Дівчата, поділюсь чесно.
Сьогодні було моє перше онлайн-заняття з йоги. І я раптом зрозуміла, що я не грайлива кішка. Я — дерев’яний Буратіно.
Два роки життя “головою”, мінімум руху, максимум напруги — і от результат. Тіло ніби окремо від мене. Після трьох рухів — тремтіння, слабкість і відчуття, що я себе трохи занедбала.
І тут мене накрило.
Раптом здалося, що навколо всі красиві. Гнучкі. Легкі. Жіночні. А я — якась “що попало”. Ні форми, ні плавності, ні тієї внутрішньої впевненості, яку я уявляю в слові “жінка”.
І мене турбує навіть не шпагат. А близькість. Бо з коханим чоловіком ми вже три роки не можемо зустрітися через обставини. Коли в нього зникає зв’язок — лишається тільки розвиватися, працювати над собою, не зупинятися.
Але я раптом злякалася: а якщо я стала не живою, а просто функціональною? Не чуттєвою, а “зручною”? Не кішкою, а конструкцією?
Скажіть, це нормально — коли після повернення до тіла накриває?
Коментар видалено
de_la_Fere сьогодні о 10:20
Прекрасно понимаю)). Осенью я записалась на High Heels, после первого занятия я шла домой и плакала. Единственный, с кем я могла себя там сравнить, это мой любимый мопс)). Очень сложно было найти в себе силы пойти туда второй раз, но... при всей любви к Пифачу, мопсом очень быть не хотелось. Не скажу, что у меня прям все выходит, но я вижу результат. И это не только визуально, скорее самоощущение, женственность, настроение.
Все обязательно получится, гибкость и легкость обязательно вернутся, а начинать всегда не легко.