Невже уже рік як ми у війні... Душа болить і думки повертають до 24 лютого 2022 року. Ранок, мене будить дочка (я погано чую по життю) і кричить: "Мамо, війна, на нас напали, нас бомблять, мамо війна..." Та не може цього бути, це я сплю..." Ні не сплю, на нас напали, нас бомблять. І питання рве душу: "Що робити, куди бігти, хто допоможе...?" Стою посеред кімнати і що робити - не знаю. Подзвонив син, сказав зібрати саме необхідне, документи, ліки, продукти, воду. А я кожну хвилину в новини заглядаю, що кажуть, що і як. І жевріє надія, що наші вигонять всю наволоч і буде мир, але... Поїхали до сестри в село під Києвом, туди вся рідня приїхала, діти, онуки, сидимо як оглушені і що робити не знаємо, а далі було страшно, ми жили між Броварами і Борисполем. Страшно, бо русня повзла на нас, а ми вже знали, що вони не люди і не воїни, вони бандити. Тепер я знаю-ми переможемо і прошу Бога дати мені сил, терпіння, щоб нашу перемогу побачити і почути.
"І на оновленій земліВрага не буде, супостата,А буде син, і буде мати,І будуть люде на землі."
Все буде Україна.
Malinka_orijinal 23 лютого 2023, 22:33
А я стояла вранці на балконі і дивилася як люди пакуються у машини і тікають. Безліч машин, як мурахи. І дехто втік до пастки. А потім уже в квітні там стояли декілька автівок побитих кулями. Повернулися.
Kris140 28 лютого 2023, 19:32
Це Фасова?
Vetochka75 28 лютого 2023, 20:48
Лютіж
Kris140 28 лютого 2023, 20:57 1
Ясно, схожі села
Polina_Andreeva 23 лютого 2023, 22:40 2
А я детям мобильные телефоны, имена и даты рождения на руках писала маркером несмываемым и в карманы курток записки прятала.
Wild_fairy 23 лютого 2023, 23:00
А я думала тільки про те, де дістати антибіотик, бо у сина ускладнення від ковіду, пневмонія, а ми сидимо у смердючому укритті, а в мене теж перший день ковіду, температура і повна невизначеність. І дуже дивне, але ти не менш співпадіння, що цього року у ці ж дні ми знову всі з ковідом, але вже із вірою в перемогу.
Wild_fairy 24 лютого 2023, 10:31
Який дах, обіймаю вас. Чоловік знайшов одну працюючу аптеку , там черга була мов змія він майже три години стояв, щоб купити антибіотик
Wild_fairy 24 лютого 2023, 10:32
Та вже на шляху одужання, ковід тепер вже не той :grin:
Sane4ka___23 24 лютого 2023, 13:00 2
Люди тоже виноваты,гребли что надо и ненадо ,а кому действительно было нужно ,уже не смогли достать лекарство необходимое ...
Rita_Rita 23 лютого 2023, 23:03
Ранок не забуду ніколи
Вночі снилась померла бабуся, всю ніч настільки сон дурний,...а потім прокинулась від дзвінка, телефонувала кума зі словами " Вставай! почалась війна" ( здається ці слова вкарбувались до кінця життя) .....а через пів години у нас вибухи, горів аеродром...
Tovar4ik 25 лютого 2023, 13:02 2
И я тоже не люблю такие сны, они тяжёлые и непонятные.
Но знаю два случая, 1) во время ВОВ женщине снилось что её муж, который на фронте, стоит возле речки у села в котором они жили, и зовёт её. Она ночью побежала туда... и муж там был. Он не мог пойти домой, но был рядом с селом. Это была их последняя встреча, муж погиб.
2) случай. Знакомый мог погибнуть - упал в карьер с водой, был на какой-то строительной машине. Машина утонула, а он чудом выбрался. Сначала он понял, что это конец, но вдруг дверь открылась и его вытолкнуло вверх. Получает телеграмму от своей матери с коротким вопросом что с ним, жив ли. Потом было письмо от мамы, где она рассказала что вдруг увидела как он тонет. Мама была верующая и стала молиться.
Обе истории правдивые, не придуманные.
Rita_Rita 25 лютого 2023, 13:41
Та не дарма ж кажуть, що сни віщі
Мені майже постійно щось сниться, сни деталізовані і кольорові
Я звикла, але інколи мрію щоб мені нічого не снилось
Я певний період після того як постійно снились сни, і багато певний період думала зійду з розуму
Tovar4ik 25 лютого 2023, 14:32
Ого - какие у Вас сны. У меня редко впечатляющие сны, но когда снятся то я им не рада, тяжёлые и непонятные сны. Но когда-то приснился страшный сон , проснулась от своего крика, утром всех предупредила и муж по-доброму насмехался, а днём муж афигел.... Поэтому сейчас обращаю внимание на сны, свои и чужие.
irenika 23 лютого 2023, 23:04
Я вранці лежала й думала: хоч би дочка не прокинулась від вибухів і не злякалася спросоння.
