Паперовий палац.

Вау, ця книга неочікувано вивернула мені душу. В ній так майстерно поєднується огидне та гарне, як це можливо, напевно, лише в реальному житті. 

Як на мене, Паперовий палац можна назвати сімейною сагою, що розказана від імені головної героїні, яка згадує своє життя з самого дитинства і паралельно розповідає історії своєї мами, бабусі та сестри, а також інших друзів і родичів. При цьому акцент зроблено саме на жіночій частині родини, їх стосунках між собою, любовних зв'язкам, особистих драмах.

Сьогодні цілий ранок читаю і дивлюся відгуки і обговорення цієї історії. Нею захоплюються і водночас критикують за надмірну кількість непотрібних персонажів, зайві сцени сексуального насилля, в тому числі по відношенню до дітей (обережно, тригери), відсутність якоїсь основної ідеї, що виправдала б описані тригерні сцени. І мені теж, власне, такі складні моменти в книзі читати було важко і в той момент я не розуміла навіщо вони. Проте зараз все склалося для мене в єдину картинку - пазл, кожен елемент якого на своєму місці, навіть якщо спочатку він здавався зайвим і жахливим.

Книга написана просто і вишукано водночас, в ній така приємна літня атмосфера будиночка на озері неподалік океану, у якому живуть лише в теплу пору року, а також Нью Йорку з його тісними квартирками, брудними вулицями, музеями та художніми галереями. Дуже рада, що взяла її читати саме в серпні. Герої такі об'ємні і живі, для мене в цій історії кожен був на своєму місці, жодного зайвого персонажа. Книжка всього 400 сторінок, а склалося враження, що всі 800, настільки мені запали в душу описані події і люди. Хочеться читати про них ще. Люблю я все таки сімейні саги). До речі, були в мене також асоціації з За лаштунками в музеї Кейт Аткінсон, тому якщо читали її і вам сподобалось, то можете спробувати і цю. Загалом, дуже раджу якщо не боїтеся згаданих тригерних тем. 

Можливо хтось вже читав, тоді запрошую поділитись враженнями в коментарях, бо ця історія ідеальна для обговорення.