Трошки із запізненням, але маю надію, що це дозволило таким черепашкам чи невстигашкам, як я, осилити книгу. Хоч вона і зовсім невеличка, але треба мати час, наснагу, бажання і Меркурій не в ретрограді.Питань не буде. Я не вмію їх складати і не вмію відповідати на них теж - одразу думки врізнобій, а не купочкою. Тому формат простий: особисті враження і думки в коментарях, все.
Kosmonatka 7 листопада 2020, 22:28 2
На мою думку, "Міст у Терабітію" - неймовірно прекрасна книга. Книга про дітей ще на тому етапі дорослішання, коли те дорослішання, хоч і не за горами, та здається далеким, коли вони ще такі чисті-чисті і наївні. Спочатку текст лився, мов пісенька: чудові діти, такі життєві ситуації, переживання булінгу і нова дружба, різні родини, дитячі погляди на цю різність, на віру, на вчителів, забіяк і сестер... Наявність учительки, від якої мурашки і метелики одночасно. Думаю, багато хто із цим знайомий. Я занурилась в прекрасне дитинство. А потім сталося оте. Я пережила разом із Джесом усе. Навіть не знаю, як передати словами перші день-вечір-ніч. Велетенський холод, страх, невіра. Пошук себе, свого місця в цій ситуації: "Я знову найшвидший в класі". "Ні в кого ще не вмирали друзі, я перший. Як це?". До кісток. Просто вхлам. Початок прийняття. Шок, що не може побачити і попрощатись. Чи, скоріше, шок, що забрали останню надію переконатися, що все може не так страшно, що це все ще неправда. Прийняття і залучення сестрички до світу Терабітії... Я читала книгу сама, але подумки постійно ділила її з дітьми. Уявляла, як обговорюю з ними ту чи іншу ситуацію, предбачала їхню реакцію, запитання, зачудування. Мене знову вразила ця автора і пройняла до глибини. Тому що куолись так пройняла мене "Голлі", зробивши кінцівку в книзі нереально реалістичною, болючою, важкою, важливою і правильною.
Ще сильний момент, зовсім короткий, але від того не менш сильний, коли Джес розуміє, наскільки інакше все було б, запроси він леслі з собою та вчителькою на екскурсію. Оці вічні "чому" та "а якби"...
Я вже дуже хочу мати цю книгу в домашній бібліотеці і планую щонайшвидше придбання і читання з моїми хлопчаками. Вже хочу перечитати знову, тільки вживу, і не сама. Вона зовсім не підлдіткова. 8-10 років - саме те. Але той шмат, ті кілька сторінок, де Джес дізнається про загибель Леслі і як він почувається, то дуже-дуже сильно. І дітям треба проходити через це з батьками.
Чи дізналась щось нове? Ні. Але я змогла із книгою пережити деякі моменти зі свого дитячого життя. Моменти, які колись не вміла прожити, не знала як і засунула (не без допомоги оточення) в неймовірно глибокі місця. І зараз вони виходили назовні. І це круто. І саме тому це прекрасна книга.
Kosmonatka 8 листопада 2020, 08:50
Інколи і в неулюблених жанрах трапляються скарби, так.
le313 8 листопада 2020, 10:21 1
Дякую, Наталю! Ваші враження мені дуже близькі. Я не написала про "якби я їй подзвонив...", але так! то неймовірно важко і страшно, бо таких якби у житті є море( А деякі речі невідворотні, треба відпускати й не звинувачувати себе. Розумом це розумієш, а серцем – ні.
Kosmonatka 8 листопада 2020, 10:30 1
Мені ще здається, що Джес вирішив для себе намагатися більше не допускати таких "якби". Чи не зовсім так... Він став більш вільним. Ой, не знаю як висловити. Але саме тому з'явився міст, і саме тому його сестричка стала королевою Терабітії. Першою королевою. Але не останньою.
