Якщо шукаєте веселу, кумедну й дуже-дуже позитивну книжку для діток 9+, то це саме те, що треба! Героїня книжки відомої польської письменниці Йоанни Ягелло (ви вже знаєте її за серією для підлітків "Кава з кардамоном", "Шоколад із чилі", "Тирамісу з полуницями", до якої от-от додасться ще й "Молоко з медом") дуже любить собак! І, звісно, мріє, щоб мама погодилася купити їй бодай маленького песика. Це так весело: гуляти зі своїм улюбленцем і навчати його команд, до того ж, дівчинка впевнена, що це найкращий спосіб купити любов за гроші, а відданішого друга годі й шукати! Ну, але мама завжди знаходить мільйон відмовок...
А звуть нашу героїню дуже гарно. Амелія. Коли вимовляєш це ім'я, на думку спадає щось ніжне, схоже на квітку (камелія? лобелія?). Але на квітку дівчина зовсім не схожа. Сама вона вважає, що це тому, що її ім'я пасує до прізвища "приший кобилі хвіст". Бо прізвище в Амелії - Прищ.
Книжка написана у популярному форматі щоденника. Ось один день зі щоденника Амельки Прищ або ж Черепушки. А чому вона Черепушка - дізнаєтеся, коли прочитаєте :)
Дуже легко замовити ось тут: https://urbino.com.ua/p642372581-schodennik-cherepushki.html
***
Понеділок, 10 червня
День генеалогічного дерева
Як я писала нещодавно, моя родина не зовсім нормальна. Нині в мене саме з’явилася причина, щоб про це написати, бо на англійській ми створювали генеалогічне дерево, і з цього вийшов неабиякий скандал.
[...] Я сиджу за партою з Кубою, бо вчительці спало на думку посадити хлопців з дівчатами. Хлопців порозділяла, щоб не билися, а дівчаток – щоб не базікали. У результаті ми не лише базікаємо, а ще й б’ємося. Куба дивиться на моє генеалогічне дерево.
– Це твоя мама? – показує на Хельгу. Мабуть, у мене геть немає хисту до малювання.
– Ні, це сестра.
– А це?
– Це її батько. Він німецький контрабандист!
Так мені мама сказала, сподіваюся, що це не якась там родинна таємниця.
– Чесно? – Куба дуже дивується. – Справжній контрабандист? А що він робить? Сидить у в’язниці?
Я думаю про те, що казала мені мама. Що тато Хельги до нас якийсь час не зможе приїжджати. І що з Німеччини він їй завжди привозив парфуми. Може, за контрабанду парфумів садовлять до в’язниці?
– Звісно! У найбільшій в’язниці Берліна!
– То твій тато справжній злочинець! – Куба вочевидь збуджений.
– На жаль, це не мій. Мій – оцей лисий.
– Він теж контрабандист?
– Ні. У школі працює.
– Ой, яка нудьга. Бідолаха, – сумовито хитає головою Куба.
– Та бідолаха. Його ця школа так дратувала, що він весь час кричав на маму, і довелося їм розлучатися.
– Тобто у твоєї мами було двоє чоловіків?
– Де там! – кажу. – Аж троє. Бо моя мама дуже гарна і може мати цілу купу чоловіків.
– І де вони тепер усі?
– Про першого не знаю. Мама каже, що він забрався до дідька. Тато Хельги в Німеччині...
– У в’язниці!
– Атож. А мій у себе вдома. Зрештою, це трохи й мій дім, бо в мене дві домівки!
– Кла-а-ас!
Здається, що тепер я Кубі більше подобаюся. Але до нас уже підійшла спітніла пані Венцек, оперлася на парту й утупилася в мій малюнок.
– Як гарно! - каже. А тоді придивляється до того дерева й тяжко зітхає. Певне, не може прочитати мій кострубатий почерк. Мабуть, я десь зробила помилку.
– Dead... – читає вона. – Амелько, мені так прикро...
– Прикро?
– Ну, що твій тато помер!
– Але мій тато живий! У нього кінське здоров’я, – заявляю я. Виявляється, що тато треба писати dad, a не dead. Бо хоча читається воно однаково, але dead – це «мертвий».
Куба регоче так, що аж падає з парти, просто на ноги пані Венцек, яка високо підстрибує й скрикує. Мабуть, у неї страшні мозолі на п’ятах, якщо вона так верещить. Куба відразу підводиться й усміхається до неї.
– Її тато живий. Щоправда, працює вчителем у школі, то яке ж це життя... Зате він купив собі другий дім, і тепер в Амельки дві домівки... А може, це отой другий тато купив вам ще один дім? Бо знаєте, він контрабандист і тепер живе в найбільшій в’язниці Німеччини!
Учителька просить, щоб батьки прийшли до школи на «батьківський день».
***
Коли ввечері я кажу про це мамі, вона не видається задоволеною і, звісно, питає, що такого я накоїла.
– Нічого! Я лише сказала правду, найщирішу, щиру правду!
– Що саме?! – мама, схоже, перелякана.
– Ну, що в мене дві домівки...
– А-а-а... – мама полегшено зітхає. – Зрозуміло. Знаєш, люба, це ненормальна ситуація...
– А тоді про тата Хельги. Що він контрабандист...
Мама випльовує на стіл шматочок нектаринки.
– Хто?
– Ну, ти ж сама казала! Контрабандист!
– Він контрабасист, – каже мама.
– А яка різниця? Звучить однаково.
– Принципова. Ти ще щось сказала?
Раптом я обливаюся холодним потом. Здається, я передала куті меду із цією в’язницею.
– Ні... більше нічого.
Мама допитується, але марно. Ой, кепські справи. Я собі думала, що коли до свого дня народження буду дуже-дуже чемною, то, може, вона все-таки погодиться на цього собаку. Але до дня народження ще три довгі місяці.
Julia2326 6 лютого 2019, 14:23 1
:joy::joy::rofl: клааасс!! Дякую!Пошукаю нам!)))
Bozhena71 6 лютого 2019, 15:04
Вона ще й продовження має! Називається "Черепушка бунтує" :)
babyzone 6 лютого 2019, 15:13 1
Прикольно. Уверена, такой стиль изложения читается с интересом детьми.
Bozhena71 6 лютого 2019, 15:51
Ми часто влаштовуємо дитячі читання в бібліотеках саме цієї книжки. Діти, які приходять втомлені й набурмосені (після уроків або посередині) виходять усміхнені, веселі, ставлять купу питань і запитують, де можна таке купити.
innaant 6 лютого 2019, 15:14 1
Дякую! А почати читати з якої книги треба?
Bozhena71 6 лютого 2019, 15:49
Із цієї! Наступна ще не перекладена українською.
Bozhena71 6 лютого 2019, 15:52
Додам, що книжка має графічні чорно-білі, дуже кумедні ілюстрації. Художниця Анна Данчишин чудово доповнила ними текст.
Rosya 6 лютого 2019, 15:56 1
Яка цікава.але певно більше для дівчаток.
Bozhena71 6 лютого 2019, 16:05
Під час читань у бібліотеках не менше регочуть хлопці ))) Загалом я вважаю, що книжки є хороші і погані, і не ділю їх на виразно хлопчачі чи дівчачі. Ми ж читаємо книжки про хлопців і чоловіків - і нічого ;) Хлопці й чоловіки в цій книжці теж є, просто головна героїня - дівчинка.
Lorelea 6 лютого 2019, 18:32 1
Класс, дякую. треба купити доньці "на виріст" :)
Lorelea 6 лютого 2019, 18:33 1
"У результаті ми не лише базікаємо, а ще й б’ємося." - свята правда :)
Bozhena71 6 лютого 2019, 19:53
Ой, там такого ще море! Дуже кумедна ситуація, коли Амелька їде до Греції на канікули з мамою і сестрою, а там, як і в Болгарії, ні - це так. Тобто коли по-нашому заперечно кивають головою - то це знак згоди. І "Не" - означає "так". І з цього теж виникає дуже смішне непорозуміння, і таких кумедних моментів там чимало.
Bozhena71 6 лютого 2019, 19:56 1
Гадки не маю, як моїй сестрі це вдається, але вона справді відразу після вечері знайомиться із хлопцем, який виявляється сином власника готелю й безкоштовно приносить нам кока-колу. Ні, часом моя сестра таки може на щось згодитися. Увечері йдемо до бару, який називається «Таверна Гліссіні» й знаходиться над самим морем. Там Хельга знайомиться з офіціантом, і нам приносять безкоштовно кавуна, а мамі – якусь міцну анісову горілку. Мені страшенно хочеться пісяти.
– То йди сама, – здається, після цієї горілки мама не в змозі підвестися. – Скажеш тільки «toilet», і тобі відразу покажуть, куди йти.
То я й іду. Хельга теревенить з офіціантом, просити її про щось – марна справа.
Углибині бару стоїть дебела гречанка й усміхається до мене.
– Toilet, – запитую я. – Тут він є? – А подумки додаю: «Ой, хоч би він тут був, бо це погано скінчиться!»
А гречанка вказує кудись пальцем і каже:
– Не, не.
Так, авжеж. Грецької я не знаю, але це однаково зрозуміло. Не вдасться мені попісяти. Але чого ця бабела так усміхається? Матиме більше нужника собі?
Повертаюся до столика й заявляю, що негайно, от просто негайно мушу скупатися в морі, мовляв, я весь час мріяла про вечірнє море, і так канючу, що мама йде зі мною, залишаючи Хельгу з її офіціантом, а я заходжу до тепленької води й пісяю просто до моря. А потому сидимо з мамою в шезлонгах і дивимося на чорну воду.
– Ти можеш щось сказати грецькою? – питаюся в мами. Я точно знаю, що вона щось вміє. Бо мама – справжній поліглот!
– Калімера – це «добридень»... Ще паракало, але не пригадую, що воно значить.
– Химерна мова, – кажу я. – Паракало звучить, наче «пара калош».
– Ага, – усміхається мама. – Та найсмішніше те, що в них «не» означає «так». Чудасія, правда?
HoAnna 7 лютого 2019, 08:24 1
Дууууже дякую за відгук!! Моя донька якраз таке любить :) А я люблю книги Й.Ягелло і милозвучний переклад Божени Антоняк))
umberto 7 лютого 2019, 17:16 3
Ні, я просто дуже давно на книжковій голці сиджу, тому всіх диллерів на районі знаю)
Коментар видалено
Bozhena71 7 лютого 2019, 18:33
Насправді я обожнюю читати вголос, тому люблю формат дитячих читань, і бібліотекарі часто просять прийти почитати й розповісти про книжки :) Живий видавець і перекладач бачить реакцію на книжку своїх читачів, і це чудово!
Vitaliya 5 березня 2019, 17:39 1
Я вже замовила. А ще цю
https://urbino.com.ua/p78739997-enn-zelenih-dahiv.html
Доречі ,для хлопчика :)
Bozhena71 5 березня 2019, 18:03
Насправді книжки не завжди діляться на хлопчачі й дівчачі. Є просто гарні й не дуже книжки :) Хлопці люблять посміятися не менше за дівчат, а тут, у цій книжці, просто море кумедних моментів.