Чи друкуєте Ви фотографії і як часто їх переглядаєте? Чи люблять Ваші діти слухати сімейні історії?)
Я друкую постійно дитячі фото, а себе майже не фотографую. Один з видів вечірньої медитації - переглядати фото дітей, і щоразу дивуватися, як швидко вони ростуть. У старшої скоро перший ювілей, а молодша - ще нещодавно була кабачком, а вже бігає швидше гоньщика і без упину розмовляє на своїй напів-марсіанській мові.
Мені подобається, що старша поїменно знає весь рід, по моїй лінії, до 3 коліна. Хто де чія бабця, хто де чія дідьця. Цьому, також, посприяло те, що останні роки, вона разом з бабусею ходить прибирати могилки до поминальних днів і чудово може розповісти де саме і хто похований. І їй подобається цей день прибирання, а я вбачаю в цьому - її повагу до свого роду. Я до цього прийшла в набагато дорослішому віці.
Як я вже писала: одна з моїх бабусь - дитина війни - історій там вагон і ще на 1 вагон назбирається. Дідусь, хоча і був молодше за неї, і народився вже в самому кінці війни, але був воєнним, у ракетних військах. І завдяки цьому - моя мама з батьками об'їздила за своє життя більшу половину СССР. Бабуся і дідусь, по лінії тата - мають цікаві долі, як дві людини з різних куточків України зустрілися за долею випадку і вийшов плід кохання - мій тато) У батьків також цікава історія знайомства, точно Амур все підрахував. А с тим, що бабуся була проти їх заміжжя, а що бабуся, що мама в мене з перчиком - то самі розумієте, що Санта Барбара була ще та)
В черговий раз, коли біля нас так добряче тряхнуло, я подумала - що ніхто не безсмертний. У живих залишилися лише одна бабуся. Онуки хоч і не дають розслаблятися, але мама моя вчухає на очах. Я..а я також не вічна. Ні, звісно я ще планую з парашутом спригнути, і в океані з акулами поплавати. Можливо ще третього народити. Жарт. Я більше не таке не піду :sweat_smile: Але, я не безсмертна. Хто розповість моїм онукам, про їх пращурів? Хто покаже цим дітям технологій майбутнього, як жили люди 150років тому)
Гігабайти в сховищах, гігабайти фото в телефонах - це все добре, сучасно. Але я полюбляю потримати в руках.
Потім я натрапила тут у клубі на допис, де показували фото пра-бабусі і збирали інформацію щодо свого дерева сім'ї.
І я зрозуміла, що настав час збирати з родичів дань) і починати складати Альбом сімейних фото для своїх дітей, щоб вони могли передати потім своїм. Головне, щоб бажання не згасло, поки я з усіх зберу потрібні мені фотографії.
Процес зараз в процесі. Тавтологія звісно, але як є)
ось це я) А це моя молодша:sweat_smile:як бачите, любов до рок-зачісок це в нас сімейне:joy:
Але як же цікаво розглядати старі фото і накладати на зображення ту інформацію, що інші розповідали про цю людину.
Це - я з батьками) Тата немає вже 11 років, і з кожним роком сумую все більше(
це я з бабусею, котру пам'ятаю, хоча не мала б) а ще пам'ятаю, що я її дуже любила) бабуська Оля) як розповідає мама, вона усі мої роки вважала, что мене назвали в її честь)
це мій дідусь, бабуся і мама, і дивлячись на його фото - я розумію, чому бабуся обрала його)
А ще, завдяки тому, що деякі фото збереглися лише як фото з фото, то я майже успішно освоїла реставрування фотографій) це пра і пра-пра бабусі моєї страшної доньки)
Історії є у кожної родини, а кожна родина є частиною історії.
Постійно зустрічаю твердження, що жінки, що народжують у війну - героїні. Це безспірно, бо бандереняток потрібно багато, щоб відродити душу України.
Але, дівчата, що опинилися на порозі війни на 9 місяці вагітності - то для мене жінки зі сталевими яйцями. Бо їх ніхто не запитував за 9 місяців до цього чи хочуть вони народжувати під звуки сирен. Це був не їх (наш вибір), але стало нашою реальністю.
Я одна з них, на жаль чи на щастя. Я народила на 3 тиждень війни. Хоча ПДР мала через декілька днів після початку повномасштабного.
Чи думала я, що мої діти відчують на собі війну?Ні.
