Я працюю з дітьми та підлітками з особливими потребами і для мене ця тема завжди актуальна.Буде чудово якщо хтось ще доповнить
1."Дві бабуськи в незвичайній школі, або Скарб у візку" Лариси Ніцой
2."Загадковий нічний інцидент із собакою" Марк Геддон
3."Последнее правило"Джоди Пиколт
4.Марта з вулиці святого Миколая" Дзвінки Матіяш
5."Хто проти суперкрутих?" А. Аудгільд Сульберґ
6."Диво" Р. Дж. Палассіо
7."До сивих гір" Оксани Сайко
8."140 децибелів тиші" Андрія Бачинського
9."Вечірка з ночівлею"Джаклін Вілсон
10."Планета Віллі:хлопчик з іншої планети"
11.Ребекки Еліот "Просто тому що"
12.Дж. Піколт "Крихка душа"
13.Ларс Кристесен Герман
14.Дарья Доцук Голос
15.Кит Стюарт Мальчик сделанний из кубиков
16.Анна Чиж-Литаш Дари Бога
17.А.Жвалевский Е.Пастернак Минус один
Lelia 14 жовтня 2018, 11:06
Дякую. Саме хотіла шукати
Olyasya 14 жовтня 2018, 11:10
Рада що допомогла:maple_leaf:
Lelia 14 жовтня 2018, 13:11 1
Як мед, так і ложкою)
В мене звичайна дитина, 6 років, були у поліклініці, зустріли особливого хлопчика. Діти поспілкувалися.
А я зрозуміла, що забула всі розумні статті, тому хочу підібрати літературу за віком.
Могли б Ви підказати, на який вік вказані книги? І видавництво?
Буду тепер шукати
miros_ya 14 жовтня 2018, 13:48 1
Підтримую. Давайте зробимо помітки про вік, як мінімум.
Oksana_Kh 14 жовтня 2018, 11:16
Просто тому що
Магда і вітер
miros_ya 14 жовтня 2018, 11:27
Метелики у крижаних панцирах
miros_ya 14 жовтня 2018, 13:49
10+
https://bookchest.livejournal.com/114620.html
Інтерв`ю з авторкою http://ukrainka.org.ua/node/6132
umberto 14 жовтня 2018, 12:27
Дорота Тераковська. Мишка
umberto 14 жовтня 2018, 14:50
Грані-т (вже давно немає в продажу). Для дорослих. Про дівчинку з синдромом Дауна. І в принципі про те як прийняти особливу дитину.
valusenka 14 жовтня 2018, 12:34
Звучание цвета. Следуя за воображеним. Джимми Лиао. МИФ, 2014.
valusenka 14 жовтня 2018, 12:40
http://no-kidding.ru/five-special-books-about-special-kids
valusenka 14 жовтня 2018, 12:41
http://womo.ua/7-knig-ob-osobennyih-lyudyah-vospityivayushhih-v-detyah-dobrotu/
Marys 14 жовтня 2018, 13:11
Катажина Ририх. Про Стівена Гокінга, чорну діру та мишей-під-підлогою
Marys 14 жовтня 2018, 14:40
Урбіно, 10+
Listra 14 жовтня 2018, 13:41 1
Я вмію стрибати через калюжі https://kmbooks.com.ua/book?code=690875
https://kmbooks.com.ua/book?code=690875
І мені і дитині дуже сподобалась. Історія про хлопця на візку, що жив в Австралії в першій половині минулого сторіччя
Marys 14 жовтня 2018, 14:39
Вона, здається, в програмі 7 класу зарубіжної літератури
Lelia 14 жовтня 2018, 15:47 1
А ще моя улюблена до сьогодні.
miros_ya 14 жовтня 2018, 13:52
140 децибелів тиші, Всл, 10+
https://kashalot.com/club/post-6744967/
https://bookchest.livejournal.com/105679.html
https://bokmal.com.ua/books/140-decybeliv-tyshi/
Olyasya 14 жовтня 2018, 14:56
"Вечірка з ночівлею"Джаклін Вілсон Ларс Кристесен Герман,Дарья Доцук Голос та А.Жвалевский Е.Пастернак Минус один рекомендована як підліткова література,але донька читала у 8 років
Anna1711 14 жовтня 2018, 16:18 1
"Мальчик, который упал на землю", Кэти Летт, роман для взрослых. О мальчике аутисте.
Sheva 14 жовтня 2018, 18:53
Спасибо за совет. Уже начала читать;))Автор описывает очень знакомые ощущения,но в такой лёгкой,шутливой форме,что смеёшься буквально с каждого предложения.
Asenka 14 жовтня 2018, 17:15
Сиси Белл "СуперУхо". Украинские издательства не печатают, можно найти или в оригинале, или на русском языке издательства МИФ.
Asenka 14 жовтня 2018, 17:17
Возраст 8+
JuliaAmalia 14 жовтня 2018, 19:58
Марк Лiвiн рiкi та дороги
Да Вэнси зайчик-короткие уши
chasiki 14 жовтня 2018, 21:38
Соловейко з одним крилом.
chasiki 14 жовтня 2018, 21:40 1
Олег Романчук "Соловейко з одним крилом" (казка)
СОЛОВЕЙКО З ОДНИМ КРИЛОМ
Казка
Ця історія сталася у великому лісі.
Однієї весни побралися соловей та солов’ївна, звили гніздечко собі в розлогому гіллі великого дуба і стали з нетерпінням чекати на перше своє пташеня. «Подивися, яке гарне, у кольорові краплинки вдалося нам яйце! Я певна – ця дитина буде особливою», – з гордістю казала солов’ївна чоловікові. «Так, ми будемо найщасливішими батьками в лісі, мені вже так хочеться побачити нарешті нашу дитину, заспівати з нею!» – відповідав соловей і заводив на повні груди свою радісну пісню. Та пісня лунала цілу ніч: і всі, хто її чув – звірі лісові, люди, що жили в сусідньому селі – казали: яке щастя знову по довгій зимі чути солов’я! І од тих пісень їхні серця ставали добріші та щасливіші…
І от, якось одного дня з яйця хтось голосно постукав, і шкаралупа затріщала. «Скоріше, скоріше!» – загукала до чоловіка солов’ївна. Вона дуже не хотіла, щоби він пропустив цю особливу мить. Обоє схилилися над гніздом в очікуванні. І от, іще одне постукування – і шкаралупа трісла навпіл, а звідти виглянуло мале, смішне і неймовірно гарне дитинча… Воно було справді неймовірно гарне. Від зворушення мама й тато оніміли. «Нехай пісні твої будуть благословенними!» – врешті першим отямився тато і промовив традиційні в солов’їному роді слова привітання новонародженому. «Ми любимо тебе і підтримаємо у твоєму польоті», – вже від себе додала мама. І солов’ятко, немов зрозумівши зміст отих слів, радісно порухалося і… батьки перелякано сахнулися: воно народилося з одним крилом! «Як же воно полетить, бідне, у теплі краї?» -з розпачем промовила мама. «А як зможе добувати собі поживу, воно ж не зможе літати?», – зажурився тато. їм обом було дуже сумно. Врешті пташенятко нагадало про себе попискуванням і цим привело батьків до тями. «Йому ж, мабуть, хочеться їсти?!» – сказала мама, і тато вмить полетів шукати якоїсь поживи, а солов’ївна задумано сиділа на гілці біля гнізда і дивилася на свою дитину… «Що чекає її та нас усіх, яка доля нам судилася? Чи дамо ми собі раду з цим випробуванням?» – думки роїлися в голові, мов мурашник…
Минали дні, за весною надійшло тепле літо. їхній маленький синочок-соловейко ріс дуже кволо, не так, як інші пташенята, немов йому бракувало не тільки одного крила, а й ще чогось, дуже важливого для росту. Батьки старалися як могли: літали весь день, визбирували і приносили для сина найкращу поживу з усього лісу, але пташенятко далі було кволим. А коли надходив вечір, батьки потомлені примощувалися коло свого пташеняти в гніздечку і мовчки засинали… Переповнені смутком, вони не могли співати своїх пісень… «Уже замовкли наші солов’ї», – із сумом зауважували і звірі лісові, і хлопці з дівчатами, що виходили увечері за село погуляти. І їм самим менше хотілося співати…
Минали дні. Уже попідростали пташенята в інших птахів, і батьки вчили їх літати… Наближався час, коли треба було привести своїх дітей і показати їх пташиній громаді. Батьки старанно причепурювали своїх пташенят, учили їх привітальних пісень і з нетерпінням розповідали про день, коли вони зустрінуться зі своєю великою родиною. Але для нашої сім’ї соловейків, що ближчим ставав той день, то з більшою тривогою билося їхнє серце: «Як ми полетимо на пташиний збір, коли наш син не вміє літати? Що скажуть інші про нього? Чи приймуть його?» – хвилювалися батьки. Врешті вирішили, що тато полетить один.
Ніколи ще мати-солов’ївна не чекала так на повернення свого чоловіка, як того дня. Він прилетів з пониклим від суму поглядом і довго не хотів говорити. Врешті, коли їхній і ни заснув, батько промовив: «Вони сказали, що у справжніх птахів два крила, отож, нашого сина не можна вважати справжнім, а тому він не є членом громади. А ще сказали – що то погана прикмета, коли громада приймає до себе когось, не схожого на всіх». – «Але ж ми не покинемо його тут одного на зиму! Він же без нас пропаде!» – з болем вигукнула солов’ївна. «Так, ми не покинемо!» – твердо промовив батько-соловей і, вдихнувши на повні груди, почав співати. І щось сталося тієї миті таке, що і дружина його підхопила ту пісню, і співали вони отак разом до самого ранку. Співали свій сум, свій біль, свою тугу і свою любов… І коли над лісом урешті зійшло сонце у їхніх очах було щось нове, в їхніх очах світилася рішучість любові і якась нова сила життя…
Щось дивне сталося тієї ночі, бо синочок-соловейко почав швидко рости і міцніти. До того ж він підспівував татові й мамі, і їхня спільна пісня щоночі лилася над лісом, над селом, під небесами… «Яка краса, яке диво! – казали зачаровані звірі лісові і люди з сусіднього села. – Солов’ї співають під осінь співають так гарно, як не співали навіть навесні!» Своїм співом проводжала родина соловейків за небокрай птаство, і листя, що опадало з дерев, і зорі, що спадали з неба. Маленький соловейко був дуже щасливий: він як не співав, то сміявся, як не сміявся, то співав. А мама і тато любили його, любили гак гаряче, що, здається, навіть не відчували, як дні і ночі щораз холоднішали. Вони з розумінням дивилися в очі один одному, готові любити і співати до останньої миті, допоки зима не скує кригою їхню пісню і серце…
Того року зима настала як завжди несподівано – уночі. Стара жінка із крижаним серцем, що приходила щороку, щоб дати спокій та відпочинок землі й деревам, вкривала все своїм сніжним покровом. Але цього разу ніч, коли увійшла зима у великий ліс, принесла і їй несподіванку. Вона почула і спів, якого не чула ніколи за всі свої незліченні роки життя, – спів солов’їв… І було в тому співі щось таке, від чого защеміло і розтопилося її крижане серце, а на старому зморшкуватому обличчі з’явилася усмішка… І була того року зима теплою як ніколи… Солов’ї співали всю зиму, і ніхто не померз того року від завірюхи: ні звірі, ні птахи, ні люди… А деякі дерева навіть удруге зацвіли…
А тоді знову настала юна весна у квітах і золотих променях сонця. Соловейкові батьки розбудували своє гніздечко, і вже невдовзі солов’ївна висиджувала в ньому нове яйце. Батько ж приносив їй поживу, а син співав і вдень, і вночі, з нетерпінням чекаючи на появу братика чи сестрички. Народилася сестричка. Вона була дуже гарною і мала два крила. Виплекана в піснях та любові, вона добре росла, швидко навчилася літати, а що була дуже веселою і до всіх приязною, то скоро в неї з’явилося багато друзів серед птахів та звірів. Вона приводила їх також до свого брата, що не умів літати, і він тішив їх усіх своїми піснями. Невдовзі у нього теж з’явилося багато друзів. Вони придумали для нього щось дивовижне – з лози сплели маленького кошичка, у якому соловейко міг сидіти, а вони летіли і несли його, тримаючи кошичка у лапках. І всім їм було добре і радісно разом!
Врешті, коли настав час відлітати в теплі краї, усі пташенята заступилися за свого товариша солов’я. «Ми будемо нести його почергово, ми не можемо залишити друга!» – в один голос вигукнули вони, і птаство відступило перед їхньою одностайністю. А найщасливішими того дня були соловейкові батьки. «Він справді щасливий! Він знайшов стільки друзів, і він так гарно співає!» – гордо промовив батько. «У нас чудові діти!» – схиливши голову на плече чоловікові, промовила солов’ївна.
Той переліт був особливим для усієї пташиної зграї. Усі птахи несли почергово кошичок із соловейком. Була якась особлива радість у тому, щоби дбати не тільки про себе. Можливо, саме тоді громада вперше відчула силу, яка є в єдності й у взаємній підтримці. А ще особливим було те, що родина вперше летіла з піснею. Раніше птахи, коли летіли в далеку путь, не співали, бо берегли сили для перельоту. Але цього разу для них співав маленький соловейко. Він був щасливий, що у такий спосіб може віддячити своїм друзям. І від тієї пісні переліт був легкий і радісний як ніколи…
У тому краю, куди вони прилетіли, було тепле літо. Втомлені від перельоту, птахи приземлилися перепочити на розлогому дереві посеред великого лугу. А старий соловей, провідник зграї, здійнявся у небо, щоби побути на самоті й подумати. А коли врешті повернувся, то скликав до себе всіх і промовив: «Мабуть, у природі не буває помилок, і кожен із нас такий, як він є, має своє важливе призначення. Відтепер у нашій громаді буде місце для кожного, і ми всі будемо турбуватися один про одного. А маленький соловейко допоміг нам усім збагнути найголовніше: те, що робить птаха справжнім птахом – то не сила крил і не величина дзьоба, а та пісня, що живе у серці!»
Того дня на великому лузі у пташиній громаді було велике святкування з піснями і танцями… Того дня на великому лузі розквітло багато нових квітів… Вони цвітуть там і досі. А у пташиній родині досі дітям своїм і дітям дітей своїх переповідають історію про соловейка з одним крилом і співають пісні в пам’ять про радість того дня… І від тих пісень увесь світ стає добрішим і щасливішим.
chasiki 14 жовтня 2018, 21:47
https://youtu.be/edWi7NrQKlA?t=16
Marischka 14 жовтня 2018, 22:27
Дякую за тему. Не видаляйте, бо дуже хочу підібрати для доньки і для себе почитати.
Kosmonatka 20 березня 2020, 21:52
Тема актуальна завжди, тому додам парочку:
- "Привет, давай поговорим" Шэрон Дрейпер - про дівчинку з ДЦП, чимось схоже на "Диво" Палассіо.
- «Умник» Мари-Од Мюрай - хлопчик із затримкою розвитку
"Искра Божия" - книга написана мамою юного генія-аутиста нашого часу.