СВЯТА НА САМОТІ

СВЯТА НА САМОТІ

Ви кажете, мовляв, ніколи у життіНе ждали, що пройдуть свята на самоті?

Не вийти між людей в новенькому вбранні,Не з'їхатись рідні на довгі вихідні.

Не з'їсти шашлика, не випити гуртом —Ні радісних обійм, ні жартів за столом.

Не вибратися в ліс, у місто чи село,До церкви, врешті-решт — коли таке було?

Коли таке було? А навіть на Різдво!Де сіно у хліві було лише для двох.

Або, коли в Христа засяяло лице —Лиш троє на горі дивилися на це.

І навіть на ослі у натовпі осанн —Між сотнями людей Ти можеш бути Сам.

Ти можеш бути Сам у маренні душі,Як друзів зморить сон в саду на спориші.

Як вимовить в пітьмі, ховаючись в рядно,Найвідданіший з них: "Я з Ним не заодно..."

В пустелі, на горі, прибитий до хреста —Він був на самоті! А нам тепер — свята.

А нам тепер свята — ковбаси, пиріжки...Від Пасхи до Різдва проносяться роки.

Міняються часи, а ми — які й були:Не бачимо Христа за криками хвали.

Фарбуємо яйце і святимо хліби —Нікуди не втекти від ситої юрби...

А тут прийшли свята і раптом — ти один!Роз'єднує людей всесвітній карантин.

І в горницю сумну, здолавши опір стін,Являється Господь у їхній карантин!

А може, це наш шанс — хоча би раз в життіПобути на свята з Христом на самоті?

Прийми цю тишу в дар, мовчи і говори.Він виведе тебе за мури і двори.

До тої висоти, з якої видно храм.До тої, де душа відкрита всім вітрам.

Де все таке дрібне — сири і балики,А радість — прямо тут, на відстані руки.

І перш ніж Він Себе від тебе вознесе,Від щастя не забудь вклонитися за все.

За кожен Божий день у ясності святій,За тишу молитов, безлюдність літургій.

А раптом це таки полюбиться тобі —І більше не підеш до ситої юрби?

Не кожен має дар — пізнати цю мету:Ділити із Творцем вселенську самоту...