Kosmonatka 7 листопада 2020, 22:31 2
Сподобалась така різниця між дітьми від авторки - умови проживання, кількість дітей в родині, матеріальне забезпечення, свобода і рамки. Як вони зблизились, як "розглядали" один одного під час своєї дружби. Як Джес оцінив її незабутній подарунок - країну Терабітію. В книзі багато важливих моментів, часто непомітних, про них розумієш пізніше. Зараз вже можу порівняти з фільмом. Він не має цього усього, але теж чудовий.
Natura 7 листопада 2020, 22:44 1
Прочитала мигом, я до начала чтения слышала обрывки упоминаний о смерти в этой книге, и сама себе уже все придумала.
И вообще не ожидала такого поворота. Наревелась от души. Хорошо хоть читала посеред ночи, и вроде никто не разбудила. Это очень эмоционально и пронизывающе.
Kosmonatka 7 листопада 2020, 23:38 1
І я плакала на останній частині. Книга, яка викликає сльози, зазвичай вже лиш по цій причині є класною.
Lynxx 7 листопада 2020, 22:45 2
Я фільм не дивилася і про сюжет нічогісінько не знала, до того, як почала читати. Але чомусь майже при першому знайомстві з Леслі мене щось ніби сіпнуло: "Либонь, загине. Якась вона дуже хороша для цього світу". Так і сталося. І нічого Джес не винен, що не запросив її на екскурсію - це доля. Вона ж сама пішла у дощ на ту мотузку над річкою...
Потім я дізналася, що авторка написала книгу по реальних спогадах свого сина, і врешті решт для нього - бо він пережив таку ж дитячу травму, або ще гіршу: його подругу дитинства вбило блискавкою під час прогулянки в нього на очах. Отаке буває...
Вразило те, що смерть, з погляду авторки, не лише саме зло. Смерть Леслі стала, як не дивно, поштовхом для багатьох добрих речей: батьки Джеса почали з ним спілкуватися, і не тільки з ним, а ще й сусідами. Пам'ятаєте, на початку книги вони і в той бік не дивилися, а після похорону і речі допомагали збирати, і бутерброди носили... Шкільна вчителька-дракон теж полюдянішала. А сам Джес ввів сестру до Терабітії...
Чи не міг він той міст раніше збудувати?!!! Він же й сам постійно боявся тієї переправи...
Найкраща цитата, що мені запам'яталася:
"Людям треба дарувати те, що треба їм, а не тобі".
Kosmonatka 7 листопада 2020, 23:38
По реальних спогадах, от як, не знала... Не винен, ні в якому разі, але оті думки все одно пронизують, про те, що все могло бути інакше.
Так, ті зміни яскраво показують купу важливих речей. І як дитина своїм малим життям і навіть смертю може змінювати світ, і скільки усього може встигнути подарувати іншим, не задумуючись навіть про це. Про вчительку теж дуже сподобалось.
Цитата суперова.
Iriwa2604 8 листопада 2020, 00:55 1
Фільм на мого 9річного сина справив неабияке враження. Я навіть такого не очікувала. Сльозу з нього важко вичавити, але були емоції! І коли я сказала, що є книжка, то відповідь була купи! Це напевно одна з таких книжок, над якою плачеш в дитинстві і запам'ятовуєш на все життя. В мене колись такою була Джейн Ейр, і я ридала коли померла там дівчинка в притулку (?)
Kosmonatka 8 листопада 2020, 08:50 1
Так. Книга справді потрібна родинам з дітьми, саме для такого проживання, яке просто неможливо переоцінити. Емпатія та емоційний інтелект за допомогою книг розвивається ого-го як. За допомогою саме ТАКИХ книг. І вона просто дуже світла...
le313 8 листопада 2020, 10:15
Спершу напишу про свої враження, а тоді вже читатиму чужі враження) До речі, такий формат обговорення мені дуже подобається :slight_smile:
Отож, "Міст у Терабітію". Книжка, яку мені найменше хотілося читати з усіх запропонованих. Мені здавалося, що це буде про мандрівки у паралельний, виміряний дітьми світ. Але не так сталося, як гадалося.
