❤️

Бути такою сильною - майже крихкою й прозорою.В світі війною поламанім. Болем серце розоране.

Жінка робиться дикою, тихшає коли треба так.Жінці немає спокою - сльози поховані вдосвітах.

Жінка, що стала прихистком, стінами, кригою, порохом.Хоче бути корисною. Хоче вбивати ворога.

Жінка незвучно схлипує - в грудях пече розколоте.Переживе і витримає. Ночі, сирени, холод, страх.

Дні затихають на відстані. Очі бездонно змучені.Жінка з дітьми і валізами. Жінка, з якою розлучені.

Жінка, котра тримається, вже не рахує гривнями.- Бачиш, вона усміхається? Добре, що ви тоді виїхали.

- Добре, що ти їх вивезла. Добре, що ти справляєшся.- Тут уже мало сирен. Ми вже і не ховаємося.

Їй би на когось спертися, їй би хоч трохи видиху.Кілька місяців стерлося, десь між новинами й вибухами.

Жінка, якій не спиться. Жінка без власного дому.Жінка, міцна, як криця. Тільки б прожити цю втому.

Жінка, котрій "тут легше". Жінка, якій тут не раді.Тисяча різних вперше. Та, котра "там в шоколаді".

Вчиться бути зручною, вчиться уміти злитися.Жінка у серці з війною, "ще трохи планує лишитися".

Та, що дітей заколисує. Та, що купує вазони.- Я номерів не записую, ми в кінці тижня додому.

Це наша третя квартира. Ми привезли собаку.Жінка, що все ще вірить. Жінка давно не плакала.

Бути такою жінкою - майже невидимо боляче.Майже бути не винною. Майже ні з ким не говорячи.

#катя_пише

Катя Паньків