Всім привіт! Кінець року, й він м'яко кажучи був не легким! Треба поговорити й банально немає з ким.
Якось воно все так затягнуто. 22.11 об 11 годині пішла з життя моя мамочка. Й я ніяк не можу взяти себе в руки, хоча розумію що мушу (чоловік, троє дітей). Рідних братів чи сестер в мене немає. Але ну щось ніяк. Скоро свято, й через це напевно ще більше накриває.
На роботі треба було отримати сертифікат на підтвердження вільного володіння державною мовою. Я начеб-то нормально знаю українську мову, але дуже боялася усної частини іспиту - монологу. За це ми розмовляли з мамою, вона тільки сміялася: та в тебе все вийде, ну здавали ж дівчата цей іспит. Коли нарешті відкрилася реєстрація, я сіла обирати дату - й з усих дат обрала 22.11… (щось мені так аж погано стало, й аж думка промайнула - "ну що я так хвилююсь ну не дату ж смерті обираю, це ж лиже іспит - переживу) й обрала час 11 ранку, бо їхати в інше місто - щоб встигнути. Й в понеділок ввечері йдучи додому з роботи - такий мокрий сніг ліпив - я не зателефонувала мамі (щоб не намочити телефон, додому прийду й наберу), а коли колега пішла в той район до своєї мами, я пішла додому - бо в середу екзамен й підготуватися треба. Прийшовши додому захватадамя й образу не зателефонувала, а коли взяла телефон в руки - мене набрала мамина сусідка, що мамі погано й визвали швидку. На таксі ми приїхали майже одночасно зі швидкою. Маму госпіталізували з підозрою на інсульт. В вівторок по результатам обстеження поставили діагноз - інфаркт лівої півкуль мозку. Я ще тоді все зрозуміла (працюючи в відділі реєстрації актів цивільного стану не одноразово бачили цей діагноз в причинах смерті), а перед цим в територіальному центрі соціального обслуговування - як люди живуть після такого, точніше існують (життям це назвати складно). Лікар сказав що будемо сподіватися, надія є завжди. Вона була в реанімації, туди не пускають, тому прийняла рішення поїхати на той іспит, бо втратити роботу я не могла. В середу зранку в лікарню пішов чоловік (повідомили що мама в комі - стабільно важкий стан). Піднімаючись по сходах о 10.57 - скло замітало снігом, такий густий й прям лаптями що не видно було що за тими вікнами, й знов та клята зввдки тільки берутся, думка - "відлітає душа". Я прийшла тест, через хвилювання м'яко кажучи недуже, щоб отримати той сертифікат треба було за монолог отримати 16 балів з 18 (це ну просто фантастика, всі з ким не спілкувалася більше 10 не набирали). Й вже зневірилася, але потім - ну все одно, хоч спробую. Я пам'ятаю теми монологу, а от що говорила - ні, все як в тумані. Вже вийшовши з аудиторії я просто давилася сльозами, переживаючи за маму з впевненістю в тому що іспит завалила й щас не біля неї. Коли я приїхала на вокзал - їхати додому мені зателефонували з лікарні(.
Ще довелося повоювати з лікарями, щоб не робили розтин. Похоронили в п'ятницю. Це просто якесь слайд шоу - пам'ятаю все такими уривками. Так було холодно ці дні, просто до кісток, я не могла нагрітися ніде й ніяк. Все зробила як вона й хотіла (час від часу вона намагалася вказівки дати, а я все її перебивала - "що ти мелеш".... Прийшли її подруги, родичі. Я виявляється її геть не розуміла. Вона майже постійно мені вискозувала що я печу для ЗСУ, що не відпочиваю, що витрачаю багато коштів на продукти (мука, маргарин, масло, цукор, яйця, начинки). Іноді й її просила, то щось купити, то забрати (бо замовила) то віддати випічку, коли я на роботі. А це майже завжди вночі, після роботи. Могла лягти спати о 4 ранку, коли в 6.30 вставати на роботу. На кухні зазвичай як після торнадо - вона прийде, поприберає, перестірає рушники й вимиє посуд (бо маю алергію на миюче). Ми з нею часто спередчалися, на цю тему. Я намагалася довести що треба... А вона просто переживала за мене, й подругам доказувала що волонтери це не крадії, а іноді просто святі, й що хлопцям дійсно важко й їм треба допомога й підтримка. Як.... Чому...
З батьками чоловіка, скажімо не прості відносини, за 18 років подружнього життя десь років 10 ми взагалі навіть не віталися, не то що не розмовляли. Останнім часом начеб-то почали налагоджуватися відносини, але як виявилося це була ілюзія. Й з середи по п'ятницю вони були поряд, начеб-то підтримали - папа возив нас своєю машиною. В суботу заїхали до церкаи й повезли сніданок на кладовище, коли приїхали - папа ставив машину в гараж (у вікон їх будинку) ми з чоловіком вийшли з машини, чоловік подякував батьку, я поугукала, бо майже не спавши з понеділка була як зомбі. Я ще й перепитала в чоловіка, ми додому чи зайдем до батьків. Додому йти не хотілось зовсім, куди не гляну все напоминає про неї. Як вона просто жила нашим життям, моїм й моїх дітей - забрати зі школи, повчити уроки, попроти речі, приготувати їсти (вона поставе бульйон я доварю суп). Коли ми дійшли додому - дзвінок чоловіку, він ще не роздягнувся й поставив на гучний зв'язок. А там мама: просто криючи матом на мене, що я така сволота не сказала дякую й не йому віддала цукерки й хлібину з могили. Те що чоловік казав, то не важливо, я маю їм ноги цілувати.
Не знаю, може я така дурна... Але в моєму розумінні рідні мають допомагати один одному й не за гроші, або всесвітнє визнання. А просто через те що це рідні люди. Я всі 18 років на свята його батькам готую подарунки (бо він весь час забуває, дат він взагалі не пам'ятає). Щось печу для дому- треба й їм дати. Що є з одягу чи взуття - я не проти просто віддати, головне щоб підійшло. Це вони не могли просто взяти й вимагали назвати ціну, а то не візьмуть - називала геть смішну, щоб взяли, бо бачу що сподобалося й знаю що треба.
Так - противна, вчити себе й нав'язувати мені свою думку я не дозволяю! Коли мені треба - я запитаю поради. Але коли я знаю що я права, в очі брехати й грати на публіку не буду! Вважаю що в суперечках народжується істина.
Спілкуючись з старшими дітьми (17 й 15 років), я взнала багато нового. Що вони винуваті, й мають любити її, що в мами чоловіка пухлини в мозку, що вона прям все робила для них, й тільки для них живе. А вони такі сякі - люблять мою маму, бо вона купляла їх любов (ага, за пенцію в 3500грн). Й тут, як то кажучи очі відкрилися, знаючи всі деталі за ці 18років! Можу закрити очі на багато що, але за дітей порву! Як вона на 4 місяці вагітності (молодшим сином) кричала що треба робити аборт й штучні пологи це взагалі так просто - медикаментозно, й чудовий варіант, не забуду ніколи. Я остаточно вирішила змінити прізвище, взяти своє дівоче - оскільки частиною родини чоловіка я ніколи не стану. 4 роки тому я подавала заяву на зміну, але не встигла забрати документи (поїхали на море, а потім ми всі по черзі хворіли). Я подала заяву - сьогодні зробили актовий запис й видали свідоцтво! Тільки треба якось повідомити чоловіку, й те що старша донька (17років) теж хоче взяти моє прізвище, щоб не носити прізвище матері чоловіка (бо за свої 17 років бачила багато "любові" від бабусі). З 16 років не потрібна згода батьків. Й старший син, якому зараз тільки 15, але йому має виповнитися 16, й теж змінить.
Сьогодні ще й поспередчалися з чоловіком. Як це я не скупилася й не підготувалася на новий рік, бо це ж свято.... Та яке блін свято, якщо 31грудня 40 днів. Яка може бути ялинка? Я хотіла мамі на новий рік теплу піжаму купити й плед на диван. Я все ще як дура дивлюся піжами й пледи, як манія - треба. Дивлюся опис, доходячи до розміру, ковтаючи сльзи - розумію що не має кому.
Я просто кожного дня печу - відправляю військовим, відносю кожну неділю буханець до церкви, віддаю знайомим. Здається що я зайнята, а вона зателефонує й скаже : чому не телефонуєш, знов печеш?.... Я боюсь закривати очі, бо сниться або мама - проганяє мене, що мені йти треба а вона лишится - все добре. То сниться як летять ракети й влучають в будинки - руйнується, горить, або як я ходжу по руїнам, чи мертві люди на вулицях лежать (тільки спочатку я бачу це увісні, а через декілька днів ці ж самі картинки по телебаченню). Вже 2 місяць затримка - не має критичних днів ( тест негативний), й немає часу й страшно йти до лікаря. Я просто неможу.... Я не знаю як з цим всим жити. Я просто боюся того що буде в новому році!
Hungary2705 30 грудня 2023, 09:00
Дуже Вам співчуваю.
Ви втратили в лиці мами моральну опору. Чоловік Вам допомагає фізично, але морально ви різні. Судячи з того, що про зміну прізвища не сказали. Його батьки йому завжди будуть ЙОГО БАТЬКИ.
Моя мама пройшла подібний шлях. Светри мали, крім мого тата ще два сини і доньку. На цьому фоні мама була погана невістка. А коли стало потрібно, то свекор прийшов до мами, ні, не вибачатися, а просити допомоги. Казав, що злі голоса, не йдуть на небеса. І моя мама їх доглянула. Померли в неї на руках.
Вам зараз дуже важко, але треба абстрагуватися від свекрів і щиро поговорити з чоловіком.
Julka 30 грудня 2023, 09:52 1
Співчуваю. Зайдіть одна у порожню церкву. Просто посидіть у тиші. Помоліться. Має стати легше. В мама ваша, повірте, вже у кращому світі.... Там її добре...Сили вам і наснаги...
qwerty77 30 грудня 2023, 09:55
Дуже Вас розумію.,підтримую і плачу разом з вами.В мене мами не стало 14,08. неочікувано ,раптово .просто піднявся тиск .а швидка не встигла доїхати і мами за 20хв нестало....Все теж саме.Величезний біль..сум.страшенна депресія ,гормональний збій ,місячні після того 3 тижні були ,потім місяць не було і так не можу наладити.так і продожується Зверталася по допомогу ,бо сама не могла викарабкатися.жити не хотілось Вся осінь ніби у ві сні,все сіре .чорнобіле.жити тяжко .Сни,де мама жива і все добре,кожного дня ,ще і до цих пір.В церкву ходжу сестру маю .але від неї пітримки не має.так що те що ви одна ,а я з сестрою однаково.Дуже часто беру телефон дзвонити мамі.Он вчора вибігла в магазин вже пізно 21,00.і вернулася бо забула телефон .бо з мамою ще не говорила за весь день ,відкрила двері і ридала просто на порозі.Не має кому подзвонити вже.Всі кажуть що миниеться пройде з часом але відчуття , коли ти сам в цьому стані і це все переживаєш ,ці поради такі страшні і болючі
Вічуття втрати крил і що ти тепер сирота .Бо відносин отих між мамою і дитиною .вже немає і ніколи ніхто не буде так ставитись ,як мамочка.Так маємо дітей ,чоловіка ,є для кого жити.Та на жаль не має того відчуття,що ти потрібен мамі .просто так потрібен бо ти дитина і вона тебе любить просто так.Все не можу писати розплакалась так ,що вже все......А ще складати передачу військовим....Співчуваю Вам ,і просто обіймаю....
Landish 30 грудня 2023, 10:16 5
Зверніться до лікаря. Вам дадуть рецепт на заспокійливі або якісь інші препарати. Це дуже складно витягнути смерть мами. Знаю по собі. Власними внутрішніми силами справитися неможливо, тих сил всередині немає. Тим паче, якщо немає людини, яка Вас накриє крилом і убезпечить від зовнішнього впливу, від думок.
vikingviking 30 грудня 2023, 10:19 2
Для чого присаджуватися на препарати. Отгорює і пройде
Leto25 30 грудня 2023, 21:45 2
Біль від втрати близької людини ніколи не пройде:disappointed:
vikingviking 30 грудня 2023, 22:18
Ну у всіх по різному. У мене пройшло
evita 30 грудня 2023, 10:18 3
Купіть ті піжаму і плед і віддайте нужденному комусь, або на могилку віднесіть положіть. Мене 9 років вже грезе, що не поїхала до мами на день народження ( були на те причини), а через 2 тижні її не стало.
Anna1711 30 грудня 2023, 10:39
Скільки ж на вас навалилося(( дуже співчуваю. Ваша реакція закономірна і адекватна, а от оточуючих, зокрема свекрів, якась безглузда і жорстока. Ви втратили свою опору, потрібен час, щоб знову знайти рівновагу. Мама буде вашим янголом - охоронцем, такий звязок і близкість, як були у вас не зникає. Обіймаю вас міцно. Як це не банально звучить, потрібен час, тільки час...
Oceanlover 30 грудня 2023, 11:07 2
У вас підвищена тривожність. Треба легке заспокійливе х тривалим накопичувальним ефектом. Далі. Ви не повинні ставати частиною чоловікової сім'ї! Ви з чоловіком створюєте нову сім'ю, свою. Ви не приєднуєтесь до його сім'ї, виходячи заміж. Одружуючись, він від'єднується від своєї, щоб створити з вами вашу нову. Про Новий рік. Сказали один раз чітко: я не в змозі цього року святкувати. Якщо тобі хочеться - роби свято для нас сам, а я спробую підтримати. Свекруха. Відколи ви створили свою сім'ю, а не приєднались до їхньої, відтоді батьки є родичами, гостями. Ви маєте право не спілкуватися, не зустрічатися, і дорослі діти мпють право не спілкуватися, якщо це спілкування є для вас і них токсичним. Місячні: кортизол, гормон стресу. Організм, "розуміючи", що в такій ситуації він не здатен виносити вагітність, стресує. Тільки но заспокоїтесь, відчуєте внутрішню безпеку, стабільність, все налагодиться. Ці відчуття повинен забезпечити чоловік. Довга затримка негативно може вплинути на здоров'я. Щвісно, фізичний стан варто перевірити, але психологічний не менш важливий в цьому питанні.
Kasatkar 30 грудня 2023, 15:19 1
Боляче читати.... Тримайтесь. Співчуваю Вам! На жаль, життя зараз таке , мало кому все в житті вдається , і відносини гарні, і здоров'я є, і всі живі та щасливі. На жаль, ми мало кому потрібні, окрім нашим близьким. Але Ви потрібні діткам живою та здоровою! Я Вам бажаю щастя в житті, здоров'я Вам і витримати це все!
Dominika77 30 грудня 2023, 17:26 1
Співчуваю Вам...:cry:
ksjuny 30 грудня 2023, 18:33
Люба моя, я Вас обіймаю і співчуваю. Вам потрібен відпочинок. Для батьків чоловіка Ви чужа людина, як і вони Вам. Тож немає чого перейматися тим, що вони думають і кажуть. Нехай це розгрібає Ваш чоловік. Зараз Ви не можете тверезо оцінювати ситуацію і все болісно приймаєте до серця. Пожалійте сама себе!!! Дайте перепочинок. Візьміть паузу, по можливості, з роботою і волонтерством. Якщо ти сама себе не пожалієш, то оточуючі тим пачє. Бережіть себе. Обіймаю!!!!
Julette 30 грудня 2023, 19:58
Прийміть мої співчуття, ридаю, дуже Вас розумію. У квітні помер мій батько у лікарні від ковіду, згорів за 4 дні. Попав у лікарню на своїх ногах, проте кожного дня його стан різко погіршувався і наш невимовний біль... Тепер нереально страшно втратити маму, кожен день живу з острахом, що колись і вона піде.
Мені порадили пропити трошки заспокійливих ліків і вони дійсно допомогли, бо без них ридала і вдома, і на роботі, і в дорозі. Повинен пройти час, щоб якось це прийняти.
Щодо затримки,то, скоріш за все, то від стресу.
Тримайтеся, обіймаю Вас!
tigrono4ek 30 грудня 2023, 22:43 1
Дякую. Будемо сподіватися що в новому році всі наші рідні й близькі лишаться з нами!
Olga_Gris 30 грудня 2023, 20:49 1
Щиро вам співчуваю((
Вам дали так багато мудрих порад. І молитися, і пережити, і взяти паузу, і зменшити навантаження, і заспокійливі (хоча б мікроелементи/вітаміни?).
Я бачу, що ви впевнено захищаєте свої кордони, це класно!
Чоловік ваша підтримка, поясніть йому свій стан, в т.ч. про збій, і нехай зробить новий рік САМ, або не виступає. Нехай візьме і надалі на себе спілкування з його родичами.. Бабусиних 9 днів припали на день народження мого чоловіка, то ніякого столу і подарунку не було . Взагалі не пам'ятаю ті дні.
Свекрів краще не згадувати. Відстороніться від них, і їх оцінки. Їм не робить честі їх осуд. Тай друзі пізнаються в біді. От вони і показали себе. Головне, це ваша думка про себе, а не чиясь! Вірю, вона з часом наладиться.
tigrono4ek 30 грудня 2023, 22:41 1
Дякую. Не знаю як за рахунок паузи, а от те що якісь вітаміни треба, то це 200%.
panya 30 грудня 2023, 21:38
Дуже вам співчуваю. Як в мене мама вмерла, то відчуття,що спиною нікого немає-жахливе. Держіться, для дітей, для себе самої. А свекрів викиньте з голови, вони не люди, вони....(хто що подумає). А, як зможете, то скажіть чоловіку і про свекрів (мене дуже вразило, що свекруха вимагала, щоб ви аборт зробили) і про зміну прізвища, не лайтеся, а спокійно розкажіть свої думки, а там як Бог дасть. І молодшого відверніть від свекрухи, вона зараза, якої треба позбутися. Держіться.
tigrono4ek 30 грудня 2023, 22:31 1
Дякую. Буду пробувати.
Marianna_ 30 грудня 2023, 23:07
Добре, що ви змогли поділитися. Не треба тримати в собі. Прочитала і плачу разом з вами. Не хочу уявляти навіть цей біль від втрати найдорожчої. Я втратила брата 4 роки тому, а досі пам'ятаю нашу останню розмову. Останнє коротке повідомлення яке я йому написала з просоння. І досі не вірю, що його немає. Він для мене ніби поїхав кудись далеко, але все ще є. Можливо це і не правильно, але так мені легше. У вас є діти, які є вашою підтримкою. Час притупить, але не знаю чи біль від втрати мине. А від свекрів просто відсторонитися треба. От як такими людьми можна бути. Навіть людиною важко назвати....
Tanikos 30 грудня 2023, 23:43
Співчуваю Вам як можу, читаю і плачу:disappointed_relieved: разом з Вами, подумки обіймаю Вас і молюся, щоб Господь втішив Вас, і дарував Вашій матусі все найкраще, що є на небесах.
Ви сильна жінка, частіше обіймате своїх діток і моліться за маму:innocent:
sladkaa 31 грудня 2023, 02:04
Не дочитала до конца, прошу прощение... Просто злость на все обстоятельства. Никто не имеет право кричать или обвинять Вас, взрослую женщину!!! У меня были такие отношения с бывшим мужем. Послала его мягко и аккуратно, сейчас общаемся хорошо и с ним и с его женой и с его родителями (бабушка, дедушка моей дочери). Прожили 7 лети благодарю Бога, что ушла.
Сейчас счастлива во втором браке (уже вместе 7 лет) живём без ссор, ругани вместе маленький бизнес. Мама его со мной хорошо общается, сына любит, видит что счастлив.
В плане смерти мамы,это тяжело, верю, тоже с тяжёлым сердцем отпускала родных. И плакала, но не страдала слишком сильно. Отпускать нужно, если долго не мучилась, это лучше чем быть лежачей больной. Порадуйтесь что она освободилась! А Вы сильная, справитесь. Дали трудности - значит осилите, как бы не тяжело было на первый взгляд. Просто нужно принять и пройти все ступени горя.
IRiSSSkA_ 2 січня, 19:35
Заплакала, тримайтеся, важко...