Інна. стор. 2

Маленька донечка пoкійної не відходила від дoмoвини, постійно тихенько плакала.

«Тихенько, моя мама спить, бо її болить голівка, — просила хористів, котрі співали панaхиду, прикладаючи маленький пальчик до вуст.

— Як мама встане — будемо співати «Коровай». Дитина думала, що в неньки день народження, адже кругом багато квітів і горять свічки,та нaжаль це було стpашне горe.

                   *************************

Головні болі Інні дошкуляли постійно, але через клопоти з трьома дітьми та безперервну сільську працю жінка не могла викроїти час, аби поїхати до лікаря.

На це ж треба було півдня, а то й більше, бо мешкала в селі, віддаленому від райцентру. Заспокоювала себе, що нині у всіх щось болить, здорових людей немає, пила пігулки і терпіла. Коли одні знeболювальні препарати вже не допомагали — купувала інші, сильніші. Думала: засадить городи — і поїде на обстеження. Потім обіцяла собі, що пересапає все — і аж тоді матиме вільну часинку на себе.

Але після сапання з’являлася ще якась сезонна робота. Треба було згрібати сіно, молотити збіжжя, копати картоплю, жати кукурудзу рвати буряки… Треба було взяти в чоловіка гроші: на дорогу, на обстеження. Інна не любила цієї принизливої процедури. Навіть таблетки їй часто купувала мама.

— Їдь у поле без мене, — попросила якось Славка. — Я трошечки полежу — і прийду. Дуже голова болить, таблетку випила

— Вічно в тебе голова болить, — буркнув. — У всіх баби здорові, як кобили, а мене Бог якоюсь здохлячкою скарав. Он Надька сімдесятку розміняла, а робить — аж куфайка завертається. Ти ж від шлюбу слаба. І не видужуєш, і не вмираєш

Славко гримнув дверима, а Інна зайшлася плачем. За що ж він її так ненавидить? Чи ж винна вона, що хворіє? Усе ж по господарству робить, усе встигає. Ніхто не питає її, якими зусиллями. Тільки мама й діти часом пошкодують. Але й вони не знають, як страшно болить її голова! І товче у скронях, і в потилиці пече, і, здається, мозок закипає. Особливо на зміну погоди. Або як перевтомиться чи знервується

А приводів для нервування було достатньо. І підкидав їх здебільшого чоловік. Інна вийшла за старшого на десять років Славка з-за шкільної парти — і відразу впряглася до роботи. Він був добрим господарем, усе тягнув додому. Дружину сприймав як наймичку і матір своїх дітей — не більше. У їхній сім’ї так повелося, що Славко заробляв гроші, тримав їх у себе і видавав дружині, коли та просила. Мусила сказати, на що і скільки треба, а ще краще — написати список. Він уважно його вивчав, викреслював кілька пунктів, відраховував гроші й обов’язково нагадував, щоби принесла решту.

— Мені колготки нові треба, вже не маю в чому до церкви піти, — сказала якось Інна, помітивши, що чоловік викреслив зі списку покупок речі, призначені для дружини.

— Тепер такі часи пішли, що жінки до церкви в штанах ходять, — буркнув, як завжди. — Або купи собі одні грубі колготки, щоб не рвалися. Бо капронів на тебе на настарчиш…

— Але ж літо надворі… — спробувала заперечити Інна.

— То йди з голими литками! Тільки спідницю довшу візьми.

Мама все заспокоювала Інну, що Славко не скупий, а економний. Добре, що гроші додому приносить, а не пропиває, як інші чоловіки.

— Мамо, він мені на таблетки шкодує, — розплакалася Інна. — Йому було б простіше, якби я вмepла

— Що ти таке кажеш, доню! — злякалася мати. — В тебе діти малі, ти ще мусиш їх у люди вивести. Їдь до лікаря, прошу тебе, я дам тобі гроші. Дам, скільки треба. І на процедури, і на ліки Їдь, доню. Не заради себе — заради дітей. Ти ще така молода, тобі треба жити і радіти життю, а ти ж так мучишся

Того дня Інна склала список і, як зазвичай, показала його чоловікові.

— Їду в райцентр, — пояснила. — Піду до лікаря, а заодно куплю крупів, порошку прального, бо вже на викінченні. Колі треба кеди на фізкультуру — старі вже тиснуть. Мені потрібні прокладки і… колготки. Старі вже на пальцях зовсім протерлися, штопані-перештопані…

— А як колись жінки жили без прокладок?! — гримнув чоловік. — І з тими колготками ти мене вже замучила. Як протерлися на пальцях, то вдягни поверх шкарпетки. І лікарям не здумай хабарі роздавати! Не для того ми на Майдані мерзли…

— Хто мерз?! — не витерпіла Інна. — Ти?! Забув, як пошкодував банку смальцю, коли в церкві допомогу майданівцям збирали?

…Не дочекавшись ні відповіді, ні грошей, Інна позичила в матері кілька сотень гривень і поїхала до райцентру. Від лікаря вийшла в розпачі. Він радив якнайшвидше записатися на мaгнітно-рeзонансну томoграфію. Сказав, що її роблять лише в обласному центрі, й коштує це дослідження понад тисячу гривень

Інна вийшла з кабінету лікаря мовби в порожнечу. «Це кінець», — подумала. Чоловік ніколи не дасть їй грошей на це обстеження. А потім іще й на лікування треба буде… Як попросити? Що сказати? Він же не вірить її бoлю!

Приїхавши додому, Інна відразу лягла.

— Тебе знову голівка болить? — притулилася до мами Софійка, поклавши свою теплу долоньку до її чола. — Полежи, я з бабусею тихенько посиджу…

Прийшли зі школи Коля з Павликом. Старший зрадів новим кедам, а молодшим дітям матуся купила по парі шкарпеток. Аби не ображалися, що без обновок…

— А ти колготки собі купила? — поцікавився Миколка і, зрозумівши, що мамі знову не вистачило грошей, додав: — Як виросту, куплю тобі сто пар дорогих колготок. І все, що ти захочеш

Того дня Інна так і не підвелася з ліжка. Обцілувавши дітей, наобіймавшись із ними, наче відчувала, що востаннє, відправила їх готувати уроки, допомагати бабусі й тихо відійшла. Їй було всього 29 років. Коли закривали дoмoвuну, Славко витягнув із-під поли й поклав у ногах покiйної нові колготки. Потім жінки казали, що вибрав в магазині найдорожчі. Таких Інна за життя не мала.