Я знаю, тут є тямущі психологи. Дайте пораду як спілкуватись з людиною похилого віку(не спілкуватись не можна) для якої все погано, все не так, будь яке зауваження, інша думка - образа. Людина має проблему зі здоров'ям, яка вирішується операцією, але конкретні пропозиції оплатити операцію, знайти лікаря - не сприймаються належно, то погоджується, то ні, але постійні скарги на погіршення здоров'я. Наводила різні аргументи, що операцію треба зробити, але схоже мої слова - ніщо. Після спілкування маю якесь спустошення, я не знаю про що і як вже говорити...
Yulya_Cherry 25 вересня 2023, 19:04 7
Тю, ну не хоче людина робити операцію, то нехай не робить! Чим більше ви будете носитися з цією людиною, тим більше буде вилазити вам на голову.
Якщо у вас закінчились аргументи, то нехай людина сама собі їх придумає. Не хоче, нехай не хоче, це її життя і здоров'я!
P.s. З маніпуляторами похилого віку завжди непросто))
Akelina 25 вересня 2023, 22:27
Чесно: я не знаю. Мабуть, так, я усвідомлюю, що ніхто крім мене цим займатись не буде.
Pustogor 25 вересня 2023, 22:30 1
Ніхто, крім Вас, не буде, але чи точно Ви це повинні?
Apriori 25 вересня 2023, 23:15 3
З власного досвіду: вас чекає довгий шлях Прийняття, відокремлення себе від поведінки матері (вашої вини немає, що б вона вам не казала) і вироблення поведінки/спілкування, яке буде найменьше вас зачіпати/трамувати. Можливо з психологом буде швидше.
Tatusia 25 вересня 2023, 20:09
Не наполягайте , дайте їй можливість обирати. В нас в тата ситуація , що можна було оперуватись і ходити без ходанків , ніхто в сім'ї не тисне на нього , бо знаємо випадки не вдалих операцій .Тут відповідальність велика на тому хто наполягає.
Apriori 25 вересня 2023, 23:21 10
Варіант: мамо, або ви лікуєтесь, (і ви готові це спонсорувати і т.д.) або не жалітесь. Зовсім. Ніяк. Розмовляємо про пташок і погоду. Мати обов"язково образиться. Може на тиждень, може на місяць. Потім типу прийме вашу думку. Але з часом буде повертатися. Тут треба бути твердою: або щось робимо для вирішення проблеми, або не розмовляємо про це, бо в цьому нема сенсу, а тільки нервотрьопка. Вона знов образиться на сволочь-дочь, але вже на меньший час. І десь на-4-5 раз вже буде с поджатими губами казати "ну тебе ж не цікавл"ять проблеми/здоров"я матері". І ви повинні собі зрозуміти - вашої вини немає. Як дочь - ви ок. Ви готові допомогти. Але мати не хоче вашої помочі, а хоче тріпати вам нерви. Ось цю нервотрепку ви і відсікаєте. Так, це важко.
Pustogor 25 вересня 2023, 23:45 1
Ну от же все розумно і логічно. А хрест нашо сюди тягнути?
Apriori 26 вересня 2023, 18:46 1
хрест, це образно. Бо як донька - з матір'ю спілкуватися прийдеться, хоч і неприємно, хоч і нервовимотно. Від цього не дітися нікуди. Тому треба виробити стратегію своєї поведінки ,яка буде найменш травматичною
Viki16 25 вересня 2023, 20:28 1
Я від таких людей намагаюся триматися трохи осторонь, від мами вже також, поки не попусте, іноді прямо навчилася казати, що мені то не цікаво, що там і де погано, мені мій стан дорожчий. Пам’ятаю, коли почалася війна, знайома жіночка похилого віку казала мені, що я повинна всіх підтримати, маму, чоловіка, я відповіла, що в мене не має на це ресурсу, тільки на дитину вистачало в тому стані…
Apriori 25 вересня 2023, 20:34 8
Головне - зрозуміти: будиш брати до серця - поїде кукуха. Є так звані "обо"язки" дочки: типу забезпечити ліки, допомогти з їжею таке інше. А дозволяти пити свою кров і витріпувати собі нерви - ні.
irenika 25 вересня 2023, 20:51
Можу тільки поспівчувати(( Татові треба постійно пити ліки від гіпертонії і дотримуватися дієти, але як тільки йому хоч трохи краще - все кидає. І жодні аргументи від мене, мами чи навіть лікаря не сприймає(( аж до чергового погіршення. А тоді винні всі, крім нього самого...
Треба абстрагуватися якось. Інакше кукуха поїде. Зрештою все одно насильно ви нічого не зробите, на жаль
Akelina 25 вересня 2023, 21:12
Дякую. Так, треба абстрагуватись, щоб хоч якось адекватно реагувати на все інше
sssvetok 25 вересня 2023, 20:52
Людина з таким настроєм-не факт, що адаптується після операції. Ви надали інформацію, (плюси і мінуси) і скажіть, що приймете будь-який її вибір.
Akelina 25 вересня 2023, 21:36
Я не знаю чи це маніпуляція чи з відчаю.
IvanNa1977 25 вересня 2023, 21:40 4
Скарги і паралельне "вмру і так і буде" - то не відчай. Якщо начхати на здоров'я, то які можуть бути скарги?... Це і є маніпуляція....
JuliaSha 26 вересня 2023, 11:29
Маніпуляція 100%. Я на таке відповідаю, що всі ми помремо. І ніхто не знає коли саме. І діти помирають,і молоді, і зараз взагалі (((
tatkay 25 вересня 2023, 21:24 4
Має відбутися ваша сепарація від мами, навіть з мамою можна скоротити спілкування до мінімуму. Принаймні одразу завершуйте розмову, якщо починає жалітися:"Так мама, я знаю що тобі болить але є вихід, можна зробити операцію" і починаєте розмову про щось інше, на маніпуляції не реагуйте. З її боку така поведінка може свідчити про самотність і бажання привернути увагу до себе. Ви маєте для себе зрозуміти, що в цьому житті ви нічого не винні своїм батькам і людям яких ви любите
Коментар видалено
Коментар видалено
JuliaSha 26 вересня 2023, 11:30 1
Вона егоїст. Її нічого іншого не цікавить, окрім її здоров'я. Або то вже деменція почалася (
Olga_Gris 25 вересня 2023, 21:42 2
Якщо починає жалітися: так, мамо, але ти що вирішила? Почекати? То я поважаю твій вибір. Я не можу за тебе вирішувати , як тобі краще. Це ТВОЯ відповідальність. Це твоє життя, якщо ти так хочеш, то значить, на цьому етапі так буде краще для тебе. Так, буде напевно важко, але ж ти робиш все що можеш, правильно?
Те, що я написала, відгороджує вас від її відповідності
tatkay 25 вересня 2023, 21:43 2
Шукайте теми, інша людина це цілий всесвіт, у вас точно є спільні спогади, розпитуйте про її дитинство, розказуйте про те що вас хвилює. Починає знову жалітися, повторюєте попередню фразу, не розуміє по телефону ще легше завершити розмову: " Вибач мій автобус прийшов" і так по колу, поки не зрозуміє що на цю тему ви спілкуватися не бажаєте і не будете
Akelina 25 вересня 2023, 22:25
Те, що мене хвилює - це вже давно лише моя справа, все що я маю сказати, що в нас все нормально, якщо щось не ок - тоді трагічна пауза і "пока", типу засмутила я своїми проблемами. Простіше завжди говорити - все добре. Але зараз не про це...
tatkay 26 вересня 2023, 09:38
Якраз про це, ви себе силуєте спілкуванням з людиною якій до вас ніякого діла не має, ви не зобов'язані з нею спілкуватися, ви нікому нічого не винні. Але якщо хочете встановлюйте нові правила, кордони, ви доросла людина і ви вирішуєте, як має бути, щоб було комфортно
JuliaSha 26 вересня 2023, 11:33 1
Так то маніпулятор і абьюзер. Тому всі поради, що дівчата давали - реальний вихід. Абстрагуватися в своїх думках, переносити відповідальність за її здоров'я не неї. "Мама, я ж пропонувала операцію, ти відмовилася. Мені тебе шкода, я тебе люблю, але я нічого не можу зробити" Або прямо запитати, який вихід вона бачить
Oceanlover 25 вересня 2023, 22:19
А ви дійсно хвилюєтесь за неї, бо любите? Чи вважаєте, що це ваш обов'язок?
Akelina 25 вересня 2023, 22:29
І те й інше
juliytut 26 вересня 2023, 06:33
Ніяк,
O_K_I_D_O_K_I 26 вересня 2023, 09:22 2
Рішення про операцію має приймати сам хворий.Тільки но ви вмовите когось- одразу ж почуватиметесь винною,якщо операція пройде не вдало.
Akelina 26 вересня 2023, 12:32
Винна зараз, винна буду потім якщо щось не так піде. Я зрозуміла, відкинути геть почуття вини.
Pustogor 26 вересня 2023, 12:35 1
Але це збіса важко буває, відкинути(
Apriori 26 вересня 2023, 18:48
++++
EvgeniaEvgenia 26 вересня 2023, 09:27 3
Ооо, це моя мама. Вона недієздатна зовсім. І в неї є лише я, бо брат воює. Пів року пішло в мене на те, щоб прийняти її характер і перестати тремтіти від однієї думки про дзвінок або поїздку до неї. Стала думати так, що я маю в першу чергу турбуватися про свій емоційний стан. А якщо їй подобається страждати і бачити світ крізь сіре скло, помічати лише себе і ігнорувати мене з моєї родиною - то це її вибір і я не можу на нього повпливати. А мій вибір - вирішувати технічні питання, які вона сама не може зробити - продукти, ліки, сиділка, виконання якихось нескладних бажань. Ну і спілкування на якість легкі теми.
Вам бажаю сил і терпіння знайти рівновагу. Знаю, що це дууууже складно. Особливо на початку.
Zhadana 26 вересня 2023, 10:14 3
У мене така ж бабуся. "Все погано, і їй найгірше зі всіх". Єдиний плюс, вона не потребує операції. Але будь яка хвороба - це суто її самолікування. Вона не дотримується порад лікаря, бо "її хочуть отруїти", "вона не може ковтати ті пігулки/сиропи", і т.д. Вона не слухається порад рідних. Вона старша і всі "мусять слухати її і не вести оці дивні розмови".
Це все вік((
Порадити нічого не можу, просто бажаю вам сил і терпіння. Бо це важко.
JuliaSha 27 вересня 2023, 10:30 1
"Мамо, мені вже 30/40 років, мені не цікава твоя оцінка. Це моє життя, і я живу так, як я хочу. Захочу, буду хоч кожен день шпалери змінювати.В тебе було і є твоє власне життя."
Вам потрібно позбутися відчуття провини, бо інакше Вами легко маніпулювати.
Pustogor 27 вересня 2023, 11:00 1
Як його позбутись? Коли самі лежали мокрі у пелюшках і верещали, хотіли поповзти або піти, а не виходило, коли ручка не слухалась і букви не хотіла писати - ніхто ж нам не розказував, що це наше власне життя і наш вибір, хочеш - повзи, а хочеш - мокрий лежи. В якийсь момент вони починають повертатись в той самий безпорадний стан, як малі діти. Тільки з нього вже нема дороги вперед, як у дітей.
Позбутись треба, бо це руйнує. Але це не так просто.
JuliaSha 27 вересня 2023, 21:38 2
Ви не винні в тому, що мати старішає, хворіє і т.д.
Звичайно, жалко наших рідних, потрібно їм допомагати. Але любов, жалість і співчуття - це одне. А відчувати провину за природні процеси - вбивчо для власної психіки і здоров'я!
Ви ж не відчуваєте себе винною, що в дитини лізуть зубки, і їй боляче?
Ви просто їй співчуваєте, допомагаєте, але не відчуваєте себе винною (бо дитина не маніпулює своїм станом). А, от, якщо хтось інший почне вбивати Вам у голову, що це через Вас у дитини дискомфорт через зубки- буде відчуття провини.
Як позбутися - психотерапія (самостійно чи зі спеціалістом).
Elena1988 26 вересня 2023, 10:35 1
Автор, я вас хочу підтримати і побажати си і терпіння, в мене така сама близка людина... Вище правильно радять - навчитись переводити на іншу тему, звезти час спілкування до мінімуму.
Akelina 26 вересня 2023, 12:33 1
Дякую, і Вам сил і мудрості...
Julka 26 вересня 2023, 12:35
Можливо допоможе розмова "Все пізнається у порівнянні". Тобто треба дякувати Богу за кожний день, тим паче в умовах війни. Бо інші і того не мають чи взагалі рано пішли з життя...
Akelina 26 вересня 2023, 12:43
Не допоможе. Мама була в палаті з дівчиною, в якої онко в ремісії, але мама вважала "що їй, вона ж ходити може, їй ноги не болять, як мені"
Коментар видалено
JuliaLesnaya 26 вересня 2023, 13:35 1
Я не психолог), але максимально близька зі своєю мамою, хоча ми з нею дуже різні і завжди були у стані " я тебе дуже люблю, але не дай боже разом жити"))) Різні часи були, було, що я її доводила і життя не милим робила, , було що вона мене, як назло, відмовлялася чути, розуміти, наче навмисно робила/казала деякі речі, хоча зараз вона відкидає всі звинувачення і традиційно переводить на мій характер, якій дійсно з віком пройшов певну трансформацію. А вона завжди " янгол"))), це загальна версія). Її дійсно всі люблять, я ж не проти))) Але "скорпіон скорпіона бачить здалеку" , це я точно знаю, я взагалі очолюю наше кубло :laughing:
Зараз я її більше розумію, певно, дійсно з віком. Завжди пам'ятаю, як багато вона для нас зробила і робить завжди, досі. Так, не завжди її допомога чи підтримка були влучною, але вона робила, як розуміла, щиро.
І от я проаналізувала, що насправді я ніколи не відкриваю до кінця, що відчуваю, що переживаю. Я завжди тримаю "марку" і вважаю слабкістю деякі емоції, мені дійсно не потрібні, наприклад, жалість, не потрібно, щоб мене питали, як я себе почуваю. От, певно, навіть у найближчої людини - у мами, склалося враження, що я така собі кремінь, що я також мало кого жалію, що у мене нічого не болить і я завжди емоційно здорова. І наші з нею відносини в плані "хто кого морально тягне" стали кращими, коли я раптом спитала " Мама, а ти розумієш, що я жива людина, і що і мені буває і погано, фізично в тому числі, і боляче, і страшно, і хочеться на ручки, і соромно в чомусь зізнатися, і все таке інше, що і у тебе, і у всіх нормальних або не дуже людей? ")) Вона це наче знала, але типу не бачила приводу питати у мене, як я, або чи готова я зараз бути" вільними вухами ", розумієте? Вона сто разів спитає, як онук, її дуже Турбує його моральний стан, бо вони подібні, спитає, як мій чоловік і його здоров'я, бо вони одного віку, а я інша, завжди сильна і здорова, тьфу - тьфу, для всіх, навіть для мами. Це моя вина в першу чергу. Але коли я трохи залізла до неї на коліна, нагадала їй, що з дитинства я була "ну Юля ж розумна, все в неї вийде, сама розбереться, сама робить, що вважає за потрібне...", але це була моя ширма, напевно. Бо ніхто не міг подумати, що я не подбаю про себе. Бо лікарями сім'ї (в коло сім'ї входить ще і брат з дружиною, і іноді ще інші родичи) займаюся я, бо у кого яка проблема - спеціалістів чи поради шукаю я, а те, що чоботар без чобіт часто ходить , ніхто не зрозумів насправді))))
Тому, я вважаю, що правила, як з іншими людьми, на найближчих/найрідніших не розповсюджуються, якщо вони не зовсім відірвані від адекватності люди, якщо вони завжди є і були у вашому житті, як сім'я, родина. Навпаки навіть, найближчому як раз можна сказати правду, мовляв, мамо, ти вже переграла свою трагедію, яка не трагедія і її можна вирішити, або приймай мою допомогу, і я з тобою буду ходити по лікарнях та все подолаємо, або ж тобі не так і погано. Але вже погано мені, бо ти вже мучаєш мене своїми розмовами. І не потрібно чекати від мене почуття провини, бо все, що я повинна, я тобі запропонувала.
