Дивитися на світ обома очима...

Щойно відкрила "Око вовка" Д. Пеннака Видавництво Час Майстрів була приємно вражена якістю друку та ненав'язливими чорно-білими ілюстраціями:thumbsup:. Вони як замальовки пам'яті, стоп-кадри важливих моментів, що залишаються з нами та втрачають першопочаткову яскравість та кольоровість. Ніби біле, розпечене сонце Африки і холодні, срібно-блискучі сніги Крайньої Півночі витіснили колір і владарюють сторінками книги:wink: відразу занурююєшся в атмосферу книги - це круто!Щодо сюжету...Зізнаюся - з дитинства я відчуваю особливу неприязнь до книг із головними персонажами тваринами. Завжди ці книги навіювали на мене депресію від переживання за тварину, безсилля щось змінити та розуміння, що описане знайдеться і в реальному житті. Тож до "Ока вовка" я ставилася з осторогою та передчуттям чергового провалу.Тому була дуже здивована, коли виявила, що книга не прошита "постійно співчувай тяжкій долі тварини погана дитино". Навпаки! Вона виявилася з золотою серединою: є кому поспівчувати, а за кого порадіти; на кого злитися, кого винити, а до кого бути байдужим.Дружба Африки зі всіма тваринами, вміння знайти підхід до кожного показує, що людина може жити в гармонії з природою. Якщо бажає цього. На противагу, полювання на вовчу родину, нищення лісів Зеленої Африки тощо.Блакитний Вовк і Африки дуже схожі - вони обидва самотні в Іншому Світі і разом у клітці: для Вовка клітка - вольєр, для дитини - місто. Вони сумують за домом - кожен за своїм, таким кардинально не сходим на інший: полярні сніги й тундра і гарячі піски й зелений оазис. Вони мають свої історії, що привели їх до решітки вольєру та погляду у вічі один одного. Вони - чужинці на чужій землі, що мають шанс віднайти того, хто зрозуміє їх та заради кого варто буде дивитися на світ обома очима...Це хороша історія і я вдячна, що вона втрапила до мене!