Для мене, як і для тисячі інших українців - війна це було щось неможливе, щось десь далеко і точно не з нами. Так як старшу я народила рано, на початку 38 тижня, то і собі спланувала, що і молодша не засидиться точно. І весь лютий вже нічого не планувала далі одного дня. 22 лютого була у лікаря на плановому, вона мене запевнила, що ось-ось і до наступного планового огляду я вже не доходжу. А я хотіла, дуже хотіла народити в той же день. По-перше 22.02.2022 - гарно ж. А по друге, живіт мені здавався більшим за всю мене, і я вже до тижня так 35 втомилася по самі помідори, а далі просто рахувала дні і щовечора закреслювала, як полонена, на стіні:sweat_smile:
Валізку тривожну я не готувала, я речі в пологовий 100% навіть не забрала в той момент. І це зіграло зі мною злий жарт. Бо потім я гребла що бачила і не бачила.
23.02 вирішила, що час вже точно скоро час на вихід. Згадала, що не зробила "фотографії як в Пінтерест" і години дві, як лінивий тюлень, йорзала по ліжку з телефоном в руках.
Це був останній день життя ДО
Потім, весь вечір Кашалот і ще один застосунок для мам. Пам'ятаєте ту тему, де писали, а чи буде щось? Потім виступ чорта. Отак я просиділа до 3 ночі. А в 6 ранку чоловіка розбудили..
А ще, так як мені було тяжко ходити, та взагалі дихати - я віддала старшу бабусі. Ми на правому, недалеко від артерії Києва - проспекта Перемоги. А мама - на Троєщині. Два кінця Києва. Початок війни, ранок...я з години на годину чекаю пологи і прошу дитину почекати хоча б день, а краще 3. І розумію, що 2 моїх дорогі людини на іншому березі Києва. А над Києвом вибухи. А в мами - 13 поверх і будинок з панорамним видом на Дніпро. Це доречі і зараз грає поганий жарт щоразу коли над Києвом літає щось.
Так ок, пере:poop::poop::poop: я знатно, поки чоловік не привіз їх до нас в квартиру на правий. Саме смішно було в чаті школи читати повідомлення інших батьків о 8 ранку, що сьогодні! вони залишать діток вдома. Які ми були наявні. Я була одна з тих, хто на усі 30000% були впевнені, що вони полякають 3 дні і все закінчиться. Єхх дурна дурна я була. Хоча та дурість і допомогла мені перестати нервувати, бо нерви то пологи, а пологи....що куди де як. В мене була домовленість у 2 пологовому, але вирішили не залишалися у місті. І коли біля Ірпеня були танки, а від нас до Ірпеня повітрям 2 рази впасти, 3 рази присісти - ще раз впевнилися, що зробили правильно. Доречі, саме війна мене навчила рахувати відстань "по повітрю".
Я стала спокійна як пень, я лиш гладила живіт і прохала посидіти ще трішки. Бо не час)
Маму і старшу я відразу відправила до бабусі, бо хоч і Київська область, але село в ярах - якщо не місцевий, то й не знати що там є хати)а сама засіла з чоловіком біля Києва, у свекрів.
Так от!!!!!
Щоб ця мадам зараз була такая слухняна як тоді. Я приїхала до будинку свекрів на 2-3 дні, а затрималася на 3 тижні. Пройшов ПДР, 40тиждень, 41, 42. Я періодично їздила до лікаря гінеколога, усі казали, що все ок) дитина знає все сама. А я сходила з розуму. Бо чужий дім, війна, моя дитина далеко від мене і я як пінгвін не можу кроку ступити, без крихтіння. Зараз згадувати смішно те, як я ходила)
Я перепробувала всі методи виковиряти дитину з себе. Усі. Геть усі. Деякі по декілька разів за день, деякі по декілька днів за ніч.
А ще, особливо бісящий тип дзвінків: "ну що ще не народила?". Так дитина не поспішала на вихід, вона чекала Перемогу. Але я постійно проговорювала, що я то не слониха. За об'ємами можливо і так, але ходити вагітною два роки - я не планувала)
Час йшов. Ісіда, що була відносно близько і та що об'явила про безкоштовні пологи - була забита під самі помідори, у Мануфактурі - перестали приймати пологи. Їхати в Київ - так собі ідея взагалі була для мене.
Розглядали навіть варіант домашніх пологів. Сусіда у свекрів - симпатичний лікар-хірург, і на той час в нього в будинку пересиджувала частина його мед персоналу. Я розуміла, що може статися так, що такий варіант буде єдиним можливим.Я соромилася, аж поки не дізналася, що він - крутий хірург, до якого черги на прийом в Києві. Я розслабилася, що все рівно мене спасатимуть)
Ще одним момент: на 36 тижні на УЗД, мені сказали, що дитинка вже 3500, тому довго сидіти їй не потрібно, то с тим, що я худа - можуть бути ускладнення в пологах. Розумієте так, чому я нервувала дуже після 40 тижня? Я боялась, по-перше що може піти в пологах все не так як треба, а по-друге, що усі речі, що були заготовлені на весну - будуть малі, а купити нові - трішки проблематично) а вийшло так, що доня 56 носила місяці ще зо два.
