#10_лет_КК Книжковий світ нашої родини

Доброго ранечку, дня чи вечора усім, хто зазирнув у мій книжковий пост. Довго не наважувалася викласти книжечки, адже багато постійних дописувачів вже показали свої неймовірні шедеври, які кожен буде щасливий мати у власній домашній бібліотечці. Й ці скарби, мов тей Кощей, сама б перебирала та перебирала, гортаючи дивовижно фантастичні, казкові чи, ніби живі, ілюстрації, що немов завмерли на папері. Ще мить... ще тільки мить ... і видається, мають ожити, проте ні... лише ледь помітно підморгують, залишаючись вкляклими, мов у тій дитячій грі, де море хвилюється раз, море хвилюється два...

Власне, чому з"явився цей пост, не зважаючи на нескіненні вагання та сумніви. А усе завдячую експерименту, про який ФБ розповів у одному з нещодавніх постів. Четверо учасників реаліті-шоу «In Solitarу» (на самоті) вирішили прожити 5 діб у одиночній комфортній камері без інтернету. Вони мали усе: іжу, зручності, комфортну кімнату, проте не було доступу до всесвітньої мережі. Дозволили лише взяти три улюблених предмета з собою. Але це мав бути не гаджет. 

Перша людина здалася за 5 годин, наступна за добу, деякі мали, окрім психологічних, навіть фізичні проблеми, як от нудоту, фізичну слабкість та ін. І лише одна пані не мала проблем та не відчувала дискомфорту, бо прихопила з собою жменю фломастерів та багато паперу. Творчість заповнила увесь вільний простір. Що в цьому експерименті здивувало мене: ЖОДНА людина не взяла з собою книгу. Напевне, мені вистачить не лише на 5 днів того, що опишу нижче, але це, однозначно, було б непоганим вибором, аби заповнити пустку.

Ну, що ж, розпочнемо. Мій номер 1  - Новорічна книга, у яку я закохалась через ті, мов живі, ілюстрації та такі незвичні для дитячих книг вірші, що одночасно прості для сприйняття, і довершені у цій простоті.

Занурюючись у віхолу цих слів, ти вже не у реальному світі, а там, серед  пухнастих сніжинок і скрипучих санчат, що мчать тебе засніженими пагорбами, запряжені у трійку жвавих коней, як у далекому дитинстві, коли замети були глибокими, морози міцними, щоки червонястими, спини мокрими, а сідниці синіми від катання на "целофанових" мішках, набитих соломою... 

Мій номер 2 знову про дитинство, про світ чаклунів, що забирають до себе близнят-козенят, про диво-журавлика та чарівну жар-птицю із дивовижних казок Всеволода Нестайка, що був родом зі славного міста Бердичева, так-так, того самого великого Бердичева, що біля маленького Житомира :) як люблять жартувати його корінні жителі.

Серію книг Нестайкая стала збирати для сина кілька років тому. І серед усіх інших саме ось ця стала перлинкою колекції, завдяки живим ілюстраціям, які ваблять ще з обкладинки. Вона приємно тішить не лише зір, а й дотик. Нам із сином неймовірно подобається інколи просто гортати крейдований папір, поринаючи у фантастичний світ пригод свого земляка.

Номер 3 знову про казку, про фантастику та пригоди маленької чарівниці Моллі Махлюй, що мешкає у будинку досвідчених чарівників.

Саме ця добірка спонукала мене гортати сайт видавництва грані-Т, відкриваючи нові і нові шедеври для діток.

Гарний переклад, стильні живі малюнки, дитячий стиль оповіді, що влучно передає переживання малої чарівниці, яка крок за кроком пізнає свід магічний та звичайний. Саме те, що потрібно для першачків, яким Гарі Потер ще не по плечу.

Номер 4 знову для дітей. Ці книги не можна було оминути у нашому магазинчику. Вони, як магніт, притягнули у свій час мого малюка своєю дитячою наївністю ілюстрацій, де на сторінках махали білими крильцями дивовижні янголята, літали незвичні дерижаблі з повними кошиками усілякого начиння та світили сідничками рожевощокі пупси. 

Короткі історії на одну сторінку, щоразу різні, неповторні, якоюсь міою повчальні й для нас, дорослих, видались такі довершені у своїй простоті.

