Прошу молитв про здоровя дитини.
Лежить в реанымації міста Луцьк, діагноз точний ніяк поставити не можуть, лікування не дає результатів.
Вперше в житті надіюсь лише на Бога , тому прошу помолитися про доцю Алінку.
Можливо хтось чув про подібне, шось порадите ,підкажете.
Почалась слабкість в дитини, через 2-3 дні температура як на звичайну простуду чи грип, але без насмарка, кашлю і т.д. Лише температура і вялість дитини. Лікування іноді допомагало і мала бігала. Тому думала шо на правильному шляху.
Потім практично сутками спала, була дуже слабка. Від капельниць було трохи покращення, порозовіли щічки ,зявилась сила, почала перевертатись з боку на бік. А вчора все знову стало як і було .
Мрт показало шо є очаг в мозку, але не схоже на менінго-енцефаліт котрий ставили спочатку. Брали пункцію , нічого не підказало це в плані лікування , хочпа можливо ше не всі аналізі рідини провели.
Збираюсь завтра консиліум лікарів, вони реально не знають шо робити. І це страшно
Лишається віра в Бога.
Вперше в житті я так повірила і надіюсь в його сили, що він нам допоможе, можливо скерує якоось досвідченого лікаря ,який нам допоможе.
Алінки не стало 12.12.15 в день коли їй виповнилось 2 рочки.
Всім дякую за молитви, теплі слова і підтримку словами і досі. Це підтримує дійсно.
Julia2 13 грудня 2015, 22:49
Соболезную.... (((
NatalyUA 13 грудня 2015, 22:54
Никаких слов не хватит,чтоб Вас утешить. Горе самое страшное. У Бога были свои планы на вашу доченьку.Бог дал,Бог взял.Она теперь с ним. Держитесь! Дай Бог Вам сил пережить такую страшную потерю.
Irchik 14 грудня 2015, 07:39
Соболезную... Знаю, что слов мало, ох как мало... :(
mama_mia 15 грудня 2015, 09:43
Держитесь вместе, несмотря ни на что! Соболезную....
olenamarkian 15 грудня 2015, 09:56
Наталя! Тримайтесь, важко найти слова в такій ситуації, страшно, несправедливо, неймовірно боляче. Тепер Ваше сонечко стало ангеликом, вона буде завжди поруч з Вами ( у Ваших молитвах, думках, снах) Тримайтесь, щирі співчуття!!!
anetV 15 грудня 2015, 12:06
Наталочка, прийміть мої співчуття! Тримайтесь!!
viktoriya_3010 15 грудня 2015, 13:50
Наташенька, я вам очень соболезную...держитесь...
MissEndry 15 грудня 2015, 14:01
Соболезную. Слезы текут. Я так верила в чудо. Крепитесь
Mariia_k 15 грудня 2015, 15:03
Какой ужас! Приймите мои соболезнования! Держитесь! Ваш ангелочек всегда будет смотреть на вас с небес!
Irina__T 15 грудня 2015, 17:02
Реву...и разделяю вашу боль и утрату(((((
madamInna 15 грудня 2015, 23:42
я в немом шоке...надеялась...Наташенька, примите мои моболезнования
Romashka86 16 грудня 2015, 17:11
зараз читаю багато , якшо підтвердиться аналізами, що енцефаліт був герпесний, то буду думати може я її заразила. в мене на губі був герпес перед її хворобою.
Багато таких ситуацій було ніби мало так статись. А в день похорон, коли передавали сніопад на цілий день - погода була іншою. До 11 десь холод і похмуро, а коли винесли на вулицю малу, почало світити сонечно, і так світило поки не закопали її . А надвечір вже почався сніжок.
Думала найважкіший день - коли ховали її. А виявляється тепер е легше. Скільки людей таке переживають. Не уявляю як. Колись казали про мою знайому, в якої помер син , що хай би йшла на роботу шоб було легше, бо вона 2 місяці сиділа вдома. А тепер її розумію, бо не хочеться нічого взагалі - ні прибирати, ні ходити кудись, ні готувати їжу. Все як небудь робиш, все втратило сенс, хоч ти нормальна людина і розумієш шо ше є для кого жити.
Скільки я співчувала людям колись у яких було горе, але зрозуміти можна почуття, лише коли таке переживеш . Це просто нереально.
РОзумієш наскільки важлива підтримка рідних і знайомих, так само і комусь треба допомагати як тепер нам...
і вам всім дякую, дівчата за теплі слова. Бо писати тут легше, ніж говорити з кимось. Ходиш ревеш, потім шось робиш спокійно. А діти великі відносно 9 і 11 років. Це не маленьке невинне чудо, яке щиро тебе жде і обнімає, яке не може жити без тебе.
Перестала годувати її груддю десь за місяць-два до хвороби. Коли вона захворіла мене не було тиждень. Я виню себе за це. Чоловік за те, шо вчасно не ліг в лікарню, хоча їзддив на прийоми і здавав аналізи, але попадав до безтолкових лікарів, які ставили ОРЗ і виписували Антифлу без антибіотиків при температурі 39...
Natutka 19 грудня 2015, 21:28
Вы знаете, Наталия, дети действительно даются Богом именно тогда когда мы в них нуждаемся...даже не осознавая этого! Они меняют нас и меняют все вокруг! Я это поняла, когда родился 2 сынок. Все мы приходим в этот мир для чего-то...Все будет хорошо!!! Вам еще 10 лет смело можно задумываться о ребеночке....
Romashka86 19 грудня 2015, 22:38
спасибо. как представлю роды страшно беременеть. Я когда третью родила, говорила что больше ни-ни. И мне кошмары снились будто я рожаю и потом просыпалась в слезах...
но понимаю, что это мелочи. потерпеть ради счастья можно. Всеравно если что не скоро смогу думать про интим наверное, очень тяжело есть, ходить, улыбаться иногда, не говоря уже о постели...
Natutka 20 грудня 2015, 16:49
Хочу вас чуть отвлечь: я свои вспоминаю с удовольствием - у меня они в обеих случаях стремительные: Первые: до 13.00 сварила борщ, легла поспасть в обед и подремывая не пойму что, как что-то легонько схватило и отпустило, проснулась, что что-то мокрое (как потом оказалось - воды отошли) и встать уже с кровати не смогла, еле встала, еле дошла до соседки, она быстро "вкурила" в чем дело, вызвала моего папу, тот прилетел, соседка ему на пороге большую сумку в зубы и сказала: "дуйте мухой в роддом". Папа: "может еще рано?". Соседка: "какой рано - быстро", по пути вызвонили своего гинеколога, прилетели на приемку в 14.55, пока туда-сюда, поднялись на 5-й этаж в родзал (уже на каталке) и в 15.17 выплюхнулся Димка. Роды были тренировочные для всего мед.персонала. Гинеколог успела только куртку скинуть, даже обувь не сменила, некогда было. Вторые приблизительно по такому же сценарию проходили - гинеколог другой принимал роды, но моя его проинструктировала как все будет. Акушерка только такого развития событий не ожидала, что так все быстро будет....для нее я была как экзамен на профессионализм. В обеих случаях мед.персонал справился на 5, мой организм их заставил метушиться....
ElenaPre 16 грудня 2015, 23:17
Наташа, так хочется сказать что-то, чтобы хоть немного Вам помочь, но слов таких нет, просто знайте что Вас здесь поддерживают и сопереживают.
NatalyUA 16 грудня 2015, 23:41
Мне кажется,что только вера в Бога, может Вам помочь пережить это горе. Надо у него просить помощи. Молюсь за Вас,прошу Бога,чтоб дал Вам сил смериться и жить дальше,не винить никого. Так угодно было Богу,он выбрал для Вас такой тяжелый путь.Вам нужно выстоять!!! Если есть силы,читайте Библию,просите Бога помочь Вам выдержать испытание. Только время и вера,Вам даст облегчение. Сейчас Вам крайне тяжело.Держитесь!!!
ira87 17 грудня 2015, 00:00
Так хочется подобрать слова, чтобы вас утешить, держитесь, только не вените себя, знаю очень тяжело, моя свекровь потеряла сына в возрасте 3 лет, говорила чтобы не сойти с ума забеременела, понятно ребенка не замениш, но чуть стало легче. Приймите мои соболезнования. Постарайтесь поддержать с мужем друг друга
VEROO 17 грудня 2015, 20:56
Наталю, Ви не замикайтеся в собі. Хочете писати- пишіть обов'язково. Хочете виговоритися- говоріть. тільки не тримайте все всередині. Ваше сумління чисте. Ви зробили все, що могли. У мене двоє знайомих втратили діток. При чому, обоє частково відчували свою вину. У одних хлопчик застрелився із зброї, яку погано заховав тато. У інших- кількамісячна дитина померла від інфекції. На той час жили в глухому селі. Бабці казали, що нічого страшного. До лікарів не зверталися. Обидві потім народили молодших діток. І кажуть, що молодші діти просто допомогли їм пережити цю ситуацію.
Ви з чоловіком боролися за Алінку до кінця. Ви ж самі помітили, що ТАК мало статися. У Бога немає випадкових смертей. Ви мате ангелика на небі. Алінка дивиться на Вас щодня. Хоче, щоб Ви ЖИЛИ...
Час притуплює біль.
Aglaja 21 грудня 2015, 01:08
Моя мама померла,коли мені був 21 рік,а їй 50.Минуло вже 11 років,а мені здається,що це було вчора.Памятаю останній день її життя і похорон до найменьших подробиць.Ще досі дуже болить і не віриться,що її немає.Кожен день думаю про неї,хочу щоб приснилась,але сниться дуже рідко-може один раз у рік.Часто питаю у Бога,чому він забрав її так рано.Нас дітей в неї було четверо і я тільки коли її нестало і коли сама стала мамою зрозуміла, як їй було важко.Кажуть,що дітей хоронити набагато важче,ніж батьків.Тому уявляю настільки велике Ваше горе.Кожна подія в нашому житті має якийсь сенс.Моя мама померла так рано,мабуть тому,щоб я для своїх дітей намагалась бути хорошою мамою,що я зараз і роблю,як можу.А Вам доля мабуть каже,що треба цінити і любити тих,хто поруч. Любіть своїх рідних і живіть для них.Не замикайтеся в собі.Нехай це горе зблизить всіх вас.Тепер Вам в житті вже нічого не може бути страшним,бо найсильніший біль Ви вже відчули.Плачу разом з Вами за вашою Аліночкою.Чомусь так боляче чути про смерті діток.Мабуть тому,що сама мама і ніхто в житті ні від чого не застрахований.Сил Вам.
Konafetka 22 грудня 2015, 02:12
++++++++++++++++++
Romashka86 21 грудня 2015, 20:27
моя мама каже мені - робота відволікає. І я завжди так казала і думала. Але сил і бажання ні на що нема. Бувають дні коли відносно легше переношу все. Сьогодні накрило, зупинитись не могла. А здавалось буде легшати з часом . Молитва допомогла трохи, ридання припинились, трохи легше.
Як скучно без неї, тихо вдома і нецікаво
Dibrova 21 грудня 2015, 22:39
Ох, если бы можно было разделить с вами это горе, чтобы хоть немного стало легче...
Ksena 22 грудня 2015, 12:31
Наталия, очень хочется Вам помочь, только не знаю как... Знаю только, что Ваша Алинка очень хочет, чтобы мама улыбалась, а не плакала. Держитесь.
Romashka86 21 грудня 2015, 22:54
Як говорили про ще одну дитину, то здається хотілося. Але як її ше носити з такими хвилюваннями постійними. Мабуть це нереально. Не уявляю як люди таке переживають , чи буду ше колись відчувати щастя...
Romashka86 24 грудня 2015, 00:21
дякую, що хочете підтримати,але на щастя ви мене не зможете зрозуміти. Якшо я прислухаюсь до такої поради, то попаду точно в психлікарню.
Стараюсь думати менше і гнати від себе думки і спогади.
Коментар видалено
Chupa_chups 24 грудня 2015, 20:59
Наталья, да, все вещи, все фото убрать.
Моей меньше было, тоже просыпаешься по привычке ночью, и понимаешь, что не за чем ((.
Через неделю хуже, чем в первый день, через месяц еще хуже, потом боль начинает притупляться. Дай Бог вам сил!
А мужья... они действительно не понимают ((.
Aglaja 22 грудня 2015, 00:40
Так,з часом не сильно легше стає.Час навчає жити далі з цим болем,з кожним днем робить рани глибшими.Пережити це неможливо,можливо і потрібно жити з цим.Існує багато сайтів підтримки батьків,що втратили дітей.Один із них"Наши ангелы".Зайдіть,може чимось допоможе.А може спробуйте допомогти чимось іншим тяжко-хворим діткам,діткам сиротам(відправити крапельку коштів на чийсь рахунок,зібрати іграшки,напекти печива і занести в якийсь дитячий будинок.Якби я була на вашому місці,думаю мені це б допомогло.Я вибачаюсь,що даю тут Вам поради,ми навіть не знайомі.Але декілька років тому у мене був пацієнт- чоловік років 50,у якого донька загинула від страшної,майже невиліковної хвороби(післяпологова депресія).Його біль був настільки важким,глибоким.Він настільки був занурений в нього,здавалось тонув на моїх очах.Я дуже хотіла йому допомогти.Але мед.препарати не допомогали.А місцевий психіатр просто відфутболила.Тож ми просто говорили,говорили.Він розповідав про себе,свою сімю,свої відчуття.В більшості випадків я не знала ,що йому відповісти і просто слухала.Коли я його виписувала медична симптоматика,звичайно ж не зникла.І я не знаю чи змогла я чимось йому допомогти.Але приблизно рік тому зустріла його в магазині,він мене звичайно ж невпізав,але він був ЖИВИЙ!Він знайшов в собі сили жити далі.Бажаю і Вам ЖИТИ далі.