Відгук на "Око вовка" Даніеля Пеннака

Ця повість присвячена стосункам людини з довкіллям. Людина - друг природі чи її ворог? Нині модно говорити про захист природи від людей, та чи стали ми такими вже поганцями, звівшись на дві ноги? Автор показує, що різними є і люди, і тварини (хоча таки симпатизує другим). А також нагадує, що погляд на світ дуже залежить від точки зору, з якої ти на нього дивишся. Про це варто пам’ятати і в темі екології, і політики, і в побуті. Подивитися на світ очима іншого - велика майстерність. Книжка розповідає історію вовка з Аляски і хлопчика-сироти з Африки, що вони зустрілися по різні боки ґратів у паризькому зоопарку. Мені дуже сподобалося художнє оформлення книги: лаконічні нариси простим олівцем. Я-дитина побачила у творі надію на гармонійне життя людини й природи, варто лиш всім усвідомити, що тварини не можна вбивати й ув’язнювати, ліси не слід вирубувати, дітям потрібне безтурботне дитинство і війни не треба починати. Я-доросла маю тягар із усвідомлення того, що тварини живуть лиш інстинктами; розуміння, що головному герою книжки пощастило вижити серед людей, а не кинутому на лоні природи сиротою; я обтяжена знанням, що війни тривають, а природа жорстока і без медикаментів, чистої води і свіжої їжі у нас не було б можливості читати такі світлі книги. Мені цікаво послухати думки моїх дітей про цей твір, обговорити перспективи життя на планеті, як їх бачитимуть вони, межі людського втручання в екологію та життя інших. Думаю, “Око вовка” може бути хорошим трампліном до складнішого Джека Лондона, якщо зацікавлять вовки й сніги, чи Жюля Верна або Даррелла про теплі краї. Дорослим шанувальникам природи - приємне чтиво на 1-2 години часу.