У кожного свої хмаринки й зорі в небі...Особливі книги в бібліотеці Крихітки. Дженелл Кеннон "Стеллалуна" (повний переклад)

Особлива книжка, дуже особлива, можливо, дитяча, а можливо, і ні. Естетично та сюжетно настільки досконала, що навіть страшно втратити цей момент ейфорії. Однозначно в перлини бібліотеки. Не знаю, чому в нас не звертають на неї уваги, адже вона перекладена тридцятьма мовами, входить до списку "100 кращих дитячих книг" (Teachers' Top 100 Books for Children), на думку вчителів NEA (Національної освітньої асоціації США), а це ж учителі все-таки, це серйозно, а також до списку "Найкращих ілюстрованих книг усіх часів" журналу "School Library Journal" (це рейтингове видання). А ще має дуже цікаву премію нарівні з Королем Левом, Гаррі Поттером, Вінні Пухом - Grammy Award for Best Spoken Word Album for Children за естетику мовлення....

Навіть виставки проходять ;)

Повернемося до книги. Обожнюю таке стримане оформлення.

Переклад - "експрес", розвороти - детально, бо життєво :smirk_cat: необхідно показати ці вишукані ілюстрації. Щоб описати їх, не доберу слів, вони наче прозорі та легкі як павутиннячко.

А ось, власне, історія... Прошу вибачення за нюанси перекладу, я лише літредактор, але не професійний перекладач:)

Далеко-далеко, у тропічному лісі жили мама-кажаниха та її новонароджена донечка.

- Я назву тебе Стеллалуна, - промуркотіла вона своїй крихітці.

Щоночі мама, міцно притиснувши Стеллалуну до грудей, вилітала за їжею.

Якось їх помітила сова. Кажаниха намагалася втекти, петляючи в небі і пронизливо вигукуючи, але сова налітала знову і знову, доки Стеллалуна не зірвалася вниз.

Вона зачепилася за темні сплутані гілки, вкриті листям. Загорнувшись у крила, схопилася за гілку, тремтячи від холоду й страху.

- Мамо, - пропищала Стеллалуна. - Де ти?

До світанку маленька летюча мишка більше не могла протриматися і знову полетіла вниз. Вона впала сторчголов у м'яке, укрите пухом гніздо, налякавши трьох пташенят.

Стеллалуна швиденько видерлася з гнізда і влаштувалася трохи нижче. Вона прислухалася до того, про що балакали пташенята.

- Що це було? - запитав Флеп.

- Я не знаю, але тепер воно висить униз головою! - процвірінькав Фліттер.

- Тссс! Мама повертається, - прошипів Піп.

Стеллалуна страшенно хотіла їсти, але не те, що принесла мама-пташка. Проте голод переміг і маленька кажаночка залізла в гніздо, закрила оченята й відкрила дзьобик. Хряць! У ротик потрапив великий зелений коник-стрибунець.

  (Не знаю, чому, але в мене цей момент викликав страшне емоційне напруження і очі стали на мокрому місці :crying_cat_face:).

Стеллалуна навчилася поводитися як птах. Вона не спала вдень і спала ночами. Вона їла жуків, хоча в них був неприємний смак. Її кажанячі звички скоро зникли. Усі, окрім однієї: Стеллалуна досі любила спати, висячи вниз головою.

Одного разу, коли мами не було вдома, цікаві пташенята вирішили теж спробувати так повисіти. А коли птаха повернулася, то розсердилася:

- Негайно в гніздо! Ви можете впасти і зламати собі шиї!

Пташенята залізли в гніздо, а Стеллалуні мама-пташка сказала:

- Ти вчиш моїх дітей поганим речам. Я не впущу тебе назад, якщо ти не пообіцяєш завжди поводитися так, як прийнято в нас.

Стеллалуна пообіцяла. Вона не гидувала жуками. Вночі вона спала в гнізді. І перестала висіти вниз головою. Стеллалуна поводилася як гарний птах :cry::cry::cry:

Пташенятка підросли - у гнізді стало тісно. Мама сказала, що їм пора вчитися літати. Піп, Фліттер, Флеп і Стеллалуна вистрибнули з гнізда. «Я зовсім як вони, - зраділа Стеллалуна. - Я теж можу літати». Пташенята вправно приземлилися на гілку. Стеллалуна спробувала зробити те ж саме. 

Як незграбно!

"Літатиму весь день, - вирішила Стеллалуна. - Тоді ніхто не помітить, яка я незграбна".

Наступного дня Піп, Фліттер, Флеп і Стеллалуна відлетіли далеко від гнізда. Вони тренувалися багато годин поспіль.

- Сонце заходить, - попередив Фліттер.

- Нам краще повернутися, інакше ми заблукаємо в темряві, - сказав Флеп.

