Це не мій текст, але, напевно, мій стан, качелі, тільки у автора гостро з червня 2022, в мене з березня, квітня, і періодично постійно, і саме жахливе, що я не розумію це вже назавжди, чи це колись закінчиться, а ще жахливіще, що я розумію, що, немає того, що може цьому зарадити, напевно, вперше у житті, його не має, тобто ні виїзд, наприклад, за кордон, ні якісь інші речі, не допомагають.
Почитайте... Порад не потребую, зовні стабільна.
"Появились те же симптомы, что и в июне 2022. Без сильных панических атак и остановок дыхания, но я начала опять стремительно терять все желания, сон, веру. Руки дрожали, слезы периодически бесконтрольно катились по лицу. Не хотелось мыть голову, посуду, вытирать пыль с клавиатуры ноутбука. Между кнопками скопилось, скопилось в раковине, на полу, в корзине для грязного белья. Везде скопилось опять. Особенно внутри. До (очередного) предела. А разгребать не можешь. Не хочешь. Не знаешь зачем. Не хотелось снимать темные очки даже в дождливую погоду и вообще общаться с людьми. Ни по каким вопросам. Даже за деньги. Не получалось верить в лучшее будущее. Даже просто верить не получалось. Особенно в дежурные пустые пожелания “пусть скорее вернется с победой”. Победа будет размазана на годы. Перемешана с теми, кто безбожно наживается на войне, кому она выгодна. Будет наполовину закопана в землю с телами настоящих героев и бесконечным горем тех, кто останется. Зачем желать то, что очевидно даже детям? Все равно, что желать крепкого здоровья инвалиду. В “крепости” позитивный посыл, но звучит почему-то как скрытая насмешка или откровенный сарказм. Я была полна негатива. И мне было плевать, что так думать нельзя. Нельзя жить очень долго в сумасшедшем перегрузе, добивая себя лозунгами, что надо (продолжать не известно еще сколько) быть сильной, и смотреть в сторону тех, кому хуже. Смотреть ежедневно дабы поддержать уровень собственной стойкости выше колен и выше уровня кортизола в обессиленном теле. Не хотелось признавать, но у меня наблюдались не только новые морщины на лбу, но и четкие симптомы депрессии. Не нужно быть психотерапевтом, чтобы понимать очевидное. Достаточно просто посмотреть в зеркало и ничего не увидеть. Точнее никого. Но ты делаешь вид, что можно будет вернуть лучшую форму и все разгладить. Исправить. Вернуть. Делаешь вид, что выгребаешь. Воскресаешь по утрам четко по графику, хлестаешь свою психику новостями и проблемами, которые сыпятся как из рога изобилия. Толкаешь тело в новый день. Толкаешь будто с обрыва. Ну же! Давай, иди! Идешь, чувствуя, что носок сполз. Скомкался и давит. Как и душа за это страшное время. Она помялась, приобрела какую-то странную форму внутри тела. Сжалась и уменьшилась. Словно лист бумаги с неудачными строчками. Казалось, правильным опять залезть на антидепрессанты. Безвольно вскарабкаться, как по лестнице, на знакомый химический допинг для мозга и хоть как-то существовать. Пачка то все равно осталась с того года… Полмира сидит на маленьких таблетках обманывая мир и себя в нем, в своем стабильном искусственном спокойном счастье. И ничего. Ничего хорошего, конечно, но по крайней мере можно будет опять регулярно мыть голову и не искать хотя бы в этом смысла... "
Anna Enbert, "Четыре ноль над уровнем неба"
(Чому росiйською? Это просто кусок меня. Кусок той, которой была раньше и всегда. Кто-то скучает за мной такой... И я скучаю.Пусть будет исключение.)
zorya 8 грудня 2023, 23:43 26
Я вигребла без АД
Ну майже вигребла
Я реву досі, щодня і не раз
Особливо крои розмова про чоловіка, військових, ялинки і похорони...
Коли я думаю про майбутнє, то теж криє
Сама в Європу? Чи Америку? І що я там робитиму?
На заводах фабриках не з моїм здоров'ям і діагнозами((
Волонтерю, і є собака
Ради якого навіть якщо вмер,треба встати,ожити і йти гуляти))))
Деколи через не можу, не хочу, зі сльозами на очах,хвора,зашмаркана ,але треба
Рекомендую))
Ну і робота або волонтерство
Тоді менше часу на жалість до себе, на тонни поганих новин
А вони будуть ставати ще гіршими((
І не піддаватися провокативним нашіптуванням-та нащо дьоргатися...не трать час і гроші...ми все одно програємо...краще збирай на виїзд, копійочка до копійочки
Буває,що реально послухаєш і так і хочеться забити на все
Але ні
Боротися треба поки є.хоч найменші шанси
Хлопці то на фронті,додому їх нізто не відпустив, бо все, кінець війни
Їм треба пережити цю.зиму
А вони помагають пережити її і нам
zorya 9 грудня 2023, 10:01 2
Ми разом,обіймаю)
Elenn 9 грудня 2023, 21:11
:hugging:
VitalinkaV 10 грудня 2023, 20:28
Згодна з вами на 100%, усі мої думки, про закордон один в один, в мене там дитина, а я тут з мамою, намагаюсь триматися, працюю, тому собака, поки що не мій варіант, мене цілий день немає вдома, хоча хочу. Новини вже, майже, не читаю, набридло і лякають.
ulvina 9 грудня 2023, 00:57 1
Це мої відчуття вже три роки ,спочатку смерть тата ,раптова і я не знаю як жити ,бо тато для мене був якоюсь опорою в цьому житті,без нього я опинилася наче мала дитина в страшному світі .Потім ковід ,мені вдарило по самому слабкому на той момент ,психіці ,пів року нічних кошмарів ,втрата голосу і кожного дня я жила ,як останній день ,заради чоловіка ,дитини,мами.Тільки почала приходити до тямт війна ,прифронтове місто ,постійних прилети.А зараз ще у доньки почався перехідний вік ,то я вже в такому стані ,що якщо завтра прилетить НЛО і захватить нашу планету ,мені напевно буде байдуже і всеодно.Але зовні я стабільна)
BusinaArchi 9 грудня 2023, 14:32
Фітосед. Накопичувальний ефект, без сонливості, мені допомагає.
ulvina 9 грудня 2023, 15:58
Дякую :rose:
Коментар видалено
Svetlana044 9 грудня 2023, 07:04 9
Все в точку. Так і живу: без бажань, без радості, без віри в майбутнє. Як зовні це виглядає - мене не хвилює. Роблю тільки саме необхідне. Розумію, що це неправильно, але як радіти і бажати насильно - я не знаю. Сили нам всім!
mamaEsenii 9 грудня 2023, 08:05 2
Такі самі відчуття,ранкова кава із сльозами,дика апатія,немає бажаннь та спустошення всередині,зовні ніби не видно,але сильно здає здоров’я і навіть не хочу нічим собі допомогти
Tovar4ik 9 грудня 2023, 09:06 1
Вчера не смогла читать, начала и закрыла текст. Сегодня, с теми же вздохами ещё прочитала. Такая тяжёлая правда
Ptasha 9 грудня 2023, 11:05 2
Про мене..але не з 2022 , А з 2016.. З того часу , як захворіла і злягла донечка. Пройшло 7 років, стає легше - ні, стає важче - так. Війна додала до цього стану офіційності. Тепер можна назовні, тепер це не лише моє потаємне, тепер загальне. Чоловік на 0, племінник також, чоловік сестри там же. Майже 2 роки. І лежача дитина з щоденними епіприступами...
Тримаюсь, посміхаюсь, живу, ...але шалено бісить дзеркало .
VitalinkaV 10 грудня 2023, 20:52
В мене, також, племінник, брат, оба зятя, це капець. Племінник приходив у відпустку, влітку, мало чим ділився, він не тільки на 0, він на мінусі, розвідгрупа, сказав, що єдине, що хоче, це вижити, я плачу
Pine1 12 грудня 2023, 17:28
Нехай Господь оберігає ваших хлопців! Низький їм уклін! Племінник мабуть дуже молодий, це просто жах, те що він там відчуває.
VitalinkaV 12 грудня 2023, 20:42
Молодий
Hungry_GalMary 9 грудня 2023, 13:54 4
Я чітко зрозуміла, що на планеті немає спокою і безпечного місця. Світ під владою сатани. Тому чекаю царства Божого і якось живу на таблетках, з безсонням, нервовими зривами, депресією.
Нічого не допоможе. Просто раніше небо над головою і земля під ногами мали якийсь кордон. Зараз вони бездонні, пусті, відчинені і небезпечні.
Якби я знала, що так все буде, я би не народжувала дитини.
VitalinkaV 10 грудня 2023, 22:19
Моя мама так каже, що жити вже не може, що цей світ зійшов з розуму, а я не уявляю своє життя без неї, і витягнути її з цього стану не можу, вона нічого не хоче, і все.
Hungry_GalMary 11 грудня 2023, 01:48 1
А як ви самостійно витягнете? Тут можливо потрібна допомога лікаря і медикаментів.
VitalinkaV 11 грудня 2023, 09:41
Ну, я гадала, що можна чимось відволікти, кудись звозити, а, по факту, за весь сезон, ледь витягнула до ТЦ бо потрібно було їй взуття, і безрукавка, і то, то ледве вдалося, бо до того, нікуди їхати не хотіла, все питала, чи немає в мене "чогось" для неї, поки я не нагримала, що чому я маю їй свій одяг віддавати, і все, що в мене, то я ношу і люблю. Наполягла, завтра йде до невролога..
Viki16 9 грудня 2023, 15:28 1
Рік с початку війни я взагалі була як зомбі, ресурсу вистачало тільки на дитину, з орендованого будинку виходили лише по гострій необхідністі,здоров’я почало підводи, де тільки можна, навіть, в лікарні довелося лежати. Потім підключила АД, бо вже не вивозила. Паралельно налагодили звикле для нас життя, завели друзів, водимо дитину на заняття та гуртки, почали відновлювати бізнес…
irenika 9 грудня 2023, 17:56
Не знаю, як краще. Я без них стаю зовсім психом уже. Якби сама жила, то нічого, а так доньку жалко((
Я мала на увазі, що одразу після відсіни і правда навалюється сильно. Але ж синдром відміни не назавжди, через деякий час стає не так сильно, і водночас занурюєшся все глибше й глибше, хоч і повільно. А сил витягти себе звідти нема.
Коротше, відчуття при ломці від відміни і депресії різні
Viki16 9 грудня 2023, 19:52
А Ви поступово знижуєте дозування при відміні?
irenika 9 грудня 2023, 20:04 1
Загалом поступово, але цього разу довелося різко, сильно тиск падав від них. І далі пила б, якби не падав до 90/45
Скрипника бачила, читала, дещо нове дізналася, але я вже "досвідчений користувач", на жаль
natashka40 9 грудня 2023, 16:03 1
Це як про мене!
З 24 лютого я втратила все( В моєму домі доцих пір готель для рашистів
В'їзджають виїжджають вже просто не можу про це думати
Я вирвалася з сім'єю а рідні друзі куми в окупації (
Лівий берег Херсонщини
Все страшно і безнадійно тому ще важче дивитися як ставлять ялинки і готуються до свят
Просто весь час плачу і виходу не видно....
natashka40 9 грудня 2023, 16:10 1
Знаю але й знаю те що їм там дуже -дуже важко....
zorya 9 грудня 2023, 17:36
Так(
Для мене взагалі Херсонщина,це особистий біль
Бачу це слово-і завжди плачу
Скільки ще ми втратимо Героїв(((
І людей так шкода,вони в основному проукраїнські,Наші!
Olala13 9 грудня 2023, 20:49 4
Мені лише пошкодили хату , і я відчуваю що це вже не мій дім , гидко … а у Вас живуть в домі ці гниди , сидять на вашому ліжку , це якийсь сон , страшне кіно , як таке можливо було
Alen_a 9 грудня 2023, 16:08 14
Одразу спадає на думку -------
"Перші зламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Потім - той, хто не вірив, що це коли-небудь закінчиться. Вижили ті, хто сфокусувався на своїх справах, без очікування того, що ще може статися" © Віктор Франкл Австрійський психотерапевт, який вижив у нацистському таборі.
Olala13 9 грудня 2023, 20:51 12
Поки хтось зовні норм і ковтає пігулки , інша частина населення якимось для мене незрозумілим чином з задоволенням дивиться кіно і слухає музику руських
Margood 10 грудня 2023, 00:56 4
На мою думку усіх періодично накриває. Когось сильніше, когось легше. Але немає тих кому байдуже і у кого все добре. Ніколи вже не буде добре як було раніше. Усе биття поділено на до війни і після її початку. Зовні в мене все добре. Депресія це підступна хвороба(( нажаль АД не допоможуть, якщо не усунути причини.