Тиждень назад помер наш вірний друг. Мій малюк маламут помер через піроплазмоз. Чоловік поїхав на роботу в іншу область, а я не зразу зрозуміла що з ним щось не так. Я думала що він скучає за чоловіком, тому не їсть і сумний (таке було не раз). 4 дня ми боролися за нього. Капельниці, уколи. В неділю після обіду не вже не міг підвестися на лапки, скулів і сльози текли по мордочці. Я сиділа в ночі і плакала. Просила протриматися до ранку, казала що щось придумаю. А зранку його усипила. Ветеринар сказав що в нього немає шансів. Він помре у муках тому прийняла таке рішення. Плачу з синочком уже тиждень. Постійно гризе совість що не до любила, сварила, останнім часом замало приділяла йому часу, що не додивилась. Ніяк не можу звикнути що його немає. Для когось собака це просто собака, для нас він був членом сім'ї .
Тема просто поговорити, виплакатися. Як ви пережили втрату своїх домашніх улюбленців?
Clementina 9 травня 2018, 23:46
Боль пройдет не скоро... А чувство вины... Может оно станет меньше, если спасти другую жизнь-взять собаку из приюта. Я бы поступила именно так. С ужасом думаю, что моему малышу через три дня 11 лет.
juliet911 9 травня 2018, 23:49
Мы усыпили нашего Алишу летом 2016 года. До этого был год борьбы за жизнь. Ежедневной борьбы. Я думала, мы победили, но в один день все вернулось и стало еще хуже. И мы приняли это решение. Я каждый день думаю о нем. Думаю-не поспешили ли мы. Потом опять прокручиваю в голове все факты и понимаю, что поступили мы верно. Если так вообще можно сказать.
Болит до сих пор. Я тогда была на 5 месяце беременности. Держала себя в руках, на сколько это возможно, так как очень боялась...Рыдала, нет, орала по ночам в подушку. Казалось, мне вырвали кусок сердца. Я каждый день прошу у него мысленно прощение за это предательство, но мы не могли больше мучать его.
Собаки у меня больше никогда не будет.