Але Стеллалуна летіла далеко попереду, так, що її неможливо було розгледіти. Стривожені пташенята повернулися додому без неї.

Одна-однісінька, Стеллалуна летіла, поки її не заболіли крила і вона не впала на дерево.

- Я обіцяла не висіти вниз головою, - зітхнула Стеллалуна. :cry::cry:

Вона зачепилася за гілку передніми лапками :crying_cat_face::crying_cat_face: і скоро заснула.

 (щемний момент :crying_cat_face:)

- Агов! - раптом сказав гучний голос. - Чому ти висиш угору ногами? (тут гра слів)

Стеллалуна широко відкрила очі. Вона побачила перед собою дуже дивну істотку.

- Це не я вишу вгору ногами, а ти! - сказала Стеллалуна.

- Так, але ж ти кажан. Кажани чіпляються за гілки задніми лапами. А ти чіпляєшся передніми, так що вгору ногами ти! - сказала істота. - Я кажан і я чіпляюся задніми лапами. Так що зі мною все гаразд.

Стеллалуна зніяковіла:

- А мама говорила мені, що я вишу вгору ногами. Вона сказала, що так не можна ...

- Не можна птахам, можливо, але ж не кажанам.

 Навколо них зібралися інші кажани, які хотіли подивитися на дивну молоду летючу мишку, яка поводиться як птах. Стеллалуна розповіла їм усе, що з нею сталося.

- Ти їла ж-жуків? - затинаючись, питала одна кажаночка.

- Ти спала ночами? - дивувалася інша.

- Як це дивно, - перешіптувалися інші.

- Стійте! Стійте! Дайте мені побачити дівчинку! - раптом пролунав чийсь голос. - На вас напала сова? - Кажаниха понюхала шерсть Стеллалуни і прошепотіла:

- Ти Стеллалуна. Моя донечка.

- Ти втекла від сови? - вигукнула Стеллалуна. - Ти врятувалася?

- Так, - сказала мама і пригорнула її своїми крилами. - Ходімо зі мною, я покажу тобі, де ростуть найсмачніші фрукти. Тобі більше ніколи не доведеться їсти жуків.

- Але ж зараз ніч, - пропищала Стеллалуна. - Не можна літати вночі, можна поранитися об дерево. - Ми кажани, - відповіла мама. - Ми бачимо в темряві. Летімо!

Стеллалуні було лячно, але вона знялася з дерева й злетіла в темно-синє небо. Вона справді бачила. Їй здавалося, ніби промені світла б'ють з її очей. Вона бачила все на своєму шляху.

Кажани знайшли мангове дерево, і Стеллалуна досхочу поїла фруктів.  

- Я більше ніколи не їстиму жуків, - раділа Стеллалуна, набиваючи живіт. - Треба буде розповісти про це Піпу, Фліттеру і Флепу!

На наступний день Стеллалуна вирішила відвідати птахів.

- Летімо, я познайомлю вас зі своєю сім'єю, - сказала Стеллалуна.

- Гаразд, - погодився Піп.

- Вони висять головами вниз, літають уночі і їдять найсмачнішу їжу, - пояснювала Стеллалуна.

Коли птахи підлетіли до кажанів, Флеп сказав:

- Мені здається, що ми тут догори ногами. Тому птахи теж повисли головами вниз.

- Зачекайте, доки не стемніє, - збуджено сказала Стеллалуна. - Будемо літати в темряві.

Коли настала ніч, Стеллалуна злетіла. Піп, Фліттер і Флеп зістрибнули з гілки, щоб летіти за нею.

- Я нічого не бачу! - закричав Піп.

- Я теж! - простогнав Фліттер.

- Аааа! - верещав Флеп.

- Вони зараз розіб'ються, - видихнула Стеллалуна. - Я повинна врятувати їх!

Вона підхопила своїх друзів і підняла їх на дерево, а сама зачепилася за гілку над ними.

- Ми в безпеці, - сказала Стеллалуна.

Потім вона зітхнула:

- Хотіла б я, щоб ви теж бачили в темряві.

- А ми б хотіли, щоб ти могла приземлятися на лапки, - сказав Фліттер. Піп і Флеп кивнули. Вони довго сиділи на гілці і мовчали.

- Чому ми такі різні, а відчуваємо себе однаковими? - сказав Фліттер.

- І чому ми відчуваємо інакше, хоча такі схожі? - здивувався Піп.

- Я думаю, це велика загадка, - цвірінькнув Флеп.

- Я теж так думаю, - сказала Стеллалуна. - Але ми друзі. Це головне.

Наприкінці книги додаток про кажанів та естетичне завершення.

А на кожній сторіночці милі детальки. Вишукано так, зі смаком. 

Милуйтеся і насолоджуйтеся!!!