Було легко і цікаво читати про життя американської родини і про їх школу, які ну зовсім такі самі, як у нас. Якісь конфлікти між дітьми, які добре розв'язувалися. Багатодітна сім'я, де батьки такі змучені роботою і побутом, що не вистачає часу на дітей. За тридцять сторінок до кінця я собі подумала, що оповідь занадто рівна, без яскравих моментів. А вже з наступної сторінки і до кінця читала крізь сльози і схлипування. І саме на тих останніх тридцяти сторінках розкрилася вся сила батьківської любові, розуміння і неймовірно сильної підтримки й розуміння батьків Джеса.
Не знаю, яку треба мати міцну психіку і силу волі, щоби пережити втрату дитини, такої вже дорослої дитини. Тому мене би дуже цікавило, як склалося життя батьків Леслі – вони великі молодці, бо зразу прийняли рішення жити далі – я би не змогла(
Ну і вчителька – така сувора, беземоційна, виявилася людиною. Як часто ми забуваємо, що вчителі, лікарі, продавці etc. теж люди зі своїми почуттями, емоціями, страхами, проблемами.
Книжка була для мене потрясінням. Вона збурила купу страхів, які десь тихенько сиділи по закутках. Тільки рівне посапування моїх дітей заспокоювало і врівноважувало у ту ніч, коли дочитала.
Kosmonatka 8 листопада 2020, 10:28 1
Дуже близько... Схожі відчуття і переживання ми передаємо різними словами. Я рада, що ми прочитали саме цю книгу, хоча було немало тих, які хотілося. Вона виявилась потужнішою за очікування. Останній Ваш абзац - просто в яблучко.
le313 8 листопада 2020, 10:28
Kosmonatka 8 листопада 2020, 10:36 1
Чудовий переклад і текст, дякую! Деякі місця я виписувала собі навіть по кілька речень. Про батьків взагалі сильно.
Dobrovolzeva 8 листопада 2020, 16:09 1
Дуже швидко була прочитана ця книжка, кінцівка неочікувано наскочила на мене і я ошелешено втупилась в післямову із єдиною думкою "Хіба це кінець вже?". Що ж, гадала я, сюжет логічно урвався, цей напрочуд лаконічний твір ніби, справді, написано підлітком. Шкільна непопулярність і домашня самотність, цькування і дружба, спортивні досягнення і платонічна закоханість у власну вчительку, здавалось, Джесу ніде немає місця, якийсь він зайвий. Батьки заклопотані виживанням, сестри шантажистки зациклені лише на собі, в школі відкрита конкуренція і в класі і на спортмайданчику - все це викидає талановитого хлопця за борт! Нікому розповісти про свої вподобання і вміння, ні з ким поговорити навіть! Вдома лише обов'язки по господарству, дивує, що корову "довірили" хлопчику! От чесно, мама і тато могли б самі цим займатися, для дитини це важко!
Дуже радувало, що Леслі на одній хвилі з батьками, хоча вони теж заклопотані люди, заглиблені у себе. Порівнюючи ці родини, я усвідомила, що ключова відмінність це прояв емоцій, почуттів, любові передусім.
Найприємнішим моментом книги був подарунок для Леслі. Це така крута ідея! Друг дарує друга) А от горло моє стискав плач, коли Джес просто їв млинці, маючи собі смерть Леслі за кошмарний сон. Та ще й ця безтактність Бренди!
Ставлення до смерті мене вкотре дивує в американській культурі. Оцей монументальний спокій, витримка, пережити смерть дитини і мати сили жити далі...
Kosmonatka 9 листопада 2020, 21:04
Так, але і дівчинка - не хлопчик) Ще, може, авторка не знає реалій, бо по книзі так відчулось, що Джес занадто легко і швидко її доїть.
Dobrovolzeva 9 листопада 2020, 22:02 2
Можливо й так, але скоріш це моя суб'єктивна думка-спогад, тому мене це й зачепило. А ще по справжньому було шкода Джеса, який не мав ні друзів, ні співрозмовників до появи Леслі, те, що він приховував своє хоббі( і не одне)ніби вони було якимись ганебними. Сама Терабітія стала для мене символом потаємного життя цих дітей.