Так, вона перший час буде ображатися, але Ви залишайтеся непохитною в своїх почуттях, телефонуйте, як ні в чому не бувало, якщо вона знову за своє, знову прощайтеся, на день чи два)) І нагадайте їй про свої почуття та розкажіть їй про свої " болячки"))), спитайте поради. Вона скоро зрозуміє, що в цю гру можна грати гуртом) Та згадає, що як мама може піклуватися також і про Вас, навіть у цьому віці, відчує може свою силу, свої почуття до дітей, до життя....
Так, літні люди бувають дуже важкими, може, дійсно то вже не вони вередують, а деменція ((( Але досі в голові лунають слова старенької сусідки, що робила шкоду і лаялася з іншими сусідами : "Мені вже нічого не потрібно, розумієте? Мені потрібна лише увага, я дуже самотня..."
JuliaLesnaya 26 вересня 2023, 21:29
Так, тато дуже важкий був десь за пару місяців до смерті. Вже привезли його назад, в Київ, мама одна вже не могла звичайно. Він просто не давав спати, не давав спокою, ходив кудись, падав. В Києві ми чергували, але всім по роботах вдень, то на мамі було більше все одно. Він ходив вже з " переноскою", як там правильно, забула) Але в одну сторону йшов, а назад до кімнати вже стояв і не міг звав на поміч. І так годинами - привели його до кімнати, він сів, ліг, дві хвилини полежав і знову те саме. І ночами не спав, зовсім!, вдень може типу пів години, може під ранок годину, а так ні - не спав і хотів ходити, то ж потрібно було йому щось розповідати, якось не випускати з кімнати... То було пекло. Звичайно, скоро у всіх вже нервів не було, вже і прикрикували на нього, він брата трохи боявся тоді. А маму ні, навіть штовхнув раз сильно , а мама менша від нього втричі. Летіла через всю кімнату, грудьми забилася здорово, досі там іноді болить. То кожну мамографію я пальці тримаю хрестиком.
Я тоді також тут радилася, що робити і як буває. Ми на той час почали шукати тату клініку, хоча б на час, а паралельно психіатра додому запросили. А вона мусила його питати, чи він визнає що агресивний, що поводить себе небезпечно. А тато тоді ще в першій половині дня ще був більш - менш спокійний, ходив - бродив, але не нервував, а після пів дня, ще й з агресією, з якимись фантазіями, постійно згадував конкретний період життя, з молодого віку... Ну правда, він на диво слухав лікарку уважно, і навіть сказав, що якщо сім'я вважає, що він агресивний, то нехай так і буде, мовляв, їм видніше, каже, я себе не пам'ятаю, що робив вчора... То ж вона виписала препарати, і знаєте, він на них різко і "пішов", десь тиждень як овоч лежав, і помер, правда перед смертю типу на мить трохи до тями прийшов, мама вже все зрозуміла, поряд сиділа. Він сказав, що любить (відверто, мало не вперше в житті), вона його за руки тримала, і він пішов... От прямо вона бачила його останній погляд і подих.
Так, але то був вже не мамин чоловік, не наш тато, то була хвороба в його оболонці. А його самого вже давно не було (Тому ми подякували йому, що він пішов.
Десь ще рік - півтора мама якось відновлювалася, бо видно було, що змарніла за час його хвороби. Але тепер вона живе спокійне життя, наскільки можна жити спокійно вже як жителька України, зрозуміло.
samsanty 26 вересня 2023, 21:50
Співчуваю вам.
JuliaLesnaya 26 вересня 2023, 22:31
Дякую, нехай якомога менше людей зтикнуться з цією хворобою в житті. Та і з будь яким лихом, якомога менше. Хіба ж то було можливо (
Legendovna 26 вересня 2023, 20:54 1
Моя мама все жалілась на геморой, поки я не рявкнула, що або іде домовляється про операцію, або я похорон не оплачую и до мене більше ні з якими проблемами не звертатися. Я завжди така "бяка бука" для всієї родини, але ж це подіяло...чим більше сюсюкаємо, тим більше маніпулюють