Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м'ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття, —
я п'яна, п'яна, п'яна
на все своє життя!
@Cosmetics_shop
Дуже поторно це не люблю звучить із ваших вуст.
Ось це перекладіть, я на зрозуміла думку.
Хороша українська починається із поганої. Для Вас я виправила, щоб Вам не було потВорно.
Мое любимое:
Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас - із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.
У Абабигаламаги в Улюблених віршах є цей віршик, трохи пізніше сфоткаю, і там Вікторія Ковальчук намалювала шикардосні малюнки, де і грушка плаче, і сливка, і соловейко в люльці з красними щічками від температури гойдається:blush:
Я, коли читаю її вірші, то завжди мурахи по спині. Де вона бере такі слова, що падають прямо в душу. 90 років це, мабуть, не просто.
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
Не говори печальними очима(Ліна Костенко)
Передмова:
І неповторність кожної хвилини
шукає шлях від болю до перлини...
Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
На старих фотографіях всі молоді.
За роками людина сама себе кличе.
У зіницях печалі, як в чорній воді,
відбиваються люди, дерева, обличчя.
І стонадцятий сніг ті поля притрусив,
і уже прилетять не ті самі лелеки.
Біля каси такий незворушний касир,
зафіксовану мить вибивав, мов чеки.
Білі, білі обличчя у чорній воді,
неповторні обличчя навік зостаються.
На старих фотографіях всі молоді.
pariganka 19 березня 2020, 19:20 3
Класс, талантище!
bear13 19 березня 2020, 19:25 2
я сьогодні студентам розповідала про В. Симоненка й згадувала Ліну Костенко: одному судилося 28 років, іншій - вже 90
vamppp 19 березня 2020, 21:37
Ви працюєте?
bear13 20 березня 2020, 05:39
так
Rita_Rita 19 березня 2020, 19:32
Я зараз спробую згадати вірш який колись мені подобався
Rita_Rita 19 березня 2020, 19:35 10
Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м'ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття, —
я п'яна, п'яна, п'яна
на все своє життя!
Коментар видалено
Profesora 20 березня 2020, 07:03
https://m.youtube.com/watch?feature=youtu.be&v=sS81aoBPNa4
Profesora 20 березня 2020, 07:17
Цей вірш у виконанні Ольги Богомолець, в неї два альбоми на вірші Ліни Костенко авторської пісні, це моя улюблена пісня-вірш.
natysya77 19 березня 2020, 19:38 4
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
Xxaaa 19 березня 2020, 19:38 5
Я на неё в фб подписана, так вообще всё подряд хочется перепостить на свою страничку.
Очень мне нравится её поэзия
Xxaaa 19 березня 2020, 19:38 7
Rita_Rita 19 березня 2020, 20:20
Як гарно
Чудові вірші, особливо другий мені сподобався
natysya77 19 березня 2020, 19:39 10
Є обеліски, плити, і колони,
і урочисті квіти роковин.
І хто ми є? Усі усім мільйони.
А хтось комусь однісінький-один.
Katorina 19 березня 2020, 20:00
Как в точку!
bear13 19 березня 2020, 19:47 3
Лишень Ліно Василівно треба)
megera 20 березня 2020, 14:03
Добре, я матиму на увазі, Ваше зауваження, пані Алло.
megera 20 березня 2020, 14:08
Дуже поторно це не люблю звучить із ваших вуст.
Ось це перекладіть, я на зрозуміла думку.
Хороша українська починається із поганої. Для Вас я виправила, щоб Вам не було потВорно.
megera 20 березня 2020, 14:10
За виправлення, все ж, дякую.
Yulia2806 19 березня 2020, 20:43 1
Мое любимое:
Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас - із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.
Olyunja 19 березня 2020, 20:46 1
Дощик, дощик ти же злива. Плаче груша,плаче слива. Ти перішить заходився й соловейко застудився. І тепер лежить під пледом й п'є гарячий чай із медом
megera 19 березня 2020, 23:02
Пізно. Вже так вивчили
)
Profesora 20 березня 2020, 07:07
У Абабигаламаги в Улюблених віршах є цей віршик, трохи пізніше сфоткаю, і там Вікторія Ковальчук намалювала шикардосні малюнки, де і грушка плаче, і сливка, і соловейко в люльці з красними щічками від температури гойдається:blush:
Olyunja 20 березня 2020, 08:25
Краса. Хочу подивитися
galaxy_ 19 березня 2020, 20:57
Мій улюблений вірш))
panya 19 березня 2020, 20:59 7
Я, коли читаю її вірші, то завжди мурахи по спині. Де вона бере такі слова, що падають прямо в душу. 90 років це, мабуть, не просто.
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
Divashka 19 березня 2020, 21:44 1
Мій улюблений! :heart_eyes:
natysya77 19 березня 2020, 22:49
і мій самий -пресамий!)
megera 19 березня 2020, 23:03
І цей люблю дуже.
Svetlana_Poland 19 березня 2020, 21:35 1
Не говори печальними очима(Ліна Костенко)
Передмова:
І неповторність кожної хвилини
шукає шлях від болю до перлини...
Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.
Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!
Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.
vamppp 19 березня 2020, 21:38 2
На старих фотографіях всі молоді.
За роками людина сама себе кличе.
У зіницях печалі, як в чорній воді,
відбиваються люди, дерева, обличчя.
І стонадцятий сніг ті поля притрусив,
і уже прилетять не ті самі лелеки.
Біля каси такий незворушний касир,
зафіксовану мить вибивав, мов чеки.
Білі, білі обличчя у чорній воді,
неповторні обличчя навік зостаються.
На старих фотографіях всі молоді.
Коментар видалено
Divashka 19 березня 2020, 21:45 2
Жива легенда! :heart_eyes:
merandinka 19 березня 2020, 22:52 5
Нехай підождуть невідкладні справи.
Я надивлюсь на сонце і на трави.
Наговорюся з добрими людьми.
Не час минає, а минаєм ми.
xela_ 20 березня 2020, 00:01
Приєднуюсь до привітань!
З Днем Народження, Ліна Василівна!
LuLuda 20 березня 2020, 10:57 1
Моє улюблене
Farina 20 березня 2020, 15:49 1
Farina 20 березня 2020, 15:51
:heart_eyes: я з цим віршем йду по своєму життю, це стосується і моїх, нинішніх, почуттів до свого чоловіка