Kosmonatka 11 листопада 2020, 14:44
Ой тааак
Jyljcja 8 листопада 2020, 16:35 1
Книга однозначно і 100% розрахована для дітей, думаю від 9-10 років, не раніше.Але я суджу по своїй дитині, тому можлива похибка.
Купила цю книгу в минулому році для дочки 9 років), але иоя Оленка сказсла, що ще замала для цієї книги.
І от завдяки алубу, цьогоріч таки я її прочитала і зрозуміла чому так відреагувала моя Оленка.
Книгу можу порівняти з річкою, яка протікає рівниною...вона спокійна, не має динаміки, яскравих чи не сподіваних поворотів, якось все " рівно". Такий мабуть стиль у автора.
Навіть коли загинула дівчинка, якось все так описано монотонно, ніби то звична річ...
Я дуже засмучувалась коли читала, що сімя головного героя не має коштів щоб купити дітям подарунки на Різдво, до сліз просто.
Що мені найбільше запам'яталомь, то це момент коли Джес вдає, що в захваті від отриманої іграшки, лиш би не засмутити тата...і в той час батько навіть не знає, який Джес талановитий, що він малює потайки, бо соромно признатись самим близьким...
Леслі пожга порівняти з промінчиком світла, така вона позитивна і ще й неординарна, не типова, вона не формат свого часу.Я дуже люблю спілкуватись з такими людьми.
Писати можна ще довго.
Книга однозначно варта уваги, і якщо читати дитині, то з подальшим обговоренням з дорослим
Kosmonatka 8 листопада 2020, 18:12 1
Оце от незнання тата ще на самому початку книги зачепило боляче-боляче.
Так, звісно, від дитини все залежить. В мене такий восьмирічка, що його хлібом не годуй, а дай поообговорювати подібні теми і почитати такі книги. Але росте абсолютно інакший менший.
My_land 8 листопада 2020, 20:21
Хорошая книга, о хорошем и не затянута.
Я смотрела фильм, как только он вышел, подумала, что про какие то детские приключения, а вот оно как вышло...
Пересматривала пару лет назад с сыном, но нужно ещё ему перечитать.
Все не было времени читать, но муж закоронил, плохо спал ночью, вот я за ночь и прочитала. Впечатления у меня были сформированы заранее и в принципе, совпадают с выше описанными. Поэтому просто просто скажу, что с нетерпением жду следующую книгу)
Kosmonatka 8 листопада 2020, 20:41 1
Дякую за Ваш відгук! Обговорення показало, що книга сподобалась усім без винятку.
Oksana_Kh 10 листопада 2020, 06:56 1
Не знаю, чи читала б її якби не ЧДК, бо знала, що сумна, а я не дуже люблю на даний момент такі книги. Книга сподобалась. Гарно дівчатка написали вище. І стосовно дружби, і стосунки з батьками - багато важливих питань розкрито. Я не бачила фільм і не знала, що Леслі загине. Якраз дійшла до місця, коли діти перебирались через повноводний струмок і боялись, що песик випаде, і тут Наталя написала допис. Тобто мені вийшло як спойлер ця тема. Тобто в той момент я злякалась за собачку, а виявилось все набагато сумніше попереду...
Marys 17 листопада 2020, 08:42 1
Книжку прочитала на 2 чи 3 день від початкової теми. Проплакалась, пережила разом з Джесом ступор прийняття, точніше часткового прийняття, бо той міст, для мене, це можливість зберегти часточку Леслі, залишити її для себе. Було багато думок, почуттів, але одразу ненаписані вони притихли, покрились тихим смутком. Усі скріншоти з цитатами співпали з Олександрою, хіба ще дві фотки додам.
le313 17 листопада 2020, 10:02
Маріє, так підтримую!! "І занижують працю інших". Гарно, що наші цитати співпали :hugging:
Kosmonatka 17 листопада 2020, 10:05 1
Ох, як це сильно... Про короля і хрупкий світ...
І як Ви, Маріє, гарно підмітили про заниження праці інших! От же ж. Так воно і є.
Дякую Вам!
Marys 17 листопада 2020, 10:28 1
Навзаєм дякую за можливість познайомитись з цією прекрасною книгою:kissing_heart: