячності та любові, балуйте їх смаколиками, особливо бабусь-дідусів, вони перетворюються на діток, радіють соку в маленькій коробці, тертому яблучку, я клала їй на тумбочки персик, сливку, нектаринчік, яблучко, печиво, ковбасу, і вона як дитя раділа і кожен раз ще хотіла втиху від мене віддати то онукам....а ще невеличкі гроші з її пенсії, вона так щаслива була дати онукам...
Chuchasonya 18 жовтня 2025, 12:49 6
Прийміть мої щирі співчуття! Це дуже важко і я вас добре розумію. Майже рік тому пішов з життя мій рідний брат, який взяв мене малою за руку і вів по життю всі мої 47 років. Дружина живе в іншому місті і один до одного вони їздили. Так і тоді, приїхала вона до нього і замовили собі суші. Отруїлися( хоча завжди там замовляли, ресторан, якість….) дружина виявилася сильніше, трохи похворіла і поїхала. Він наче теж одужав, але потім гірше стало. Напередодні смерті ввечері мені зателефонував його друг і , наче відчував, сказав, що може треба ночувати до нього поїхати. Я , звісно, зателефонувала брату, запропонувала, але він відмовився, скидаючись на те, що це може бути вірус. Я не поїхала. А вночі він встав до туалету, чи то підслизнувся, чи втратив свідомість, впав і ударився головою о підлогу. Помер відразу. Вже рік я кожного дня гризу себе, що не поїхала. Розумом розумію, що прийшов його час, що я б нічого не вдіяла, але серце того не розуміє. І, певно, ніколи не пробачу собі.
Julia2004 18 жовтня 2025, 14:31 1
Обіймаю. От саме те і відчуваю...
Julka 18 жовтня 2025, 12:53 5
Не картайте себе.
Якщо ви вже про це написали,- то ви, справді, найкраща донька для своєї мами. Просто знайте, що мама тепер у кращому світі. Колись мій найкращий у світі дідусь "чекав" коли я не побачу його останньої секунди життя.
Старі бабці казали, що так часто буває.
Коли ваші рідні хочуть відійти без нашої присутності поряд...
Зараз моліться за неї... Тримайтеся...
Julia2004 18 жовтня 2025, 14:34
Дякую, але ж вона просила мене приїхати і у мене таке тупе егоїстичне відчуття , що вона могла почекати, але образилась, що я сказала, що не можу сьогодні, бо немає транспорту вже.
My_land 18 жовтня 2025, 13:23 9
Ну, слухайте. Ви до себе дуже вибагливі. Ваша мама жила з вами в теплі і любові. Ви дали їй дуже багато. Не треба думати і казати, що це ваша провина все життя.
Ніякої вашої провини немає. Людина прожила життя, і померла. Ви дали їй все, що могли. Ваша задача любити себе і берегти, щоб ви могли дати ще тепла і любові своїм дітям. Ви не винні в тому, що люди вмирають, це життя.
Julia2004 18 жовтня 2025, 14:36
Так, розум розумію і тим паче нічого не зміниш, але я ж могла лишитися, я ж могла взяти таксі, їй же було страшно в реанімації, і якби я була там я би встигла їй сказати багато чого....
BMW2022 18 жовтня 2025, 14:05
Це полегшує, але дюди по ираюьь , простота певний час і все, в. Не можете вгадати коли саме
AnnaNevi 18 жовтня 2025, 14:23 4
Юліє, мої щирі співчуття Ваші втраті:pray_tone1::pray_tone1::pray_tone1:
Я напишу свої відчуття з приводу Вашої історії, я буду писати про себе, але якщо Вам щось з цього відгукнеться- візьміть до серця, якщо ні- не беріть:pray_tone1:Важливо віддавати людям те, що їх, не Ваше...
Хочеться сказати, що я наразі супроводжую свого тата в його сильній хворобі, він пацієнт гемодіалізу+ численні діагнози майже по кожному органу. Ми всі розуміємо, що кожен день може бути останнім, і як би я не намагалась присвячувати свій час суцільно татові в мене є своя сім'я, діти, моє ремесло і моє Життя...
Ми супроводжуємо своїх батьків у їх останню Путь, ми є тими, хто можуть доколисати їх, і так замикається коло Вдячності за життя.Вони колисають нас коли ми неспроможні так юагато, і ми доколисуємо їх коли вони не спроможні так багато ...
Мені дуже важливо бути поруч з татом в його останні хвилини ...але я кладу руку на серце і розумію, що крім татової смерті в моєму житті є моє життя, і я не можу знати коли це станеться і за яких умов...
Цього літа я була в селі з чоловіком і дітьми, і татові стало гірше...і я не зірвалась ... Я не поїхала, хоча все могло трапитись...
Коли я роблю свій вибір я роблю його лише з тих сил, досвіду і відчуттів, що доступні мені.Я не можу бачити майбутнє, я навіть не володію такою прокачаною інтуіцією, щоб вона в певні моменти зрушила мене з якихось точок(Так одного разу я не відчула, що моя дитина в біді)...
Сьогодні я знову везла тата на діаліз і знову думала скільки відміряно нам з ним... Чи достатньо. Роблю в тут і зараз...і здається наче недостатньо, здається наче могла б більше,могла б взагалі покласти на алтар супроводу своє життя все цілком, переїхати до батьків, працювати більше...проте я не роблю цього, бо тоді я повністю загублю себе, а чи хоче цього мій батько?
Дуже відчувається, що не хоче...Батьки це лучники, а діти то стріли.жоден лучник шо випускає стрілу не хоче аби вона впала біля ойго ніг...Здається, що лучник бажає аби стріла попала в свою ціль, і пролетіла свій шлях.
Наше життя належитб тільки нам, і наша смерть належить тільки нам.Життя батьків належить їм , і смерть батьків належить їм.
І тут важливо розуміти,що не все в моїх силах...не все.
А ще я так вірю, що після смерті Відносини з тим, хто помер- не закінчуються...тіло закінчується, обійми-так, але Відносини, розмови, зв'язок Душі, це щось таке що Санта Муерте не спроможна забрати у нас...
І коли це так для мене, я завжди можу на рівні Душі звернутись до тієї Душі, що покинула тіло ..я можу говорити до неї і в собі завжди неодмінно чути...особливо якщо це будуть Душі моїх батьків...бо я зіткана з Матерії Матері ...
Юліє, я не знаю чи пройшло 9,40 днів рік з моменту переходу Вашої Матусі, горе зайжди має зробити свою роботу з нашими серцями...і коли Ви відчуєте для себе можливим пробачити собі все те в чому звичувачуєте себе, станьте собі Другом, а не Суддею...
Якщо Вам важливо почути чи пробачила Вас Мама, Ви завжди можете звернутись до себе, бо Ви зіткані з неї...Вона відповість Вам через Ваше серце:pray_tone1::hearts: А самі собі пробачити Ви зможете в будь яку мить свого життя, як відчуєте, що вже не може так далі бути, коли дасте собі дозвіл своїми руками взяти те каміння і скинути зі свого серця.
Так, Ви не встигли бути поруч в моменті переходу Вашої Мами, але Ви можете встигнути Жити своє Життя і передати далі своїм дітям вміння прощати себе, якщо вони не встигнуть супроводити Вас у Вашому переході.:pray_tone1:
Багато тепла Вам і Душі Вашої Мами.Багато тепла:pray_tone1::hearts:
AnnaNevi 18 жовтня 2025, 21:58
:pray_tone1::hearts::revolving_hearts:
Elenn 18 жовтня 2025, 23:44
Анна, Ви так проникливо написали.
Мені дуже відгукнулося.
Дякую, обіймаю.
AnnaNevi 19 жовтня 2025, 00:24 1
Дякую за тепло, за Ваше відчуваюче серце:pray_tone1::hearts:
Funtick 18 жовтня 2025, 21:51 2
Юліє, мені не має що сказати по суті, але просто хочеться Вас підтримати та висловити співчуття… Сил Вам пробачити собі та жити далі без почуття провини.
Oresta 18 жовтня 2025, 23:03 3
Якщо Вам так важко, то поговоріть з нею і попросіть пробачення, розкажіть все що на душі, помоліться за упокой її душі. Зараз вона Вас ще почує. Можливо ще й присниться Вам.
Прийміть мої співчуття. Минулого року теж з сестрою маму хоронили.
