ЕГЕ (ЕГ), ЭГЕ, EHE або епітеліоїдна гемангіондотеліома плеври

Я це просто залишу тут. Можливо, когось, кому не пощастить (нажаль, як і нам) пошук приведе, а ті, хто прочитає, хоча б володітимуть інформацією. 

Розповім нашу історію. 

Спершу почало боліти між правою лопаткою і хребтом. Ну, а так-як більшість з нас сидяча за комп'ютерами, то що - невралгія. У яку б клініку Києва до невролога не приходили усі раді старатися вхопитися за цей діагноз. Жоден не назначав дод.обстеження. а їм мало бути відомо що біль від плеври може виходити зі спини.

Були прописані: і масажі,і бубновський, і голки, і бджоли, і пластирі різні. Краще не ставало. Боліло! 

І тільки у клініці на лівобережній лікарка зробила дод.обстеження - і виявила рідину у правій легені. Багато рідини. Перше що сказала, у вас туберкульоз. Госпіталізація. 

Поїхали у 17ту лікарню, там зробили пункцію і відкачали літр рідини і звяли шматочки на дослідження (біопсія). Діагноз не змогли встановити і порадили лабораторію біля Інституту раку. Там встановили, що у Дружини ця погань - епітеліоїдна гемангіоендотеліома плеври.  З цим діагнозом і вони погодилися...

В Україні до Неї був один зафіксований випадок - у Нац. інституті фтизіатрії і пульмонології ім. Яновського. 

До слова, у світі ще нема протоколу, за яким борються з ЕГЕ у плеврі чи легені. Якщо з випадками у печінці вже є практика, і, здається, успішна, то з легенями/плеврою - ні. Відвезли у їх лабораторію. Там дивилися... Сумніви у них були що це воно. 

Хірурги тамошні (вічна їм подяка за людяність, а особливо професору Терешковичу О.В. - він до Останнього супроводжував нас, хоч і розумів що безсилий) на знімках побачили багато сумочок з рідиною. Зробили операцію по їх видаленню, але, нажаль, одну не змогли. Вона десь під ключицею була і давала больові відчуття. Дружина постійно на знеболюючих 3,5 роки. Доречі, кверцетин від Борщагівського хім.фарму значно продовжує дію нестероїдних знеболюючих. (Кому він потрібен - можу віддати)

Почали шукати за кордоном лікарів, клініки. Відправляли зразки. Там також думки різні були, і заключення "плавали". 

Але та погань не спала. Вони робила плевру правої легені Дружини мертвою. Вона стала жорстка, як резина у чоботях. Легеня ставала все меншою і меншою. Постава змінювалася, йшов перекос.

Ми вже Стільки начиталися в інеті про цю хворобу, що призодили до лікарів і самі розповідали...але потрібно було бачити їх очі - які нічого не знали, але все одно бралися, щоб здерти грошей. Всі мед.центри ракові відвідали, у єврейській клініці були - їх відзначу, бо вони після консіліуму відверто сказали - Вибачте, ми вам нічим не можемо допомогти і грошей не взяли. У клініці з "інноваційною" назвою були. Відгук я їм у Гуглі залишив, там все розписано. 

Професорка з Італії, яку ваажають однією з топових у Європі по ЕГЕ, дистанційно консультувала трішечки. Вона порадила експериментальний варіант, який застосовують у світі, - імунодепресанти. Вони ніби мали прибити і клітини хвороби. 

Завідувач хірург.відділення інституту раку озвучив, напевне, єдине правильне рішення - не знаєте що робити - спостерігайте, не лізьте туди! Але ж якби воно просто сиділо і не гнітило Дружину і психологічно, і фізично.

У Варшаві у Онкоцентрі ім. Марії Кюрі працює професор,на якого посилаються у колах з цією поганню (є група у Фб), але до нього не змогли потрапити. Від нього лікар приймав Дружину. У неї виявили метастази у хребті і він наполяг на променевій. Напевне, це стало початком кінця. 

Через одного з лікарів вийшли на клініку з "оптимістичним прогнозом". Коли ми прийшли, то лікар навіть не знав про цю хворобу, але Все одно взявся - бо бабло ж. Направили у клініку біля зоопарку. Там ми пройшли 10 сеансів променевої. Не вірте що промінь б'є суто в одну точку і не зачіпає інші органи!!!  

Імунодепресанти, яких доречі в України нема, а деякі лікарі про них і не чули, у поєднанні з наслідками променевої "зіграли злий жарт", як сказала Моя кохана. 

Вона майже перестала їсти, бо пошкодили промені стравохід, слабшала і слабшала. Потім задуха почалася. Придбали кисневий концентратор. Переїхали усі на дачу. Рідина збиралася – їздили відкачували. 

Там почалися панічні атаки (доречі, коли стаєш свідком справжної панічної атаки, то хочеться розсміятися в обличчя тим, хто кидається словами, припускаючи що у нього панічна атака). 2 тижні вони Її добивали, відпочивати організм не мав змоги, бо і вночі траплялися (а це не 5-10 хв), рухатися могли зоовсім трішки, бо дихати важко було..і на цьому Тут все. Останні 5 днів – то моє...