Дівчата, привіт.Я сюди писала дуже давно, тільки читаю.Але зараз мені дуже потрібна підтримка..я перечитала всі теми про розлучення за минулі роки щоб усвідомити,що це реальність.
Ми з чоловіком жили останні роки, особливо з початку війни,погано.Я відверто була не щаслива,не було тепла,уваги і взаєморозуміння.Незадовго до початку війни я випадково довідалася,що він зрадив.Вірніше просто вирішила випрати речі і побачила докази.Самооцінка моя просто розлетілася вщент.Я почала ревнувати,підозрювати..стала істеричкою і сіла на антидепресанти. Пишу і розумію як це убого виглядає зі сторони ..але так і є.З тих пір я не могла пробачити,забути..оця напруга, відчуття що я "недожінка" я так зараз розумію і призвела до панічних атак.Ну а він не робив нічого щоб мені стало легше.Просто казав забути.а сам був далекий і холодний.Одним словом як я не намагалася достукатися- стало тільки гірше.І ось на початку травня я випадково побачила переписку з іншою жінкою.Він і не виправдовувався.З'їхав на іншу квартиру.Я як дурна цей час сподівалася, що він зрозуміє яке "золото" може втрати..але вийшло все простіше.він їздить до коханки в інше місто.ну а я як той дурень думкою багатію.Живу минулим, якого вже немає.Про коханку я дізналася вчора,а сьогодні в мене день народження.
42 день народження я запам'ятаю назавжди.І звісно залишатися "дружиною" немає сенсу.Тим більше він сказав що хоче розлучатися.У нас син 7 років.
Я не розумію як будувати зараз відносини..я не хочу його чути і бачити...огидно і болісно.Але син майже кожен день згадує його і просить подзвонити.Ну або чоловік сам дзвонить.Уі півтора місяці ми нормально спілкувалися,бо до мене мабуть не дійшло що сталося...а зараз я так не можу і не хочу.Що робити з дитиною? Як пояснити,що для мене пекло чути голос і т.д? Я не буду перешкоджати якщо він буде приїзжжати до сина..хоча знову ж..це треба бачитися...а я не хочу.Як було у вас? Терпіли зустрічі і дзвінки?
І по розлученню..з чого починати? І як мінімально перетинатися? Ділити майно ми не будемо.Жили в моїй квартирі.І спільного нічого немає.
Дякую хто дочитав.Дайте поради,будь ласка
Ksenya 23 червня, 13:16
Вітаю з днем народження. Розумію що боляче зараз. Але це не саме гірше. Тим більше з часом зустрінете іншого чоловіка. І витрачати зараз час на сльози і переживання не варто. Краще зайнятися чимось приємним. Кудись поїдьте, запишіться в зал. Зустрічайтеся з друзями. На рахунок сина. Чоловік так само залишається батьком. І це важливо для них. Для дитини.
ALENATORT 23 червня, 20:49
Дякую за підтримку
H_elga 23 червня, 13:41 2
Коли розійшлись з чоловіком, сину було 6. Теж були спроби рятувати те, що не рятується. Було важко. Жили ми поруч. Я знала, що в нього нові побачення, стосунки (я теж пробувала сходити, але мені гидко було від усіх)
Попустило десь через місяців 6 (при тому, що я розуміла, що вже й не кохала його, просто якась образа була)
Щодо спілкування із сином - я тільки посередником була, а так вони самі в основному
3 роки була одна і найщасливіша ))
Зараз вони теж зідзвонюються (він давно в іншій країні), раз на рік бачаться. Мене вже давно не тригерить і нормально з ним спілкуюся
Сама, щоправда, через ті 3 роки пішла в стосунки, які були рік найромантичніших у моєму житті, таких вчинків, як він робив для мене, не робив ніхто. А потім він просто показав свою іншу сторону, коли і я перестала бути такою цікавою й зручною. То от тут навіть більше болю було. І, до речі, якраз розійшлися за день до мого дня народження)) ще кілька відвертих розмов протягом місяця - і мене почало пропускати, бо бачу, що це вже не та людина, яка була зі мною
Тому важко, але наше щастя не залежить від чоловіків
ALENATORT 23 червня, 20:49
Дякую за Вашу історію
SvFaberlic 23 червня, 15:48
З першим розлучилася коли малому було 5.
Тато не горів бажанням спілкуватись, малий їздив до бабусі і дідуся.Зараз сину 20 то все розуміє, з татом не спілкується зовсім.В новій родині у нас ще син... спочатку у них були холодні відносини, але малому 13 то більше товаришують зараз.
Я і мої діти щасливі.А перший був алкаш, ще і мамин синок.Після мене вже 2 дружини було і ті не такі.
Автору зібрати себе по частинах.Все у вас буде добре.Головне не ,,шукайте, все прийде свого часу.
ALENATORT 23 червня, 20:48
Дякую
Parmezana 27 липня, 23:49
Ох, хоіновий це стан усвідомлення.
Я розуміла, що дітям треба спілкуватися з батьком ( він був «за» і дітки теж), то я терпіла. Хоча мені було капець як боляче чути їхні розповіді як вони провели вихідні з татом і татовою курвою. Було важко це прийняти десь пів року і до цього рік я ще не могла усвідомити, що він пішов, бо підтримував спілкування. Брехав… ну, не буду все лайно розповідати. Ото теж думкою багатіла, бо не доходить воно одразу, якщо ти сімейна і любляча жінка. Але я розуміла, що мої стосунки з чоловіком не повинні позбавляти дітей батька.
Допомогла робота з психологом, книги і інші стосунки. І то… роботи над собою ще дуже багато… (((
Як би це зараз фігова не звучало, але Ваш чоловік зробив те, на що не наважились Ви сама. Він припинив нещасливі стосунки, перестав зводити Ваше життя на нівець. Це могли б зробити і Ви, можливо.
І в цьому є плюс, бо зараз у Вас є можливість збудувати своє життя так, щоб бути у ньому щасливою. Розібратися у собі, чому Ви дозволили цьому мужчині до себе так поставитися, а можливо причина у ньому (у кожного з нас свій багаж комплексів і установок).
І це ліпше, ніж би Ви були нещасною з ним і дитина б не була щасливою у сімʼї, де є холод між батьками.
Зараз Ваш чоловік просто будує своє життя.
А Ви не покинута, Ви вільна!!!
Усвідомте це, сконцентруйтеся на собі і своїх можливостях нових. І починайте поволі жити своїм життям.
У Вас все вийде і ще краще, ніж було )