Загиблим синам України присвячується....

Позаростали стежки-доріжки,Там, де ходили милого ніжки.Позаростали зіллям-травою,Де ми любились, милий, з тобою. Нам посміхались місяць і зорі,Щиро вітали у рідному морі.Нам здавалося:  буде – навіки,Повнитись будуть радістю ріки. Лише  ті, що «дарують свободу»,Кинули в край чужого народу.Месників куля вразила в груди –Пісні твоєї більше не буде… І всі доріжки позаростали,І мої коси сивими стали.Вітер про волю пісню співає. І їх тополя віття схиляє,Коренем тисне, серденько крає.Згляньтеся, люди, будьте вже пильні,Більше не множте  купи могильні. Хай і по наших землях не ходятьНоги чужинські. Більше не родятьМаків кривавих, кров’ю политі,Поля українські сльозами вмиті. Станьмо всі, браття, дружно – стіною,Нашу любов візьмімо як зброю.Всі до одного – за Україну!За Батьківщину нашу Єдину! Так, Незалежну!!! – Ворог сміється.Скільки б не вилась нитка – порветься,І розсипляться вражії пута!Україна – не буде закута! Жити буде в віках Україна,Благословенна Богом, Єдина.Так! Самостійна, мирна і добра.Господь – її щит! З Ним – непоборна!