Всім привіт! Кінець року, й він м'яко кажучи був не легким! Треба поговорити й банально немає з ким.
Якось воно все так затягнуто. 22.11 об 11 годині пішла з життя моя мамочка. Й я ніяк не можу взяти себе в руки, хоча розумію що мушу (чоловік, троє дітей). Рідних братів чи сестер в мене немає. Але ну щось ніяк. Скоро свято, й через це напевно ще більше накриває.
На роботі треба було отримати сертифікат на підтвердження вільного володіння державною мовою. Я начеб-то нормально знаю українську мову, але дуже боялася усної частини іспиту - монологу. За це ми розмовляли з мамою, вона тільки сміялася: та в тебе все вийде, ну здавали ж дівчата цей іспит. Коли нарешті відкрилася реєстрація, я сіла обирати дату - й з усих дат обрала 22.11… (щось мені так аж погано стало, й аж думка промайнула - "ну що я так хвилююсь ну не дату ж смерті обираю, це ж лиже іспит - переживу) й обрала час 11 ранку, бо їхати в інше місто - щоб встигнути. Й в понеділок ввечері йдучи додому з роботи - такий мокрий сніг ліпив - я не зателефонувала мамі (щоб не намочити телефон, додому прийду й наберу), а коли колега пішла в той район до своєї мами, я пішла додому - бо в середу екзамен й підготуватися треба. Прийшовши додому захватадамя й образу не зателефонувала, а коли взяла телефон в руки - мене набрала мамина сусідка, що мамі погано й визвали швидку. На таксі ми приїхали майже одночасно зі швидкою. Маму госпіталізували з підозрою на інсульт. В вівторок по результатам обстеження поставили діагноз - інфаркт лівої півкуль мозку. Я ще тоді все зрозуміла (працюючи в відділі реєстрації актів цивільного стану не одноразово бачили цей діагноз в причинах смерті), а перед цим в територіальному центрі соціального обслуговування - як люди живуть після такого, точніше існують (життям це назвати складно). Лікар сказав що будемо сподіватися, надія є завжди. Вона була в реанімації, туди не пускають, тому прийняла рішення поїхати на той іспит, бо втратити роботу я не могла. В середу зранку в лікарню пішов чоловік (повідомили що мама в комі - стабільно важкий стан). Піднімаючись по сходах о 10.57 - скло замітало снігом, такий густий й прям лаптями що не видно було що за тими вікнами, й знов та клята зввдки тільки берутся, думка - "відлітає душа". Я прийшла тест, через хвилювання м'яко кажучи недуже, щоб отримати той сертифікат треба було за монолог отримати 16 балів з 18 (це ну просто фантастика, всі з ким не спілкувалася більше 10 не набирали). Й вже зневірилася, але потім - ну все одно, хоч спробую. Я пам'ятаю теми монологу, а от що говорила - ні, все як в тумані. Вже вийшовши з аудиторії я просто давилася сльозами, переживаючи за маму з впевненістю в тому що іспит завалила й щас не біля неї. Коли я приїхала на вокзал - їхати додому мені зателефонували з лікарні(.
Ще довелося повоювати з лікарями, щоб не робили розтин. Похоронили в п'ятницю. Це просто якесь слайд шоу - пам'ятаю все такими уривками. Так було холодно ці дні, просто до кісток, я не могла нагрітися ніде й ніяк. Все зробила як вона й хотіла (час від часу вона намагалася вказівки дати, а я все її перебивала - "що ти мелеш".... Прийшли її подруги, родичі. Я виявляється її геть не розуміла. Вона майже постійно мені вискозувала що я печу для ЗСУ, що не відпочиваю, що витрачаю багато коштів на продукти (мука, маргарин, масло, цукор, яйця, начинки). Іноді й її просила, то щось купити, то забрати (бо замовила) то віддати випічку, коли я на роботі. А це майже завжди вночі, після роботи. Могла лягти спати о 4 ранку, коли в 6.30 вставати на роботу. На кухні зазвичай як після торнадо - вона прийде, поприберає, перестірає рушники й вимиє посуд (бо маю алергію на миюче). Ми з нею часто спередчалися, на цю тему. Я намагалася довести що треба... А вона просто переживала за мене, й подругам доказувала що волонтери це не крадії, а іноді просто святі, й що хлопцям дійсно важко й їм треба допомога й підтримка. Як.... Чому...
