Дім там, де хтось пригортає.... Казки для повнолітніх та неповнолітніх естетів

Снігу багатенько цьогоріч, тому, щоб душа не охолола, треба її зігрівати теплими вечірніми читаннями. І не важливо, скільки мені років, завжди відчуваю необхідність по-дитячому похвилюватися і порадіти. Книга, яку покажу, підняла з дна серця давні спогади, але раптом стало зрозуміло, що все знайоме, але змінилася я сама. Мабуть, дитиною часто плакала читаючи, тому згадки про згадки такі цінні та емоційно-вибухові... 

"Хохо повертається додому" ("Hoho wraca dodomu")

Перше, що вразило, це ілюстрації. Наскільки глибокі у своїй простоті - у них весь дитячий світ..... Але текст тут не другорядний, це якраз ідеальний дует письменника та художника. Цікаво, що підписано так: "Своє серце у книжку вклали Катажина Зих і Натан Ґрех"... 

Щороку весна повертається до села саамів зі стадом оленів, які взимку мандрують із півночі на південь у пошуках їжі (саами - це найдавніші мешканці Лапландії, які завжди підгодовували оленів). І ось одного разу трапилася така історія...

Жила собі дівчинка, яку звали Самі. Вона любила сніг, сяйво північного неба, м'який зелений мох та справжні скарби - жовті морошки... 

І ось одного вечора Самі почула, що олені повернулися.... Та зима була дуже морозною, тому тварини особливо потребували тепла та їжі.

Тієї ночі ніхто не спав. Мешканці села вірили, що з оленями повертається не лише весна, а й щастя... Чим більше звірят повертається, тим більше буде щастя. Тому їх слід було порахувати. Самі та її подруга Абра ретельно складали на сніг гілочки: один олень - одна гілочка. Їх було 81.

Але до Самі в намет прийшов той особливий, вісімдесят другий....

Так у дівчинки з'явився найкращий друг Хохо... Разом вони зустрічали весну, шукали перші квіти та ягоди, прощалися з останнім талим снігом...

Проте коли червоно-помаранчеві барви осені заполонили небокрай, трави почав хилити холодний вітер, а довкола почала панувати темрява, усе стало інакше...

Бабуся сказала, що сьогоднішня полярна зоря є особлива, означає, що літо відходить.... Самі любила зиму, сніг, полярну ніч, але олені мусили вирушати в мандрівку... Дівчинка зав'язала Хохо червону хустку як символ міцної дружби...

- Пам'ятай, - сказала бабуся. - Коли той, кого ми любимо, є дуже далеко, ми маємо його тут, - і показала долонею, - отут, у серці. 

З кожним кроком олені ставали все менші і менші, доки зовсім не зникли на горизонті...

А Самі подумала, що не довго буде весна... І він обов'язково повернеться...

Олені все йшли і йшли, і чим більше вони наближалися до тепла, тим холодніше і холодніше ставало Хохо. Дивний холод він відчував у серці...то була туга... І він вирішив повернутися... сам... без стада...

Хохо приліг відпочити. Проте раптом прокинувся від чогось дивного... То був запах небезпеки, який знає кожен олень... Ведмідь...

Хохо втік, але окрім дороги до села він загубив щось дуже важливе - хустку, яку йому подарувала подруга.

У село прийшов мандрівник. Саами тепло прийняли його, але Самі побачила в нього те, від чого її серце мало не зупинилося...

Бабуся розповіла Самі історію про дівчинку і оленя, який не повернувся, і навчила співати пісню, яка допоможе подолати сум....Так вони співали, пригорнувшись, а холодний північний вітер відніс мелодію далеко-далеко...

...далеко-далеко вітер відніс мелодію, аж до блукаючого снігами одинокого оленя, що не міг знайти шляху до села...

Мелодія ставала все гучніша і гучніша, доки Хохо не зрозумів: він повернувся.

Він відчув тепло, яке так шукав. Він повернувся додому. Адже дім є там, де тебе хтось пригортає.