Але, на 42+ тижні народилася донечка 2900 і 49 см.
На 42 з хвостом тижні вирішили мене стимулювати. І от, за день до стимуляції - я зрозуміла, що є контакт. Підійшла до чоловіка і сказала, що треба їхати)
народжувала я в звичайному хірургічному відділені звичайної районної лікарні, до якої їхати було ближче всього) ми їздили до гінеколога так часто, що 2 блокпости вже просто нас впізнавали. Зі мною разом народжували ще 5 дівчат. Одночасно. Як мені сказали, що за 3 тижні війни вони перевиповнили план за рік)
Народила кицю і ми поїхали до бабусиної хати, бо там чекала сестричка) І почалося нова сторінка історії нашого життя.
Перша зустріч)
А це вони зараз) старша подорослішала думками років на 10 точно)
Трішки квітучої минулої весни)
Дякую всім за увагу! Мирного усім неба)
Tanyssshhhka 14 липня 2023, 16:48 1
Нужно почерпнуть идею - это очень важно: сохранять историю семьи через года :heart:
Девочки, просто :heart_eyes:.
Я не знаю, где ты взяла силы родить в эти первые недели войны , когда ровным счётом не было непонятно ничего ещё и своих близких позаботиться :hugging:
Tanyssshhhka 14 липня 2023, 19:57
Не преуменьшай своих заслуг )
Можно было родить и впасть в депрессию, а ты :muscle:
OlalyaOlya 14 липня 2023, 20:01 1
Опять же, как будто у меня спрашивали?:joy:
Мне тут даже в родовой депрессия не дали побыть:joy_cat:
война, свежий ребенок, учеба малой, работа мужа, недоделанный ремонт, мама, бабушка:see_no_evil: когда тут депрессовать, отложила это дело ближе к старости)
Tanyssshhhka 14 липня 2023, 20:02
не ну пажди.как раз депрессия могла тебя не спрашивать :rofl:.
Тут многое зависит от настроя человека и сил :point_up:
maksim 14 липня 2023, 16:53
Щастя Вам хочу побажати :heart::heart:мирного неба !! На вашому пості про хатинку я плакала, а тут вже ридаю :scream:. Хочу сказати Вам, що Ви змінилися сильно з народженням другої дитини… і це дуже добре . :heart::heart:
maksim 14 липня 2023, 20:09
Справа не в тих темах. Справа в тому , що на свій молодий вік Ви дуже автентична людина з принципами і цінностями, яких не має у інших і не буде навіть в дорослому віці. Це великий скарб на наш час . Ви маєте своє Я , без рожевих кольорів , з великим і цінним духовним скарбом. Якесь колективне « мненіє» Вас з пантелику і вибраного Вами шляху не зібʼють і це респект Вашим мамі і бабусі також . На рахунок війни, так змінила, когось ще на гірше , когось на краще .І доречі фото. Я друкую . Важливо мати фото. Тому що маєш змогу потримати хоч мить життя в своїх руках, а от в житті цю мить руками не візьмеш.
OlalyaOlya 14 липня 2023, 20:59
Дякую)
maksim 14 липня 2023, 21:00
:heart::heart::thumbsup:
Londial 14 липня 2023, 17:35
Зворушлива вийшла фотоісторія.
Я не виставляю фото в соцмережах, а постійно друкую фотобуки. Подобається, що можна окрім фото додавати надписи, якісь нотатки
OlalyaOlya 14 липня 2023, 19:50
Дякую)
Elenn 14 липня 2023, 18:15
Яка чуттєва історія :raised_hands:
Дякую, що ділитесь. Хай буде швидше Перемога :flag-ua:, а дітки ростуть здорові і щасливі.ь
OlalyaOlya 14 липня 2023, 19:50
Дякую)
samsanty 14 липня 2023, 18:21 2
Батьки вашої мами дуже красиві в молодості.
Я друкувала фото. Багато альбомів є. Більша частина в мами вдома, 3 альбоми зі мною. Але з початку війни не надрукувала жодного. З психологічних причин, бо щось нема натхнення і бажання, хоча фотографую. І з практичних, бо як показала практика, якщо доводиться десь тікати, то альбоми це не перша річ, яку забереш з собою...
А ще дуже шкода, що така історія в нашого народу. Неможливо практично залишити якісь фамільні цінності, антикваріат, сімейний бізнес тощо. Як в тій же Європі. Може бути кав'ярня чи пивоварня, якій більше 300 років. Або древня церква і не одна, в кожному селі. А в нас, то розкуркулять людей, то бізнес відберуть, то зруйнуть зброєю, то люди втікають з одним чемоданом.
Elenn 14 липня 2023, 19:14 1
:disappointed_relieved:
OlalyaOlya 14 липня 2023, 19:52 2
Дякую, так дідусі в мене симпатичні) що цей, що татовий)
Я, виїжджаючи, альбоми брала:joy: в мене чоловік гантелі навіть взяв, при тому, що не займався як рік вже)
Svetlana_Poland 14 липня 2023, 20:03 1
+++ будинки по 400 років
Galina777 14 липня 2023, 18:28
Так мило и душевно))
OlalyaOlya 14 липня 2023, 19:52
Дякую)
Elena20071980 14 липня 2023, 18:43 3
Раніше я завжди друкувала фото, багато фото! Діти з радістю перебирали їх, розпитували. Так сталось,що дев'ять років тому ми покинули свій дім...сумували більш за все за старими фотографіями... І ось,коли можна було одному з сім'ї разом з військовими поїхати у наше селище,я попросила чоловіка. Він привіз цілий багажник наших фото, фото мого дідуся і бабусі. Речей не брав,бо не було часу...йому дали тільки 40хвилин,щоб побачити дім. Скільки радості у нас і у дітей було!!! То наша історія, він привіз все наше життя....життя наших бабусь та дідусів...
OlalyaOlya 14 липня 2023, 19:53 2
Такі речі дуже гріють душу, згодна з Вами)
Neonilla 14 липня 2023, 18:51 3
Перестала печатать фото с 2014... поняла, что все это пустое ,когда жизнь в одном рюкзаке
Neonilla 14 липня 2023, 18:55
А моя с пупышку жизнь "альбомная" "до " осталась в Луганске. Ничего не забирала.
Neonilla 14 липня 2023, 18:57
Вам бажаю щастя та миру ! :yellow_heart:
OlalyaOlya 14 липня 2023, 19:53
Дякую)
SVAMA 14 липня 2023, 19:26 2
Прочитала на одному подиху.Гарно написано.
OlalyaOlya 14 липня 2023, 19:53
Дякую)
Ahava 14 липня 2023, 19:28 6
Боже, уявити страшно,що Вам довелося пережити.
А бабуся Ваша,така красуня,це ж в ті роки,а як виглядає,як з обложки журналу,не дарма її обрав Ваш красень-дідусь)
OlalyaOlya 14 липня 2023, 19:54
Дякую)
бабуся точно знала якийсь секрет) щоб у 60ті так виглядати)
Missfonliska1919 14 липня 2023, 20:28 4
Ну такое,.. сделали культ из себя что родили в войну.и что? Многие родили.Это инстинкт,хоть война хоть хоть бы что. По поводу фото,делаю фотокниги качественные.Ваши фото интересны только вам. Не цепляет.
OlalyaOlya 14 липня 2023, 21:32 8
Этот аккаунт тоже не думаю, что долго проживет)
Хорошего вечера)
Missfonliska1919 14 липня 2023, 21:33 1
Та пох:joy:
Missfonliska1919 14 липня 2023, 21:34 2
Главное,что вы меня помните:wink:
R9bina 14 липня 2023, 21:26 1
Гарна розповідь)
OlalyaOlya 14 липня 2023, 22:00 1
Дякую)
de_la_Fere 14 липня 2023, 22:23 2
:orange_heart:
OlalyaOlya 14 липня 2023, 22:57
:hugging:
Mariia_k 14 липня 2023, 22:47 3
Ваша розповідь, як намисто - переплетіння долей. Дуже цікаво і правдиво. Щастя вашій родині!
OlalyaOlya 14 липня 2023, 22:57
Дякую)
marusia 14 липня 2023, 23:03 1
Боже, прочитала вас і аж розхвилювалась))) Так історія перегукується з моєю))) Дай Бог здоров'я всім українським діточкам, жити в мирній Переможній країні!!!
OlalyaOlya 14 липня 2023, 23:32 1
Дякую:hugging:
Nataly 15 липня 2023, 00:23 6
Згодна, що всі, хто народжував в таких умовах - героїні, такий процесс і без війни, скажімо так, «цікавий», а тут ще й таке! Нехай росте щаслива і не пам‘ятає війни
OlalyaOlya 15 липня 2023, 01:06
Дякую:star2:
Коментар видалено
Коментар видалено
Sara_Dawy 15 липня 2023, 00:46 2
Фото в пионах просто :star_struck:! Милота:heart_eyes:
OlalyaOlya 15 липня 2023, 01:05
Мне тоже очень нравится, как удачно получилось)
Спасибо)
Marusya 15 липня 2023, 01:01 1
Дуже❤
OlalyaOlya 15 липня 2023, 01:05
Дякую:hearts: