прохання про молитву стор. 17

580 коментарів

• anastasia_safianiuk 25 грудня 2015, 22:58

  Наталя, я вірю в те, що шлях душі не закінчується цим життя. Моліться, моліться, моліться - я щиро вірю, що і Вам ставатиме трошечки легше на серці, і Ви зможете реально допомогти душі дитинки рухатися далі. Тримайтеся!!! Ваші молитви справді дуже важливі для неї. Бо ми ж не знаємо, який у неї далі шлях - можливо, вона ще знову повернеться у цей світ, і Ви своїми добрими думками і молитвами допоможете їй. Від усього серця бажаю Вам миру і спокою!!!!

• Dibrova 29 грудня 2015, 21:55

  Наташенька, я каждый день про вас думаю. хочу дать вам ссылку на статью, которая хоть немного возможно вам поможет. Ее можно дать почитать и вашим близким. Может быть если муж прочтет, сможет лучше вас понять.
  Вы не одни, помните об этом, пожалуйста!
  http://psy-practice.com/publications/psikhicheskoe-zdorove/o-tom-kak-podderzhat-v-gore-ili-krizise-drugogo-cheloveka/

• Chupa_chups 30 грудня 2015, 10:06

  +++
  все мы разные, это правда. мы рациональность очень помогла, кому-то просто нужно чье-то присутствие. хотя в первое время не помогает ничего, нужно просто переплакать ((.

• zoya_z 31 грудня 2015, 22:49

  Наталья, тоже каждый день думаю о Вас и о Вашей семье. Желаю в следующем году найти душевный покой и гармонию с самой собой, пусть Ваши детки никогда не увидят маминых слез, и будут для Вас отрадой.

• Romashka86 1 січня 2016, 01:49

  дякую

• Natutka 1 січня 2016, 14:35

  Присоединяюсь к Зое!!!!!!!!!Держитесь, пусть этот год для Вас будет связан только с положительными эмоциями!!!!!!!

• Natutka 2 січня 2016, 16:32

  автор, как отметили(чаете) праздники?

• Romashka86 2 січня 2016, 18:51

  никак...родственники,некоторые знакомЫе... пока не представляю как дальше жить

• zoya_z 4 січня 2016, 00:16

  Наталь, пока не думайте о дальше, по-тихонечку начинайте жить здесь и сейчас, нереально тяжело, но детворе всё же не помешает отвлечься, может сходите с ними куда-нибудь, чтобы они чувствовали ваше единство, вместе вы всё переживете, а одной в этих мыслях ох как тяжело, хотя это и не описать.

• NatalyUA 2 січня 2016, 20:09

  Дай Бог вам сил ! Молимся за Вас.

• lid11 2 січня 2016, 20:11

  Наташа, молимся вместе с Вами. К сожалению, помочь больше ничем не можем. Но подымите голову, посмотрите на свою семью - им тоже плохо и Вы им нужны..

• Valentina85 2 січня 2016, 21:36

  Наталья, пусть этот год подарит Вам и вашей семье счастье и утешение! Дальше жить просто необходимо, потому что Вы не одна в этом мире! У вас есть двое замечательных деток, в то время как у кого то их вообще нет! Найдите утешение в них и муже! Поддержите друг друга и держитесь, я верю, что у вас все будет хорошо!

• anetV 4 січня 2016, 12:20

  0Я народилася в маланькому містечку і свіх про всіх все знали.. Так от була одна сім"я успішна з посадами, мали доньку і (так казали люди, що більше не хотіли дітей).. і тут в 3 рочки дитинка захворіла і її не стало... батьки були в прямому сенсі чорні від горя, на це не можливо було дивитись... Але з часом у них з"явився синочок, потім ще доня і ця мама ожила. З першою дитинкою завжди гуляла бабуся, бо батьки на роботі, а от з цими я бачу тільки маму - я думаю це її спасіння.
  Наталочко, ваші дітки чекають на Вас, їм теж потрібна мама, вкдадіть у них не подвійну, а потрійну любов. Їм теж важко і + дивитись як мучите себе Ви. Ви маєте бути сильною заради них.

• Romashka86 4 січня 2016, 23:43

  якось буде. людина звикаэ до всього. мабуть потрыбен час. я чекаю, стараюсь, але те шо сталось не вкладається в голові.
  я берегла її і любила безмежно. вона дарувала нам любов а ми їй. Ми постійно казали - Але вона в нас щаслива! і так було, ми її розуміли, тому балували і не сварили. МИ думаємо про дитину ще, але треба таке рішення приймати не у відчаї, а коли я зможу жити без заспокійливих.
  страшно все це тепер , бо не знаю відколи та інфекція почала жити в мозку малої, страшно шоб не повторилось біди.

• Natutka 5 січня 2016, 16:54

  не повториться, не бойтесь....подождите - эмоциональный фон должен наладиться....все будет хорошо!!! держитесь...

• Keddi 6 січня 2016, 00:56

  Наталья, знаете, постоянно читаю тему, часто думаю за Вас. Когда случилось это горе, не смогла подобрать слова даже, чтоб что то написать... Я на столько пропустила через себя эту боль, так сжималось всё внутри... боялась за Ваш разум. Успокаивало что у Вас есть старшие детки. Которые наверняка помогут Вам остаться в пределах вменяемости. И знаете, всерьёз и сама задумалась о втором ребёнке. Никто не застрахован от беды, и хорошо когда есть кто то, ради кого станешь цепляться за жизнь, чтоб не утонуть в своём горе. Всей душой желаю Вам СИЛ! Сил принять случившееся и жить дальше, чтоб полной мерой одаривать теплом своих деток. Ведь Вы им по прежнему необходимы!!! Ну и может стоит заглушать плохие мысли вынашиванием идеи о рождении малыша, который станет лекарством для вашей раны.

• Romashka86 7 січня 2016, 03:07

  після такого взагалі незрозуміло як жити далі, та й страшно... будь яка хвороба вже лякатиме більше ніж раніше. Зараз з нашого міста в тій же реанімації помирає людина 29 років теж від енцефаліту. теж не могли розібрати чим вона хворіє, а коли дізнались стало пізно, сказали родичам готуватись...
  Мені постійно здається шо лише народишви малюка я зможу відчувати щастя, інакше не розумію як жити. Згадую як плакала коли дізналась шо вагітна третьою, а потім яке щастя відчувала коли вона росла. Постійно боялась шоб знову не завагітніти, а тепер мрію шоб знов. Як міняється життя і цінності в ньому.

• Keddi 7 січня 2016, 10:13

  Это наверное и станет Вашим спасением. Вам нужно попытаться собраться внутренне, чтоб идти к воплощению этой идеи. Ради этого хотя бы Вы должны пробовать успокоится. Пусть эта цель станет двигателем возвращения в жизнь. Я Вас понимаю в плане страхов, наверное это нормально... Я потеряв первую беременность, смогла снова забеременеть через много лет. И не смотря на то что беременность протекала отлично, я наблюдалась в частной клинике. Врач понимала, что у меня психологическая проблема, делала УЗИ при каждом моём приступе паники. Я по 10 минут смотрела и слушала как бьётся сердце малыша. Извелась сама и извела мужа, он тоже поддавался на мои истерики что что то не так. Так что каждый случай индивидуален. Выше Вам девочка тоже описывала свои страхи рецидива, видимо мы так устроены... Приходите в себя, и готовьтесь к новому чуду!

• Romashka86 8 січня 2016, 00:36

  сьогодні перший день я не ридала і не пила препаратів, мабуть вчора виплакалась . плюс до родичів їздили цілий день.
  Зранку коли збирались їхати, чоловік коли заводив машину побачив під нашим вікном котика. А ми вчора дивились в неті, діти давно просили, але я завжди була категорично проти, ну не любила я котів. А вчора вже майже погодилась, отіли британскої породи, шоб коротка шерсть була.
  А тут прийшов сам, звичайний вуличний ніби, але шерсть коротка і окрас як ми хотіли. Сам не малий вже і не дорослий ще. Підростає ще. І відразу до нас почав лащитись, скочив мені на руки, до дітей тулився. І ми його залишили, такий прикольний. І я зрозуміла шо і в цьому я змінилась. Вже полюбила котика.
  Стільки останнім часом випадковостей, на які так і хочеться сказати - Як видно шо все це сплановано кимось вище.

• Chupa_chups 8 січня 2016, 10:17

  Наталья, да, так бывает. Посмотришь - вроде и там кто-то что-то недосмотрел и там кто-то виноват, а отдалишься глянуть со стороны - такая воля свыше, слишком уж одно к одному. Остается верить, что воля Божья только на добро,и если Он так решил, значит уберег малышку от чего-то худшего.
  Пусть этот теплый комочек погреет вашу душу. Молимся о Вас, дорогие. Детенышей в щечки цем-цем :).

• MilaMila 8 січня 2016, 20:12

  Наташа, я Вам от всей души желаю счастья, насколько это возможно на данный период Вашей жизни. Когда приходит взрослый кот, это говорят к чему-то хорошему, он не просто так пришел...

• Romashka86 9 січня 2016, 01:33

  да, девочки столько случайностей, которые и не могут быть случайностями...
  Этот случай привел меня к Богу. И я часто думаю и плачу, неужели это был единственный способ перевернуть все в моей голове и почувствовать, что Бог есть и он многое решает за нас.

• hopee 9 січня 2016, 02:16

  Наталочко, як ваші дітки? дитяча психіка так влаштована, що вони буквально можуть думати "це сталось тому що я був поганий". діти у всіх сімейних негараздах звинувачують себе. як важко це все дорослому, а дітям без життєвого досвіду, без критичного раціонального мислення ще складніше. вони мають знати, що ніхто не винен в цій ситуації, що так буває в житті і що вони найкращі в світі дітки. а ви маєте знати, що ви хороша мама і хороша людина. ви писали тут, що будете боятись будь-якої хвороби, але ж у вас старші діти і ви з ними також пережили і хвороби, і різні ситуації. тут вже писали дівчата як переживають страх після втрат. всі ми жінки однакові, і страхи у нас однакові і всі ми боремося з цим як можемо. чоловікам цього не зрозуміти. це така жіноча доля напевно. у мене перша вагітність в 33 роки зірвалась дуже швидко, я лиш встигла зробити тести, а потім все вийшло і я довго дивилась на ту фасолинку і була налякана, тому що я ніяк цього не очікувала. виявилось що ембріон не зміг закріпитись. я була в такому розпачі, що мені хотілось якнайшвидше бути вагітною, хоча ніби рекомендується витримати хоча б 3 місяці. і от в цій ситуації душевного нервового потрясіння у мене був день, коли ми з чоловіком йшли старим парком, в якихось хащах і з дерева упав шматочок кори. ми подивились і побачили на дереві двох білочок, потім я перевела погляд нижче і побачила 2 повзика, які лізли по стовбуру, ще далі перевела погляд і 2 метелика прокружляли повз нас. це була якась ситуація "сюра" - така парність всього в природі, але тоді я зрозуміла, що все буде добре. а потім ще був момент, коли ми відпочивали на Дністрі і от сидячи в кріслі біля річки і думачи про свої проблеми, я побачила на іншому березі хрест. Я подумала, що це видно якусь сільську церкву і попросила у бога дитинку. потім дізналась що то не церква була, а капличка Марії Магдалини, давня споруда. В тому ж місяці я завагітніла. З моїм полікістозом і нерегулярним циклом завагітніти зразу після зірваної вагітності було справжнім чудом. через 2 тижні я знову відчула що ось-ось все зірветься. я помчала до лікарів, вагітність зберегли. я майже не рухалась коли вже можна було рухатись, пила гормони, коли вже можна було не пити їх, кожні 2 тижні я бігла на УЗІ, тому що мені здавалось, що я не відчуваю дитини і щось не так. але не зважаючи на мої "таракани", вагітність була хорошою, я ні разу не лежала в лікарні, народила сама в термін. це все про те, що втративши те, чого майже ще і не було, як я переживала потім, що все повториться. але боятись не треба.

• Natutka 9 січня 2016, 17:51

  Іра, Вы написали хорошие слова поддержки.....

• Romashka86 10 січня 2016, 01:16

  діти нормально.Всі дорослі різні і діти також. У всіх по різному , буває так як ви писали, але не в нас. В нас вони все адекватно розуміють як і ми. Просто важко і все. Вона бігала, не хворіла і дарувала щастя, що тут казати...

• Keddi 9 січня 2016, 23:52

  Ещё немного и придёт весна. Не будет таких долгих тёмных вечеров. Возможно с просыпающейся природой удастся и Вам задышать глубже. А котик наверное действительно не спроста прибился. Переходите с успокоительных на котиков, они природный анти стресс. Я Вам искренне желаю чтоб Вы как можно быстрее дошли до ощущения хотя бы минимального психологического комфорта чтоб начать готовится снова стать мамой.

• Julia2 11 січня 2016, 13:56

  +

• Romashka86 10 січня 2016, 01:17

  дякую дівчата за підтримку і теплі слова.
  заспокійливих не вживаю вже кілька днів

• Julia2 28 січня 2016, 20:50

  Здравствуйте! Как вы?

• Natutka 31 січня 2016, 16:08

  +

• Romashka86 31 січня 2016, 16:37

  читаю шо погано буде біля року, так психологи пишуть. вию,ричу, ридаю, хоч і розумію шо нічого не зміню вже. Досі не знаю який вірус спричинив таке і як і коли попав в її мозок.
  це нереально, не знаю як люди живуть після такого. так скучаю за нею, бували дні коли просила шоб вона мене забрала, особливо після того як вона снилась мені, я обнімала її, цілувала і коли проснулась так хотілось бути з нею.
  а приснилась коли я попросила про це в неї...

• Sanechka 2 лютого 2016, 00:54

  Наташенька. держитесь очень хочется как-то вам помочь, но все слова пыль. Пусть детки ваши будут для вас вдохновением.. Может вам переехать, не знаю, ведь еще многие вещи и сама обстановка навернгое напоминают.. ВОт взять уехать в другой город\страну, эти хлопоты может займут вас хоть немного....

• Aglaja 2 лютого 2016, 00:41

  Нам на кафедрі психіатрії казали,що для того щоб усвідомити ,що людини більше немає потрібно два роки.Моєї мами немає вже 11 років,а я ще досі цього не усвідомлюю.А усвідомити,що дитини немає, мені здається неможливо ніколи.Потрібно якось старатись жити з цим, заради своїх діток.

• Romashka86 2 лютого 2016, 01:15

  потрібно жити з цим, а я поки не уявляю як... я не живу, а існую. довго сплю, або просто дрімаю, аби не думати ні про шо. як тільки встану, то стараюсь йти кудись, або до когось, аби на місці не бути .
  розумію шо таких як я багато, а як жити не уявляю

• N_a_t_a_l_i 2 лютого 2016, 22:05

  Тримайтесь. Плачу разом з Вами. Хоча щоб ми всі Вам тут не говорили, всеодно Вам буде важко. Неможливо матері прийняти цю втрату. Моліться, Моліться, Моліться коли будете знову вагітні, довіртесь Богу, що все буде добре. Чомусь він послав Вам це випробування, якої ціною Ви прийшли до Нього. В мене перша вагітність завмерла і коли я носила свою доню під серцем, весь час думала, що і її не виношу, теж пішла в церкву. Я по- іншому пізнала Бога!!!! І тоді в мене було Господнє откровення( голос в моїй голові, в кого таке було мене зрозуміє): "Ти що не віриш Мені, що все буде добре?" І мені стало так соромно, що я в Ньому сумнівалась. Хай у Вас все буде добре, тримайтесь.

• Romashka86 2 лютого 2016, 23:20

  в мене було, коли я відчувала допомогу Божу, я відчула шо Бог є. Але а жаль ніякого голосу ніразу не чула, хоча часто молилась...
  Кожного дня в мені дика тривога, яка пожирає мене, може знов шось має статись... Прошу в Боа аби не допустив більше біди.
  Часто опускаю руки, сил боротись нема зі своїм станом. Ввечері легшає, я надіюсь шо буде краще, наступнго дня все переживаю по новому. Знаю шо час лікує, але скільки його треба, шо зі мною буде за той час я не знаю...

• NatalyUA 14 лютого 2016, 22:01

  Держитесь! Дай Бог вам сил.

• Romashka86 15 лютого 2016, 02:01

  дякую