Першу п"ятірку закриває збірка книг про Петсона та його вірного котиська Фіндуса, який щоразу потрапляє у всілякі історії чи, точніше, влипає у них.

Подекуди наївні, прості та дивакуваті, ці книги про доброту, повагу, взаємопідтримку та звичайну любов до тварин, якими б шкодниками ті не були. І ні общіпаний хвіст домашнього улюбленця чи то пак справжнього господаря хатини, ні дивакуватість та наївність Петсона не викликають неприємних відчуттів, а лишень підштовхують до думки, що десь поряд є ті, хто потребує нашої підтримки, дзвінка чи просто тарілочки запашного печива з чашечкою чаю та теревенями ні про що.

А ось шоста книга вже про серйозне, але для дітей. Це класика, повз яку можна пройти, але тільки не тоді, коли ілюстрації до неї малював Дон Дейлі. Вона просякнута святом, очікування якого бринить у повітрі задовго до початку. Про нього безліч пісень, віршів та казок, це магічний час, коли оживає казка і може статися будь-яке диво. І стається воно не лише тому, що стрілки годинника зійшлися опівночі, ведучи відлік нового року, а тому що любов здатна творити дива, вдихаючи життя, та надихати до нього.

Моя сьома, особлива книга стала подарунком під ялинку сину цьогоріч. Але виявилася неочікуваним відкриттям і для бабусі, і для мене. Ми цілий день не могли відірватися, читаючи по черзі вголос про пригоди хлопчиська, які трапилися для того, аби він навчився цінувати ЧАС. І сталось це чи то випадково, чи з легкої руки  його батька, важко одразу зрозуміти, проте надзвичайна фантастична подорож навчила цінувати справжнє не лише малюків, але і нас, дорослих, які, трапляється, що забувають про це у неспинному вирі життя.

Номер вісім буде проміжним, бо книга ця і для мене, і для сина водночас. Ми неймовірно любимо подорожувати, чи це подорож у сусідній Бердичів, чи у протилежний куточок України. Проте перше, що ми завжди відкриваємо у будь-якій місцині,це замки, фортеці чи то їх руїни, що розповідають про славетні звитяжні часи наших предків. І ця книга не лише про давні мури, що своїми сіріми бійницями вдивляються в сиву далечінь століть, вона про історію, яка буває дивною, місцями неочікованою чи ба, навіть жорстокою. У неї цікаво поринати, серфуючи хвилями, проте вона іноді й страшна та безжальна. Проте від цього вона не стає менш захоплюючою та інтригуючою, меншовартісною чи негідною. Вона лишень вчить не повторювати свої гіркі уроки... і те, що час владний над усім, саме він розставляє усе на свої місця.

Мій номер дев"ять для душі. Це моя любов, моє натхнення, це поетеса, яка торкається невидимих струн душі. Це Ліна Костенко і 300 поезій. Я маю майже усі її книги та гортаю збірку як у моменти радості, так і у хвилини, коли хочеться вити на місяць, згорнутись калачиком або пірнути з головою в безтурботне дитинство.​​​​​​​

І у віршах Ліни знаходяться ті слова, які відновллють спрагу до життя, додають йому барв та смаку, перетвоюючи із прісної води у п"янке вино. Люблю ніжно, глибоко та безмежно...

Ну і десяточку закриває the last but not the least мій українській Коельо. Саме цю книгу я першою взяла б у камеру на 5 днів без гаджетів, незважаючи на те, що усі його твори я вже читала не раз і не двічі. Доречі, саме цей автор розповів у "Трибі" історію столітнього мудреця, який  кілька років вимушено провів в ущелині без можливості вибратись і спілкуватись з людьми. Саме там він почув довколишній світ, звірів та птахів, а найголовніше себе. Саме ця історія життя нескореної людини, що віднайшла мудрість всесвіту у самому собі стала основою книги, до якої хочеться повертатися, припадаючи, як спраглий до джерела, знову і знову.

З цим автором я вчусь примудрості життя, віднадходжу себе поміж рядків, пізнаю та здобуваю життєву мудрість, яка у кожного у глибині сердця своя... а слово... воно лише пробуджує її, як промені сонця пробуджують спочилу після спокійної ночі землю.