Дімич і зимовий будень))) стор. 3

Так-так, фото трішки ніяке, але позитиву ніхто не відміняв))) 

Це мій син - Дімич, йому ось в лютому було 1,4 роки. Це надзвичайно непосидюча і неочікувано характерна дитина. Якщо не хоче щось робити, хоч на голові стій, не посунеться і на міліметр. Але, як каже моя мама, про своїх дітей або гарно, або дуже гарно. Ну от, забула, живемо ми в м. Вінниця.

День (тобто 00:00) для Дімича починається з солодкого сну:

А мій день починається із втілення в життя нав"язливих ідей.

А ще я обожнюю слухати в процесі якісь серіальчики. На даний момент "Особо тяжкие преступления".

Ніч важка і емоційна - в Дімича друга хвиля соплів і зубів. Я щоразу втираю носяку-нишпоряку, капаю каплі, але щогодинне просинання і сльози присутні. Тому я засинаю десь о 5 ранку з надією, що ще годин 5 вдасться поспати. Але посмішила Бога, як-то кажуть в народі.

07.30 - радісне просипання Дімича, таке історія тільки фіксувала в перші 3 місяці його життя, і мій мікроінфаркт - наткнулась на чоловіка в темному коридорі - його ми бачимо тільки вечорами.

Поки Дімич радісно малює, сніданок весело кипить, я виконую свої обов"язкові пункти прибирання - ревізія вазонів. 

Це реабілітаційне підвіконня для вазонів, які я вперто реанімую.

Далі Дімич снідає, а я роблю ревізію в шкафчиках і мию холодильника.

Сніданок закінчується посиденьками на підвіконні, а я маю хвилинку відпочити.

Далі я одмиваю стіни, стільчик і палас, а Дімич дорозгромлює кухню і талапається під краном.

Тут можу вас порадувати своєю присутністю і я. Боятись нічого - вже за 30, з мімічними зморшками, без татуажу, надутих губ, нарощених телячих вій, ну ідеальний персонаж для поговорити. 

Поки Дімич мене боїться і панічно пилососить, я збираю вчорашні іграшки і роблю атмосферу легкого розкидання речей.

Потім обов"язкове щоденне зважування - сам шукає вагу і щасливо тарабанить її до мене.

Потім ми ідемо в магазин, гуляємо, кидаємо в калюжу рукавиці, знайомимся із крихітною собачкою Жоржеттою і бомжем, який щиро 8 разів побажав нам всіх благ і здоров"я. Він, доречі, живе влітку в халабуді між сараями і теплотрасою. 

Прогулянка, як і у всіх, з сніжками, падіннями, носінням крижаних брил і всіх доступних патичків.

А ще лякаємо всіх пташечок. Традиційно це голуби і ворони, але сьогодні ми ще гукали під калиною до такого нубундюченого незнайомця.

Я бігаючи за Дімичем по сніговій кірці не витримала ніякого тестування і провалювалась ледь не по коліна в сніг.

Потім довгоочікуваний 3х годинний сон. Під час якого прийшли свідки якоїсь віри, контролер і ще подзвонила мама. Я весь час вивалювалась із сну і було відчуття, що через 5хв нарада з гендиректором, а я читаю доповідь...

Потім палатка з"їла Дімича.

І виплюнула.

А потім моя дитина гахнула себе дверима по пальчику і докалічила нігтя. І традиційно гепнулась головою в стіл. Двічі. І ще раз об диван.

І ще ми 2 години міняли постіль. Скакали на ліжках і я молилась, щоб сусіда Жори не було вдома, бо він старий і йому важко іти по сходах сваритись.

А потім прийшов батько і Дімич на радощах прищипев руку складним столом і звалив перекладину з вішалками з комоду. 

І поки в декого було півгодини хлюпання і поїдання піни, я вішала вішалочки і складала стоси одежі.

Потім набраніч папі. А папі величезне спасибі - навчив Дімича дути носом в платок і видавати звуки "ту-ту-ту-ту", тепер він сам шмаркає ніс.

І мультик. Спати.

Це звичайний день. Зі своїми радощами і прикрощами. Важкий або легкий. Неповторний. Який промайнув, як мить. 

Але в кожному дні є свої хвилинки, які запам"ятаються на все життя.

Ну і посмішок вам!!!