Сестра теж мала такі докори, як у Вас. То мама їй приснилася і не раз.
marusia 19 жовтня 2025, 02:17 4
Щиро вам співчуваю у вашій втраті. Але ви живете своє життя і ваша мама була лиш частиною вашого життя, як чоловік, діти, робота і т.д. Ви могли приїхати і мамі би стало краще і ви б картали себе, що не обрали чоловіка і час з дітьми, сердились би на маму. Варіанти могли бути різні, але сталось саме так, ви не в силах щось змінити, тож прийміть це як факт, що відбувся.
Живіть далі згадуючи останні роки мами, коли ви були поруч і дарували їй тепло і турботу, а не ті кілька годин в лікарні, які ви не були поряд. До того ж, не факт, що вас би до неї пустили, може б ви сиділи в коридорі під реанімацією, як подруга моєї мами в якої помирав чоловік минулого тижня
natashap 19 жовтня 2025, 07:56 4
Через тиждень буде 2 роки як пішла моя мама....а я досі не можу пробачити себе.Я не відчула ,що її не стане.Живу,але я стала іншою людиною
Julia2004 19 жовтня 2025, 23:39 1
І я не відчула, а може відчувала, але хотіла вірити та не хотіла прийняти це....
Mariya1981 19 жовтня 2025, 10:56 3
Держитесь!!!
Не корите себя.
Ваша мама прожила в окружении детей и внуков,которые ее любили.Это - самое главное.
Два года назад не стало бабушки моей,она для меня была очень значима.Человек,который просто ждёт тебя всегда и просто любит.Думала,минимум будет жить 92-93.Было ей 85, была бодра,внезапно жидкость в лёгких появилась,откачали,параллельно в больнице перенесла инфаркт.Ч на работе в другой стране на 2 мес.Когда спрашивала,когда приеду,говорила,ждите,на каникулах.Не дождалась.Ушла в с
начале сентября(.
Жалею только о том,что в первый год войны всего 2 раза была у нее в гостях- были разные политические взгляды тогда,не хотелось спорить.
Жили с дедом вдвоем - 85 и 88 лет.
Melok 19 жовтня 2025, 13:51 2
Світла пам'ять вашій мамі. Не картайте себе,сталося так як сталося. В мене теж було досить довго відчуття провини перед мамою. Я з нею навіть попрощатися не могла, хоронили в закритій труні( ковід). В лікарню не пускали,лікар не охоче йшов на контакт. На четвертій сутки мами не стало. В потім за день до мого дня народження,мама мені приснилась. Така молода і красива. Щось довго мені розповідала,що не пам'ятаю. І тоді стало трохи легше.
Pobarabanu 19 жовтня 2025, 18:52 2
У вас ещё сильная связь. Сложно отпустить все, что было рядом. Вы живёте дальше, делаете свои дела. Вспоминаете. Иногда надо все выплакать, но жизнь у вас продолжается. Будете ездить на могилку, говорить там, проговаривать, вспоминать, извиняться. Может вам поможет церковь (мне нет, если что).
Но...
Время лечит.
JuliaSha 23 жовтня 2025, 07:04 1
Прийміть щирі співчуття. Може так судилося, щоб Вас не було поруч, що саме в той день Ви були в поїздці. Не знищуйте себе докорами совісті. Сходіть до церкви, закажіть сорокоуст за новопреставлену матусю. Ви відспівували маму на похороні?
Julia2004 23 жовтня 2025, 07:40 1
Дякую, так відспівування день прощання, і будемо, коли прах будемо хоронити
JuliaSha 24 жовтня 2025, 23:01
Ось це для матусі зараз найголовніше. Тримайтеся!
gricenko 2 січня, 05:31
Теж недавно помер тато. Я живу в іншій країні, і останніх 7 років мама до мене не приїжджала, раніше їздила я, як почалася війна я теж перестала їздити. І от цього літа я постійно почала мамі говорити щоб приїхала, що скучила, що діти бабусу вже стали забувати. Вона всі 7 років говорила, що тато хворіє, що вона ним опікується. Тато і правда хворів, мав штучний клапан в серці. Але нормально ходив, допомагав їй по дому. І в магазин сходить, їсти готував. І тут вона погоджується приїхати. Була у нас 3 тижні, вже збиралася додому. І тато помер. Не можу це собі відпустити, одразу думки, а що якби мама залишилась в дому.