У мене перевідкриття роману "Марія" Уласа Самчука. Як раніше дратував цей твір, а тепер, коли я сама зазнала щастя материнства, захлинаюся від тих соковитих образів, що їх дарує автор. Маленька Марія смокче мамине молоко. Марія тішиться первістком Романом, навіть коли той зригує. Марія виношує дитину - і не вона, а безмежне щастя розпирає їй живіт на останньому місяці. Корній одного чудового вечора із злісного дітоненависника перетворюється на чуйного батька... Наскільки ж натуральний, з самого життя узятий, гімн материнству, сім"ї, шлюбу, праці на землі - не можу не висловити свого захоплення тому, як МУЖИК (!) сягає глибин жіночої психіки в її ключові моменти життя, як тонко зауважує деталі, що їх ми, жінки, не помічаємо крізь сірі будні!
Але, чесно сказать, я б на Маріїному місці до Корнія не перебігла. Та й зраджувати навіть нелюба не стала б. І не тому, що це, м"яко кажучи, непорядно щодо Гната, і що ми відповідальні за тих, кого... Не можна робити боляче людині, з якою ти брала шлюб за власним бажанням.
Життя - це азартна гра. Марія, азартна жіночка, поставила все. Виграла? Для когось - так, для когось - ні. Вирішує читач. Як би не було, я схиляюся перед Уласом Самчуком. Ось він - виграв. Як творець. Як психолог. Як історик. Як...
А ви, любі матусі, що скажете про цей роман, хто читав його, вже маючи дітей?
katrinen 1 червня 2012, 15:39
Чудовий роман. Довелося не тільки читати його, але й викладати учням у школі. Так, у порівнянні з "дитячим" моїм читанням, зараз сприймається зовсім по-іншому. Щодо "перебігання" до Корнія - я б перебігла, якщо так можна сказати. Вона не з розрахунку перебігла - з любові...Як на мене, набагато більший гріх жити з нелюбом, перетворюючи і його, і своє життя на пекло...
Galyusya 1 червня 2012, 20:09
Мені теж довелося перечитати цей роман знову. Мабуть просто так не читала б, але син в коледжі проходив, а його читати не примусиш. Я з Вами, дівчата, згодна. Сприймається він зовсім не так. Тоді, в юності, я просто читала його, тому, що було треба і мені не було так цікаво, як зараз. Улас Самчук, гадаю гарний письменник, а також психолог. Зараз я це оцінила. Може я не права, але про відносини Марії з її чоловіками і в сімнадцять і в тридцять девять однієї думки. Я б не змогла жити з чоловіком, не кохаючи його. Дякую, Мама Сяся!!! Дуже гарний пост.
tslso 1 червня 2012, 20:50
Я прочитала роман в прошлом году, ребенку в школе задали "Куди тече ця річка", первую часть, а "Марія" была с ним в одной книжке. Честно сказать, меня впечатлило. И то, что дети от нелюбимого не выживали, мне очень понятно... женская любовь должна быть направлена на мужчину, и тогда все будет у пары - и достаток, и дети, и... Стремления Марии мне понятны, и не побоюсь так сказать, близки по духу... И жутко
описанный жизненный финал... Такое горькое у книги послевкусие, уж очень много вопросов она оставляет читателям. Куда идем? К чему стремимся? Так ли растим своих детей?
Вообщем, прочесть это надо, в школе мы (наше поколение) этот роман и этого автора не проходили.
В "Річку" первую часть я прочла с интересом, специально взяла в библиотеке вторую - и не дочитала. Разочаровалась. Автор явно "ушел в тираж", исписался, сплошной какой-то быт в перемешку с пропагандой.
Galyusya 2 червня 2012, 16:11
А мы в школе читали. Училка очень прогрессивная была, мы много проходили таких произведений, которые не были в школьной программе. Василь Стус, Лина Костенко - это сейчас они изучаются, хотя с Табачником опять урезали часы, а раньше - это было чуть ли не подполье.
lid11 2 червня 2012, 14:50
А я читала в зрелом возрасте и с возмущением. Негодование. конечно, больше было направлено на авторов программ, обязавших школьников читать в общем неплохое. но не предназначенное для чтения детьми произведение.
Margoshenka2 22 липня 2012, 17:17
Якщо Ви полюбляєте твори на українській мові, сучасну літературу та класику, рекомендую переглянути журнал "Дніпро"!