Мишкові миші/ в- во Грані Т

Дуже  мила книжечка))), з цікавим дизайном, який привертає увагу дитини , та і дорослого теж).

Кожен розділ про окрему мишку  відділено цікавою сторіночкою з дірочками)) Ілюстратор зображає цю мишу, та іі ім'я.По словах написаних у дірочках ,можна прочитати речення , яке охарактеризовує мишку.

Книжечка великого формату, подарункове видання, дуже яскраво проілюстрована).

У книзі розповідаєтся про хлопчика Михайлика, та мишей,  але миші не прості ,а великі поціновувачі музики, разом вони створюють гурт та влаштовують концерт.

Уривок з книги.

Почекайте, - зупинив їх Гібсон. – Він такий самий, як ми, лише з крильми.- Агов, янголе, просимо до нас! – зареготав Джойстик.Кажан шугонув донизу. Спробував сісти на крихітні задні лапки, але вони виявилися кволими і непристосованими до пласкої поверхні. Кажан не втримався й перекинувся на спину. Відлетів вбік. Хотів було сісти на торшер. Але сидіти, як звичайні миші, він не вмів, похитнувся, розправив перетинчасті крила і затріпотів ними, аби втримати рівновагу. Крила видали чітку дріб на поверхні торшера. Мордочка у Кажана була і справді жахлива – на бульдожачу схожа. Тіло – вкрите рідким пушком, а передні лапки закінчувалися одним пальцем з великим кігтем. Страхіття - та й годі!- Кажани нічого не бачать! – в голосі Глаші пролунала нотка жалю.- Я усе бачу, - відповів крилатий гість. – Хай там що про нас кажуть – майже усе вигадки. Ні про яку іншу мишу стільки не пліткують, як про кажанів.- А ти не звертай уваги, - порадив Джойстик, - Будь вище пліток. Нехай собі говорять.- Я не можу не реагувати, я дуже чутливий. Усе чую. Відчуваю найменші вібрації звуку, найніжніші порухи повітря.Кажан знову втратив рівновагу, зробив „півсонце” на верхньому колі торшера і, повиснувши вниз головою, тріпонув розправленими крильми. Як ніби пройшовся щіточками та паличками по барабанах: тр-р-р-р, кх-кх-кх...- А ну - ще раз! – вигукнув Гібсон.- … найменші вібрації звуку, найніжніші порухи повітря, - слухняно повторив гість.- Повтори, що ти зробив крильми. Як це тобі вдалося?Кажан відштовхнувся, зробив навколо верхнього кола торшера повне “сонце”, міцно тримаючись лапками, не пристосованими для сидіння, але створеними для чіпляння. Опинився усередині торшера і вже звідти почулося енергійне: тр-р-р-р, кх-кх! тр-р-р-р, кх-кх!Гібсон узяв до рук гітару.- Слухай, пацюче, як тебе звати?- Лилик, - почулося зсередини торшера.- Тримай ритм, Лилику! (...)