Марина Гримич "Ажнабія на червоній машині"

З творчістю Марини Гримич я познайомилась коли читала її книги під псевдонімом Люба Клименко. Але  ті книги письменниці я називаю "книгами для підняття рівня лібідо" :grin: Ось тільки книга "Маміглапінатапеї або любов у Київській комуналці" зовсім інша, дуууже смішна, але сьогодні поділюсь враженнями про "Ажнабію на червоній машині"))

Ось трохи опису: "Словом «ажнабія» називають в арабських країнах іноземок. Дія роману Марини Гримич відбувається в сучасному Лівані, відомому своїм міжконфесійним розмаїттям, і перегукується з середньовічними арабськими оповідками з «Тисячі й однієї ночі». В центрі сюжету опиняються дві ажнабії-українки — Павлина, заміжня за сунітом Ахмадом, та Віра (лагідно — Вірунчик), дружина шиїта Жаввада. Павлина береться допомогти Жавваду порозумітися з дружиною, однак та несподівано зникає, і в пошуках Вірунчика Ахмад, Жаввад, Павлина, а також таємничий друг Зіяд, що несподівано приєднався до компанії, об’їжджають червоною машиною увесь Ліван"

Ця тема мені близька, оскільки мій чоловік виріс саме в такій міжетнічній сім'ї, в арабській країні, сусідній з описаною)) Я запитала його, що таке ажнАбія, а він не знав... а потім каже:"Ааа, ажнабІє!! (наголос на "і") это иностранка!" :)

Книга дуже легка, пригодницька, з безліччю описів природи, краєвидів, смаків, звичаїв, традицій... вона настільки атмосферна, що просто занурюєшся в читання і відчуваєш, ніби ти там знаходишся, в такому цікавому самобутньому Лівані... 

А ще мені дууже імпонує мова авторки, стиль написання, гумор. Дуже цікавий "прийомчик" використала Марина Гримич, вставивши в розповідь пости з фейсбука з лайками і дотепними коментарями. 

Словом, книга дуже жива, пізнавальна, атмосферна і з гумором. Якщо хочете відпочити, розслабитись, зануритись в атмосферу східної країни, то дуже і дуже раджу! ;) 

і внизу завжди є пояснення арабських слів))

І наостанок такий гарнющий опис:

Дякую всім, хто дочитав ;)