Тиждень тому пішов у засвіти мій чоловік.. Військовий, що 24 побіг добровольцем і до останнього був мотивований і наближав перемогу. Воєнний лікар, воєнний психолог, штурмовик. Пройшов нулі , звільняв Херсон, Миколаївщина....а помер від серцевого нападу на ротації в Києві , знайшли побратими вночі на посту.
Я не знаю , як впоратися. Болить з кожним днем все більше.
Думала похорон буде важкий. Ні. Похорон був почесний, важливий, алея слави. Людей було більш як півтори сотні , він був завжди душа компаній, його любили дуже багато людей. Одна військова сказала : "він був одне велике серце."
Я повернулась в Німеччину до дітей, і тут криє. Навіть не сльози, просто вий з грудей . І пустота. Все закінчилось. Розумію, що життя було на паузі досі, чоловіка дочекаємось з війни, і почнемо жити. Більше не дочекаємось.
Я так просила його звільнятись поскоріше: троє дітей, одна з них лежача дитина з шаленою епілепсією. Мені дуже важко, я втомилася, дівчинці вже 10 років і вона фізично для мене важка. І допросилася. Він подав рапорт. І в п'ятницю йому його підписали по догляду за дитиною з інвалідністю, і дозвіл на виїзд також. А в неділю серцевий напад.
Я не вірю досі. То якийсь жахливий жарт.
18 років разом.. як тепер жити? Чим? Я не знаю людей, що вміють так сильно любити. Обожнював і мене і дітей. Підліткам дуже важко, мені і за них болить, не вірю, що час лікує, може трохи притупить.. Всіх дітей народжували вдома, чоловік сам приймав пологи. Діти виросли на його плечах до підліткового віку, з татом на рибалку, з татом на рок-концерт, з татом розмов до ранку... Колись давно сказав, що сам ріс без батька, хоча батько був живий, то його діти будуть завжди при татові. Так і було до минулої неділі. Навіть за півтори тисячі км.
Не завжди було все гладко. Сварились, навіть розходились, іноді місяцями не розмовляли. Важко було, коли злягла молодша донечка..Але завжди повертались один до одного, домовлялись і починали з початку.
Рік тому одружились. І ось за тиждень вже мали б розпочати нове життя. Стільки планів, мрій, весь світ попереду. Так давно не були разом на морі, так давно не подорожували разом. Я так скучила за його обіймами... Ніхто не відчуває мене, як він..
Серце просто розривається. 9 травня буде його 53 день народження. Як пережити? Поки що з кожним днем накриває все більше.
Nata_allisa 4 травня, 00:24 1
Господи Боже,я не можу повірити. Як так ?! Господи,за що ?! Плачу разом з Вами . Хочеться написати,банальне -тримайтеся ,але...за дітей тримайтеся :pray:
marusia 4 травня, 00:38 1
Навіть не знаю що писати. Жахливо, що так сталось. Живіть сьогоднішнім днем, не силуйте себе будувати довгострокові плани, дайте долі шанс винагородити вас за всі ваші страждання! Все буде у вас добре, наперекір горю і негараздам, я вам цього щиро бажаю! Головне, не погрузайте в горі, ваш чоловік точно вам би цього не пробачив! Ви в себе одна, в дітей ви тепер теж одна, вони ваша сила, підтримка і любов.
IZIS_ 4 травня, 00:52
...
Katrusya 4 травня, 00:59
Співчуваю вам і обіймаю
Katusha 4 травня, 01:36 2
Співчуваю Вашому горю, на жаль, війна забирає найкращих( Але Ви мусити бути сильною, дуже сильною, заради дітей. Я не юрист, нічого не підкажу, але все ж таки Вам раджу проконсультуватися з фахівцем і якщо є підстава- оформити виплати зараз, потім нічого не знайдете/ не доведете в такі часи живемо(
Ptasha 4 травня, 08:37
Виплати будуть оформлюватися, але не раніше ніж зберуться всі папери/накази/висновки з військової частини. То не швидко
Ispania 4 травня, 02:15
Співчуваю. Саме болюче приходить десь через місяць Зверніться заради себе і діточок до психотерапевта. Це важливо, це допомогає.
Тримайтеся. Ваш чоловік Герой. Дякуємо йому :heart:
irina1969 4 травня, 05:57 3
Не знаю как подобрать слова,не знаю как Вы держитесь...но ради детей надо Вы у них одна опора и защита.... На счёт дочери с эпилепсией..Вы в Германии узнавайте есть клиника занимающаяся эпилепсией..Вы ВПО воспользуйтесь этим и лечите дочку может там смогут точно установить или даже сделать операцию ...узнавайте ...держитесь
Ptasha 4 травня, 08:47
Німеччина не всесильна, нажаль. За 2 роки було багато і центрів, і терапій.
irina1969 4 травня, 11:35
Очень жаль..у меня дочка тоже страдает приступами,надеялась что ТАМ с этой коляской могут справиться(((
SVAMA 4 травня, 06:07
Мої співчуття... Сил вам...
Царство небесне :pray::pray::pray:
Вам треба обов'язково пити заспокійливі.
Svetlana044 4 травня, 07:38
Прийміть співчуття... сил Вам і терпіння
makaron 4 травня, 07:48 3
Співчуваю, це дуже боляче, особливо перший рік, коли всі особисті дати, свята вперше без нього, як в тумані... Я все хотіла щоб хтось мені сказав коли ж стане легше, то вже і сама можу сказати.... Третій рік і вже трішки інакше, гострий біль перейшов в хронічний
Chuchasonya 10 травня, 09:44 2
Просто мовчки бути поруч. Моя найближча подруга поховала свого єдиного сина, йому було 33. Перед ним поховала по черзі тата і маму. Потім був інсульт, меланома ока, видалення ока і подальша важка реабілітація. Зараз пройшло 4 роки, вона вже живе. Я весь час разом з нею, таскаю іі за собою на відпочинки, просто на шопінг....телефоную і спілкуюсь про все, окрім іі горя. І тільки коли вона хоче поговорити- я іі слухаю. Я часто хожу до неі, допомагаю. Я близька подруга. Всі інші не допоможуть. Жодна людина в світі не може відчути і розділити біль утрати. Це лише можна пережити, тобто дочекатися того часу, коли стане легше. Легше стане 100%, сльози будуть завжди, але з кожним роком все рідше. А поки страшенно боляче- треба вчитися із цим жити. Ніякі слова не допоможуть, лише сила волі людини. Як є підтримка, просто людина поруч- то поки все, що потрібно.
Ну а люди, звісно, хочуть підтримати, тому і кажуть банальні слова.....
Tovar4ik 10 травня, 11:13
Каждый кто здесь хотел поддержать сказал искренне, чужое горе отбивает болью, люди сопереживают не банально даже если не рядом. Да, надо учиться с этим жить, и учиться принимать слова поддержки, за этим автор и обратилась к пользователям. Многие написали одинаковые слова, и это не значит что усилили боль автора, как написала выше makaron.
Сопоставляйте мои вопросы с комментарием makaron. Не обьясняйте то что понятно. У каждого из нас есть те кто ближе и дальше, и жизнь без горя не бывает, и люди поддерживают друг друга как могут, не предполагая что кому-то больно от искреннего сочувствия.
Chuchasonya 10 травня, 11:32 3
Ой, обіцяла собі вас не чіпати. Вибачте, забула) Виправляюся. Ви геть не зрозуміли , що я написала.
GOLD_ 4 травня, 07:55 1
Мої співчуття....сил вам і терпіння
Natutka 4 травня, 08:17 6
Прийміть співчуття...
На фото Ви неймовірно гарна!
Прочитала, і таке відчуття, наче рухнув Всесвіт. Але він стоїть. Ваші діти це продовження чоловіка, обіймають вони так же тепло і з любов'ю як би він це зробив...Тримайтесь, для дітей Ви опора.
My_land 4 травня, 08:34 3
Ну що ж тут можна сказати((( як можна слова втіхи придумати? Дуже сподіваюсь, що поруч з вами і дітьми є якісь рідні люди, які допоможуть пережити перший найважчий час.
Ваш чоловік прожив достойне життя і пішов спокійно без мук. Шкода, що рано, справді дуже рано( Я дуже сподіваюсь, що в Німеччині ваше життя легше, ніж в Україні зараз.
Я добре пам'ятаю вашу історію з молодшою дитиною. Співчуваю вашому горю. Можливо, скористайтесь послугами психолога, бо ніякого іншої поради дати не можу.
Londial 4 травня, 08:43
Який жах. Неможливо слова підібрати, тримайтесь, мої співчуття
Zhadana 4 травня, 08:44
Мої співчуття. Нехай спочиває з миром, а вам всім сил...
JuliaLesnaya 4 травня, 08:52 1
Бракує слів, щоб виразити справжні співчуття... Стільки багато горя тепер, стільки нерозуміння - чому, для якої такої " науки", яким життя то далі має бути, і коли це все скінчиться і чи скінчиться взагалі? Це наче стосується мільйонів нас, але на кожну окрему втрату, на кожну окрему родину, дружину, матір, дитину... біль та розпач такий, що здається, краще би і самому десь відійти у інший світ, бо в цьому вже несила.
Нема таких слів, щоб Ви зараз побачили чи відчули бодай якийсь сенс у тому, що втратили і розуміння, як жити далі. Ніхто вже не розповість Вам, чи був би чоловік поряд живий і здоровий зараз, якби не пройшов війну. Сенс і сили жити далі обов'язково є насправді! Але зараз Ви просто не маєте іншого вибору, ніж просинатися і тримати життя вашої родини, бути тепер основою, опорою для дітей, для ваших з чоловіком батьків, якщо вони є. Для кожного з них Ви маєте особливу роль і тепер вже подвійну, тепер з тим, що міг розділити тато - діти йтимуть до Вас, і особливо найменша дівчинка потребує Вас.
Пройде час, певно, багато часу, біль нікуди не подінеться, але стане трохи таким, що буде легше дихати, сльози будуть литися також зненацька, але частіше наодинці, навіть зможете їх відкласти, щоб поплакати без зайвих очей та запитань чи втішань.
Ви знову будете посміхатися і бачити на то причини і бажання, будете радіти і дрібницям, і значним гарним подіям у житті власному і дітей. Життя обов'язково триватиме для тих, хто лишається на цьому несправедливому світі. А ті, хто нас любить вже з кращого світу, будуть оберігати та направляти. Вірте у це, вірте, що чоловік незримо буде поряд, буде ангелом - охоронцем для Вас і дітей, коли потрібно буде приймати рішення, питайте у нього подумки, як краще зробити, Ви обов'язково відчуєте його підтримку, а зараз він дуже хоче, щоб Ви знайшли сили йти далі і не "вмерли" тут без нього.
JuliaSha 4 травня, 09:11 2
Господи, яке горе, і скільки випробувань на Вашу долю...
Але потрібно триматися заради дітей, їм теж дуже важко. Життя продовжується, воно буде іншим, але буде багато радісних моментів і щасливих днів, які подарують Вам Ваші діти, їх успіхи.
Може знайдете якесь полегшення у молитві, церкві.
Добре, що Ви в Німеччині, і там (наскільки я пам'ятаю, Ви писали) є допомога соціальних служб з молодшою донечкою.
Допоможи Ваші сім'ї, Боже!
InSel 4 травня, 09:37 3
Обняла Вас! Очень понимаю... папе 40 дней сегодня... Дяде 9 дней... болит(
Ради детей сцепите зубы и идите бороться за каждый день! Чтобы у них была надежда на лучшее, вера в маму рядом и любовь, с которой можно жить дальше
liudmila251 4 травня, 09:48 1
Співчуваю від усього серця.. Тримайтеся.. Заради дітей Ви мусите триматися..
Mariia_k 4 травня, 09:49 1
Дуже співчуваю! Здається, я бачила в ФБ пост про вашого чоловіка від когось з друзів. Запам'ятала це - зупинилося серце у нашого бойового побратима... Війна підступна- когось вбиває в своєму жерлі, а хтось концентрує останні сили, потім приїзжає і ось так, не витримує серце. Будь проклятий ворог, що прийшов в нашу країну і війна, що забирає чоловіків. Тримайтесь будь ласка заради дітей!