Анастасия Строкина "Бусина карманного карлика, "Девятая жизнь кота Нельсона"

У цьому огляді хочу показати 2 книги одного автора, які залишили післясмак і змусили робити нотатки, а це я дуже люблю. Анастасія Строкіна - не лише письменниця, у Росії високо цінують її і як перекладача, адже володіння словом у неї пречудове.

"Бусина карманного карлика" (художник Олег Брауде)

"...В люстрах потрескивали свечи, паркетный жучок грыз половицу... Василий чесал счастливого Лилле за ухом.

- Я буду спать и ждать Ангела, - сказала Вера.

- Я тоже, - поддержала её Птичка. - Нам сегодня предстоит совсем не птичий полёт..."

Цікава історія - казка для всіх на світі братів і сестер, які є, яких нема і які лише будуть... Коли ти не пам'ятаєш нічого, окрім ліжка, запаху ліків і темряви за вікном, а потім не можеш надихатися густим хвойним повітрям, змішаним з ароматом землі, що прокинулася...

Напевно то філолог усередині мого єства торжествує.  Чого варті лише деякі персонажі: велетенська собака Лілле, що пройшла мутацію внаслідок поїдання зачарованого мухомора; гламурний троль Лефевр, який ще сердитіший, ще жахливіший і ще красивіший; хранителі весни Підсніжник і Підсніжниця; птаха Інгерлаат, пов'язана сентиментами з айсбергом, яка співає йому вічну пісню, спить у його рані, завданій кораблем у саме серце, гладить крилом його вії...

Чи знали ви, що в зморшках у літніх людей живуть сни? Чи думали про те, що сонце посміхнеться, якщо поглянути вгору? Чи знали ви, що осінь - це хмари, які зібралися над лісом, це ліс, у якому оселилася сирість, це сирість, від якої зігниває трава, це трава, на яку впало качине перо, це качки, які летять на південь, зникаючи за хмарою...

Будь-яка історія закінчується. І закінчується добре. І наприкінці ми вже не ті, хто були спочатку. Це головне. Найкраще, що є в казці - це надія на зустріч. Зникнути і з'явитися знову. Герої казок ніколи не дізнаються, що таке розлука назавжди. Для цього й існують казки, щоб можна було зустрічатися коли завгодно...

"Девятая жизнь кота Нельсона" (художники Аня и Варя Кендель)

Усе досить просто: мандрівка містом кота у дев'ятому його житті та хлопчика. Усе просто, бо це усе. Така основна сюжетна ниточка. Кіт створює нові пісні і мріє отримати делікатес.... Проте, звісно, не там корінь. Дуже зворушлива історія. Місцями філософська, але не порожньо-філософська, як часто буває. А "в яблучко". Сюжет простий, без динаміки подій, але змушує думки ворушитися енергійно

Деякі моменти зачепили щось глибоко-глибоко. І по-справжньому. От як, наприклад, те, що люди створюють шум. І деколи за все життя не видають нічого, окрім шуму. І посеред нього трапляються лише один-два цінні звуки. А десь існують люди цінного звуку.... 

Не в кожного є улюблене місце в місті. У головного героя є. І найкраще там тоді, коли цвітуть кульбаби. Але він давно туди не приходив. Тому що в нього більше нема дідуся. І він не вміє любити це місце без нього.... І якраз алегоричний фінал розповіді переміщається на це місце...

"Непарадные парадные

И нарядные парадные

Одинаково не рады нам.

Двери - накрепко,

Уши - наглухо.

Глаза - намертво.

Грустно-грустно-грустно это вот -

Если сердце человеково,

Будто тёмная парадная

С паутиной по углам.

Здесь не рады просто девочкам,

Здесь не рады просто мальчикам,

Солнцу, снегу, ветру, городу

И особенно котам!.."