З батьками чоловіка, скажімо не прості відносини, за 18 років подружнього життя десь років 10 ми взагалі навіть не віталися, не то що не розмовляли. Останнім часом начеб-то почали налагоджуватися відносини, але як виявилося це була ілюзія. Й з середи по п'ятницю вони були поряд, начеб-то підтримали - папа возив нас своєю машиною. В суботу заїхали до церкаи й повезли сніданок на кладовище, коли приїхали - папа ставив машину в гараж (у вікон їх будинку) ми з чоловіком вийшли з машини, чоловік подякував батьку, я поугукала, бо майже не спавши з понеділка була як зомбі. Я ще й перепитала в чоловіка, ми додому чи зайдем до батьків. Додому йти не хотілось зовсім, куди не гляну все напоминає про неї. Як вона просто жила нашим життям, моїм й моїх дітей - забрати зі школи, повчити уроки, попроти речі, приготувати їсти (вона поставе бульйон я доварю суп). Коли ми дійшли додому - дзвінок чоловіку, він ще не роздягнувся й поставив на гучний зв'язок. А там мама: просто криючи матом на мене, що я така сволота не сказала дякую й не йому віддала цукерки й хлібину з могили. Те що чоловік казав, то не важливо, я маю їм ноги цілувати.
Не знаю, може я така дурна... Але в моєму розумінні рідні мають допомагати один одному й не за гроші, або всесвітнє визнання. А просто через те що це рідні люди. Я всі 18 років на свята його батькам готую подарунки (бо він весь час забуває, дат він взагалі не пам'ятає). Щось печу для дому- треба й їм дати. Що є з одягу чи взуття - я не проти просто віддати, головне щоб підійшло. Це вони не могли просто взяти й вимагали назвати ціну, а то не візьмуть - називала геть смішну, щоб взяли, бо бачу що сподобалося й знаю що треба.
Так - противна, вчити себе й нав'язувати мені свою думку я не дозволяю! Коли мені треба - я запитаю поради. Але коли я знаю що я права, в очі брехати й грати на публіку не буду! Вважаю що в суперечках народжується істина.
Спілкуючись з старшими дітьми (17 й 15 років), я взнала багато нового. Що вони винуваті, й мають любити її, що в мами чоловіка пухлини в мозку, що вона прям все робила для них, й тільки для них живе. А вони такі сякі - люблять мою маму, бо вона купляла їх любов (ага, за пенцію в 3500грн). Й тут, як то кажучи очі відкрилися, знаючи всі деталі за ці 18років! Можу закрити очі на багато що, але за дітей порву! Як вона на 4 місяці вагітності (молодшим сином) кричала що треба робити аборт й штучні пологи це взагалі так просто - медикаментозно, й чудовий варіант, не забуду ніколи. Я остаточно вирішила змінити прізвище, взяти своє дівоче - оскільки частиною родини чоловіка я ніколи не стану. 4 роки тому я подавала заяву на зміну, але не встигла забрати документи (поїхали на море, а потім ми всі по черзі хворіли). Я подала заяву - сьогодні зробили актовий запис й видали свідоцтво! Тільки треба якось повідомити чоловіку, й те що старша донька (17років) теж хоче взяти моє прізвище, щоб не носити прізвище матері чоловіка (бо за свої 17 років бачила багато "любові" від бабусі). З 16 років не потрібна згода батьків. Й старший син, якому зараз тільки 15, але йому має виповнитися 16, й теж змінить.
Сьогодні ще й поспередчалися з чоловіком. Як це я не скупилася й не підготувалася на новий рік, бо це ж свято.... Та яке блін свято, якщо 31грудня 40 днів. Яка може бути ялинка? Я хотіла мамі на новий рік теплу піжаму купити й плед на диван. Я все ще як дура дивлюся піжами й пледи, як манія - треба. Дивлюся опис, доходячи до розміру, ковтаючи сльзи - розумію що не має кому.
Я просто кожного дня печу - відправляю військовим, відносю кожну неділю буханець до церкви, віддаю знайомим. Здається що я зайнята, а вона зателефонує й скаже : чому не телефонуєш, знов печеш?.... Я боюсь закривати очі, бо сниться або мама - проганяє мене, що мені йти треба а вона лишится - все добре. То сниться як летять ракети й влучають в будинки - руйнується, горить, або як я ходжу по руїнам, чи мертві люди на вулицях лежать (тільки спочатку я бачу це увісні, а через декілька днів ці ж самі картинки по телебаченню). Вже 2 місяць затримка - не має критичних днів ( тест негативний), й немає часу й страшно йти до лікаря. Я просто неможу.... Я не знаю як з цим всим жити. Я просто боюся того що буде в новому році!
Profesora 30 грудня 2023, 00:44 14
Господи, я вам нічого не скажу, просто поплачу разом з вами, обійму, моя дорога, маленька, сильна дівчинко. Який біль. В квітні помер мій батько, я й досі не можу прийти в себе, кожен раз стає боляче, що не можу його набратм, почути голос. В нас були складні відносини, останні роки все налагодилось, і оце як його не стало, я зрозуміла, що дуже його любила. Якось треба вчитись жити...
Profesora 30 грудня 2023, 00:51 10
А стосовно родичів чоловіка, повірте мені, як людині, яка це має))), це така малість, таке все не варте ваших переживань. Війна показала, що ми так багато зусиль, часу і сил витрачаємо на непотрібне. Ізолюйте себе від спілкування з ними, і ні одної хвилини не пускайте до себе їх лайно, най самі з ним живуть. У вас є своє життя, а токсиків треба ізолювати від себе, бо вони зжирають наше життя. Це набагато легше, ніж здається, повірте. А спати треба, бо це шлях до хвороб, а ви одна у своїх дітей, допомога має бути по силах, це я точно знаю, ви не напечете на весь фронт, тож берегти себе ваша задача номер один, бо вам дітей піднімати.
tigrono4ek 30 грудня 2023, 00:58
Та треба ізолювати не тільки від себе, але й від дітей (а то малому й його 9 можна ще мізки папудрити).
zorya 30 грудня 2023, 00:47 12
Боже, як боляче це читати
Давайте обіймемося.
Затримка-Це гормон.збій на фоні стресу, в мене після загибелі чоловіка теж таке було((
Та й взагалі весь організм полетів
Можливо вам потрібна робота з психологом, але це ще дуже мало часу пройшло, на жаль,тому емоції дуже сильні,і сни
Перший рік,кажуть, найтяжчий,тому що все буде вперше БЕЗ НЕЇ (нього),якщо дійсно ця людина дорога була
Перший новий рік БЕЗ
Різдво, Паска,її день народження, ваш і тд...
Мене і другий рік не дуже попускає (( от вже другий новий рік я сама,але можливо вже не так гостро болить
Просто тихі сльози...а не навзрид
OlalyaOlya 30 грудня 2023, 00:48 2
Не знаю, що написати влучно. але підтримати Вас треба.
свекруха - жаба, нехай їй все повернеться.
чоловік - не маю звички називати рогатими чужих чоловіків, але він не правий. чоловік має бути за дружину,
він не розуміє чи баче Ваш стан? чи зручно не бачити?
дізлайк чоловікові.
діти - Ваша підтримка.
і пам"ятайте, за поганою полосою життя завжди йде легша. або просто звикаєш до поганого і не так болюче сприймається погане.
головне, не заганяйте себе морально, Вам є заради кого жити)
OlalyaOlya 30 грудня 2023, 00:55
поговоріть з психологом, зараз є безкоштовні канали і консультації.
як на мене - Ваш стан і біль треба проговорити і виговорити з себе(
tigrono4ek 30 грудня 2023, 01:10
Дякую, пошукаю. Немає з ким проговорити. З чоловіком намагалася, але він починає ображатися, він же поряд й підтримує. А я така дурна не ціную його не живу далі - бо свята важливіші. А я просто неможу.... для мене це не свято - 40 днів....
OlalyaOlya 30 грудня 2023, 01:12
Я Вас розумію щодо свят.
В мене хворіє мама, тому я розумію які можуть бути свята/відпочинки, коли думки усі там.
А він цінує Вас? Це питання риторичне(
Solojuli 30 грудня 2023, 00:53 1
Просто хочеться вас обійняти. Зупиніться хоть на трохи. Дітям потрібна здорова мати. Як ви переживали за здоров’я своєї мами, ваші діти переживають також, може в силу віку не показують це. Тому зібралися і пішли до лікаря!
Коли втрачаєш дорогих людей хочеться щоб весь світ зупинився і плакав поручь з тобою, але ж ні він собі живе далі, а ти тут один плачеш…
На свекрів я б взагалі не звертала уваги. Якщо вони такі, то максимум добрий день/ допобачення. Все одно погана будете в любому випадку, тому я виберу краще бути поганою заслужено.
Погано, що чоловіку не сказали, про зміну прізвища, це виглядає некрасиво мʼяко кажучи.
Розумію все сніжним комом , тепер треба розгребтись, щоб йти далі, а не лежати розчавленою.
Oceanlover 30 грудня 2023, 11:13 3
Хай сам задумається, чого ви і діти так вирішили. Від прізвища хорошого чоловіка і привітної баби просто так не відмовляються. Так що хай в собі причину шукають.
tigrono4ek 30 грудня 2023, 14:57
Та хто там задумається... Чоловік розуміє, але ж вони його батьки (не дивлячись на те що мати при ньому й при старших дітях обмовилася що вагітність не бажана й меблі тягала й з підвіконня пригала щоб зірвати).
Oceanlover 30 грудня 2023, 18:10
Це я до того, якщо раптом він почне шось проти говорити, то ось йому аргументи: від хороших не відмовляються.
n_sale 30 грудня 2023, 00:53 2
Дуже співчуваю! Немає порад і підбадьорливих слів, бо я цього не вмію. Але просто хочу подумки обійняти. З часом біль трохи загоїться. А родичі чоловіка хай ідуть у дупу.
tigrono4ek 30 грудня 2023, 01:11
Дякую.
Коментар видалено
tigrono4ek 30 грудня 2023, 01:17
Весь час намагаюсь. Це так важко.
Малому день народження 12.12 було. Мама майже за півтора місяці переживала що йому дарувати - заставила мене пообіцяти їй що візьму гроші з її карти й куплю йому щось. Я повозмущадась на неї, що сама купе й подарує, та й ще рано. Чого це я буду за неї це робити. Замовила йому срібний чоловічий кулон!
Коментар видалено
Коментар видалено
Ptasha 30 грудня 2023, 00:58 2
Я вас обіймаю. Чи стане легше , мабуть ні. Але будь ласка, дайте собі час. Ви маєте право на ту біль, яка вас поглинає, її не треба ховати або заклеювати "важливими" справами. У вас померла мама, і у вас немає підтримки - це важко.
Solod_ka 30 грудня 2023, 01:04 2
Не знаю,що написати..просто плачу разом з Вами(((....
ulvina 30 грудня 2023, 01:15 3
Я після смерті тата рік жила як в тумані ,кожного дня щось робила,щоб з глузду не з'їхати і плакала ,мені снились кошмари ,я втратила голос .Був рік невгамовного болю і два роки мені знадобилось,щоб звикнути що його немає.Я дуже вам співчуваю і боюся згадувати той неймовірний біль,який не залишає ні на хвилину.Потрібен тільки час ,він лікує.Я пам'ятаю,як мене заспокоювала моя тітка ,яка втратила сина і говорила,що колись буде легше ,в я кричала, що ніколи меня легше не стане ,але вона було права .Тато назавжди буде в моєму серці ,зараз пишу зі сльозами на очах ,але вже легше ...
tigrono4ek 30 грудня 2023, 01:25
Теж як в тумані.
Кожного дня на роботі бачиш людей що приходять реєструвати смерть дітей, й розумієш що їм складніше... Це взагалі.... Й треба жити далі, тільки як, ще питання.
ulvina 30 грудня 2023, 01:34
Не ставте собі питання як жити ,просто проживайте свій біль і робіть ,що в ваших силах .Мені трішки домогли відео та відео про реінкарнацію,бо потрібно було знайти душевний спокій ,що все в цьому житті не даремно.
tigrono4ek 30 грудня 2023, 01:43
Я спілкувалася з батюшкою в церкві, з тіткою (вона екстрасенс), навіть з мамою (чула її голос й увісні). Наче стає легше, але потім накриває знов...
Londial 30 грудня 2023, 01:21 3
Багато всього навалилось. Втрата рідної людини завжди важко. Треба час. Але Вам варто віднайти опору. Всі ці сімейні розборки з родичами чоловіка, лише заберуть вашу силу. Пам'ятайте таке правило, якщо вони-сильні, значить ви-слабкі. Не давайте їм бути сильними. Максимально відгородіться. Ваша сім'я-ваші правила. Не треба їм подарунків, всі сили та енергію вкладайте лише у власну родину. Промийте трохи мізки чоловіку. Якщо його родичі ображають Вас, це означає, що його ні в що не ставлять. Бо Ви його половинка, і він мусить
захищати і такого не допускати. Криве слово у вашу сторону-значить він слабак.
Замість того щоб стояти біля плити на Новий рік, поділіться з ним своїми переживаннями. Поясніть що треба допомага, захист і підтримка. Тільки спокійно, без істерик. Візьміть трохи вихідних, бо Ви так себе загоните
tigrono4ek 30 грудня 2023, 01:30
Намагаюся бути сильною, триматися. Всі думають що я молодець - тримаюсь, а воно вити хочеться....
IrinaKr 30 грудня 2023, 01:30 1
Хороша моя, рідненька, тримайтеся! Ви правильно зробили, що написали сюди, що словесно оформили весь свій біль. Нехай це буде першим кроком до повернення душевного спокою. Не бійтеся нового року, я впевнена, що він принесе вам багато щасливих та радісних хвилин. Так, ви будете згадувати мамочку, будете сумувати за нею, але нехай це буде світлий сум, адже всі спогади оповиті теплом та ніжністю маминих рук.
Дай Боже вам сил, здоров'я та сімейної злагоди!
tigrono4ek 30 грудня 2023, 01:32
Дякую.
Ahava 30 грудня 2023, 01:31 4
Обнімаю Вас міцно,міцно.Я дуже Вас розумію.
tigrono4ek 30 грудня 2023, 01:32
Дякую.
Marusya 30 грудня 2023, 01:32 4
Як боляче читати((
Дуже співчуваю Вам і обіймаю
tigrono4ek 30 грудня 2023, 01:37
Дякую.
Вибачте що доводиться читати все це .. Але просто немає з ким поговорити, всі готуються до свят - купують подарунки, солодощі. А тут я...
Irunka0808 30 грудня 2023, 01:41
Співчуваю вам. Хочеться просто посидіти біля вас, обійняти і щоб ви відчули що ви не самі. Що у вас є підтримка. Найбільша підтримка це ви самі. Поки що важко віднайти сили, але вірю у вас, у вас все вийде.
Ви дуже сильна, і все зможете пережити.
Це дуже важко, розумію, хтось каже що час лікує. Не погоджусь - мені досі боляче, маму втратила 2 роки тому від ковіду швидко за 3 тижні мами не стало(((. Тато загинув коли мені ще 2 не було. Мама була моїй світом. Час не лікує, особисто мене, я просто вчусь жити у світі заново, де її немає. Вчусь знову любити свята(ми завжди до неї їздили у гості), помічати інших мам, бабусь для своїх дітей - і не ображатися що у мене цього вже немає.
Мені в свій час допоміг психолог. Стало трішки легше.
Тримайтесь. Обіймаю вас. Ви зможете це пережити.
Ykazka 30 грудня 2023, 02:15
Дивіться,скільки дівчат Вам співчувають і переймають ваш біль. Обіймаю Вас. Тримайтесь,будь ласка.
Aria159 30 грудня 2023, 05:30 1
Співчуваю утраті. Ми діти до тих пір поки є мама. Потрібен час. Після смерті папи, стало легше років через 2, але й зараз боляче, вже 15 років минуло, що немає його поряд, що не бачив внуків, що немає його легкості, підтримки. Я не міняла прізвища взагалі, бо я папина доця, це мій рід, а діти не знали ні мого папи, ні папину маму, а це сильні і легкі люди були в нашому роду. Якщо ви не будете за собою дивитись, то себе також заженете. Треба знаходити час на відпочинок, сходити до лікаря, це ваше здоров'я. Задумайтесь над цим.
Crazymam7 30 грудня 2023, 06:35
Христос народився. Щиро співчуваю і міцно обіймаю вас. Прочитавши ваш біль, який ви винесли на світло( це дуже добре, що написали і дали шанс добрим емоціями зайняти місце поганих хоч трішки. Від себе додам, я теж 12років вже без мами. Але Господь мав свій план ,я завагітніла. Це наша з чоловіком друга дитина( син, перший син на 5років старший.)
Хочу вам побажати не сильно побиватися, а більше молитися, коли стає прямо дуже важко на душі( хай молитва лине від серця, говоріть з Творцем своїми словами про маму, про ваш біль від втрати. Бог вас чує, повірте!!!
Хай Господь зцілить ваші душевні рани, дасть вам сил пережити цей біль втрати рідної людини. Ще раз обіймаю вас. Молитовно підтримаю вас:pray_tone1::heart:
Щодо затримки,це все на фоні стресу. Піклуватися про себе, і будь ласка, спіть хоча б 7год, а не 3-4 вночі -- це прохання :heart:
juliytut 30 грудня 2023, 07:21 1
Співчуваю:heart:
Можна я з вами подачу, бо в мене вчора бабуся померла, яка мене виростила:sob:
Сьогодні їдемо її ховати.
Не знаю Цей день пережить, ще й дитина хоче їхати з нами:sob::sob::sob:
ksush 30 грудня 2023, 08:11
Не перечитувала інші коментарії,не знаю що вам написали,але співвчуваю і біль який маєтє ..потрібен час,як рана зверху затянеться,а всередині нажаль ні але стане легше...я вже похоронила маму,батька...в цьому році свекра...після останніх похорон теж піщла затримка і збій на нервовому грунті,то узі було погане,вчасно підлікувалася,то до лікаря вкрай треба...А відчуття проаини,що якость не так щось і не тоді зробив чи не зробив воно мабуть є майже у всіх...Тримайтеся,у вас є діти ,звісно яке свято...в мене 7років минуло а різдво по новому мабуть тепер ніколи не буде святом бо в свят вечір померла моя мама...