І ще до 7 ранку думали, чи буде школа і чи треба на роботу йти. Яка наївність :(
Torri 23 лютого 2023, 23:29
А я своїм ввечорі ставила мелодію природи на компі, на всю гучність. В нас сирена прям під балконом, гучна дуже, не рятували ні супервікна, ні рама нова.. здавалося очі від тої гучності лопнуть ..так і спали діти. Це був порятунок для нас. В укриття не ходили, в нас їх нема. Сирена не відключалася тоді на початку, аж влітку тільки, так і волола по 5годин бувало. А в той день перший вибухи чула я на вулиці зранку, малі не чули. А потім істребітелі..аж стіни вібрірували.. страшно було. Саме страшне на той час, доки ракети не гепнули поруч з домом..то ще страшніше.
panya 24 лютого 2023, 00:00 1
Який жах і це наше життя…
irenika 24 лютого 2023, 00:05
В нас над домом летіли з десантом на Васильків. Так швидко з ліжка ми ще не підхоплювались.
Вони летіли так низько, що здавалося, що зачеплять дахи 9-поверхівок
Tovar4ik 23 лютого 2023, 23:05 4
И мне тоже дети позвонили, сказав : собрать необходимое в рюкзак и в случае обстрелов меня заберут и повезут. Спрашиваю, куда меня повезёте, в поле? Я вообще не поняла куда ехать...
23 числа заболела Омикроном и немного волновалась, а 24 проснулась вся больная гриппом и уже война...что делать...люди опустошают прилавки в магазинах, а я лежу с гриппом и запасов нет. Сейчас смешно вспоминать пустые полки в магазинах, выгребли всё!:sweat_smile:
И банкоматы пустые, иду без денег, не знаю что делать, в Сильпо что-то вывозят из продуктов. И вдруг, на меня летит бумажка розовая, неужели 200гривен...таки да, они! Прям ветром закрутило и мне под ноги 200грн. Сказала Слава Богу, и пошла в Сильпо.
А про войну не верила до 24... А потом ужасы Мариуполя... Какой ужас, сколько же ещё... периодами одолевает депрессия...
ElenaKabl 23 лютого 2023, 23:37 2
Я памятаю цей страшний ранок. Ми прокинулися від вибухів. Спочатку вирішили, що хтось зранку пітарди в дворі кинув. Але в середині себе все вже було зрозуміло, що для петард явно надто гучно було. Коли вибух повторився, то почали дивитися новини в телефоні. Ніякої інформації не було...Потім побачили виступ х...а...Потім дзвінок мамі, прохання не переживати і слова: мам, почалася війна... А потім місяці аду...Щоденні обстріли міста, життя в коридорі, відсутність і здорожчання тих мізерних залишків продуктів в найближчих магазинах (та й карти не приймали, валюту обміняти було не можливо), кілометрові черги в аптеки...І щоночі ці страшні звуки за вікном: пересування важкої техніки, коли інформаційний вакуум і ти не знаєш чи то наші, чи ні... Ми поставили на вікна дошки і мішки, щоб не чути цей зводячий з розуму шум... Потім 3 неділі всі мої рідні були в окупації...Телефонували лише в певний час. Тому що в них "глушили" зв'язок і вони знаходили якусь точку в будинку, де трішки ловило. Говорити вони щось боялись і це зрозуміло...Я по натяках дізнаватись як в них справи. Вони в свою чергу переживали, що наше місто щодня обстрілюється і є варіант взяття в кільце...
Потім дзвінок від сестри і слова прощання, навпроти будинку моїх батьків поставили кулемет. Вона була з дитиною в домі, а вітчим в літній кухні і вона боялась, що він вийде і його розстріляють, і їх також...Мама в цей час також могла прийти з лікарні з роботи, зв'язку з нею не було...Інколи мені здається, що це сон, таке не могло відбуватися насправді... Останньою краплею стала відсутність води в місті і ми вирішили виїхати, тим паче моїх вже на той момент деокупували:pray::yellow_heart::blue_heart:...Пам'ятаю переддень Великодня, а ми їдемо, не знаємо як надовго (але відразу всім говорили, що 10 травня повернемося:rofl:). Приїхавши в Вінницю дізнались, що дуже приємна жінка, яка нас мала тимчасово прихистити (знайти віддаленно квартиру було просто неможливо), в лікарні, інсульт...А вже вечір перед Паскою, з нами бабуся 92 роки. Ріелтори обіцяють скинути варіанти подобових квартир і пропадають...Нам рекомендують звернутися до волонтера. Нарешті він нас прихистив за містом (величезна дяка йому за його добре серце). Паска, ми прокидаємося від вибухів і не можемо повірити своїм вухами... Потім виявилося нам це не почулося... Батьки чоловіка і бабуся зранку поїхали до Німеччини, а ми залишилися самі в чужому місті. Вперше я ні на мить не відчула, що було велике свято Великдень. Це все здавалося сном, розгубленість і страх...І тут нам пощастило, ми зателефонувати стосовно квартири і приємна молода пара сказала, що вони також за містом і ввечері будуть їхати додому і заберуть нас, щоб показати квартиру. В цей же день ми не роздумуючи погодились відразу зняти запропоновану квартиру. А ввечері разом з волонтером посиділи в бесідці, поспілкуватись і трішки відсвяткували...Нас з ним об'єднувала самотність...
Наступного дня в мами був ювілей, який ми за півроку планували, як будемо святкувати...А так сталося, що ми навіть не бачилися від середини лютого, так як навіть після їх деокупації між нами було 40 км в напрямку бойових дій... І тому було лише привітання по телефону з далекого чужого мені на той момент міста...
І нарешті в кінці червня я відважуюся поїхати до мами...Так боялася на ніч залишатися в місті, але довелося, мама приїхала на візит до лікаря і ми не встигли на єдину маршрутку до села. Хоч мені і пощастило і було 2 дні тиші, проте я все рівно від пережитого не змогла спати в ліжку і вибачитися перед мамою і пішла спати в коридорі...
І зараз задаю собі питання: коли повернуся чи зможу я колись знову почати спати в ліжку в моєму місті?...Бо поки мене огортає страх від самої думки...
nikk40 24 лютого 2023, 12:19 4
Якщо Бог з тобою?хто проти тебе? Ніхто...він проведе нас через усе життя:pray:
Tovar4ik 24 лютого 2023, 12:44 1
:kissing_heart:
nikk40 24 лютого 2023, 15:45 2
:heart_eyes_cat:❤:blue_heart::yellow_heart:
Olya_lya 23 лютого 2023, 23:49
Ми прокинулись не від вибухів, вибухи були через пів години, але те що нас розбудило одразу дало зрозуміти, що щось сталось погане
Tattiana 24 лютого 2023, 09:41
Аа, здається зрозуміла...
Llizard 24 лютого 2023, 13:22
О, я десь на початку читала, що ніби виводили. Тільки не знала, чи то правда, чи то нас заспокоюють просто. Добре, що таки встигли..
Olya_lya 24 лютого 2023, 13:37 2
Встигли слава Богу, але над містом був повітряний бій бо якась сук@ здала і москалі залетіли під нашими паролями.
Такий був рев що не пепедати навить, я його запамятаю на все життя і це при тому що я тут народилась і виросла, і під нічні форсажі спали спокійно
Olya_lya 24 лютого 2023, 00:07 4
Як би то все захватити і йобнути по русні
Okksy 24 лютого 2023, 08:34 2
Захватити, то значить забрати силою. Ми ж не орки, щоб лізти на чужу територію захвачувати щось.
Olya_lya 24 лютого 2023, 08:42 2
Так то територія Молдови а вони не проти щоб їм допомогли навести трохи порядок
Okksy 24 лютого 2023, 09:09 1
Я знаю, про що іде мова і стежу за тим. Але "допомогли, домовились про передачу боєприпасів" і "захватили" - то ж різні речі. Ви мусите відчувати різницю.
Profesora 24 лютого 2023, 07:38 1
Цей рік для мене рік розпачу, страшної туги за рідними, страху та розуміння, що я взагалі нічого не контролюю в своєму житті. Але в то й же час, це рік моєї сили, зміцнення м:язів, нарешті я побачила себе на повний зріст. І такого якось прозріння. Тому я і за нього Всесвіту дякую, крізь біль, але дякую. Дуже б хотілось уникнути його, щоб не було війни, але вже як є.
panya 24 лютого 2023, 09:36 1
Ви вірно сказали, що усвідомлення, що ти нічого не контролюєш в своєму житті це такий розпач. Ніколи не знала і не думала, що в свої, майже 70 років, я стільки зможу витримати, зробити і не розгубити віру.
Profesora 24 лютого 2023, 10:04
Так, я також
Veronka 24 лютого 2023, 08:09 1
Перший день війни, потрапляння осколка ракети через один будинок від нашого, зарево , шалений страх!!! Що робити і куди бігти??? Почались сирени, сиділи трусилися в холодних гаражах, потім поїхали в село до знайомих....там стара хата, холод, відчай, страх, повністю інше життя ..... через 2 місяці повернулися , не витримали, Київ дуже змінився , зустрів з блокпостами, весь сірий, дихати немає чим, але щамливі що дома нарешті, в нормальних умовах , бо там жили туалет надворі , душ у знайомих, та і напрягати вже не хотілося....
panya 24 лютого 2023, 09:39
Так, коли я через три місяці повернулася до Києва, то страшно було їхати вулицями. Скрізь блок пости, бетонні загорожі, металеві їжаки, душа боліла на це дивитися, але Київ русні не по зубам.
Mari_87 24 лютого 2023, 14:31 1
Я пам'ятаю як прокинулася звичайно в 5.30 мы з іншої сторони Харкова нічого не чули. Вживають, мию голову, завітає жо ванни чоловік з криком Маша, війна почалася. Я кажу я голову мию, не заважай....а сама потім думаю яка війна, мені на роботу треба йти, голову помити, дитину в школу...тільки як кажуть роздуплилась через хвилин 5-7 вилітаю а там новини і жах. Звонила свекруха, вони на Салтівці жили, каже діти тікайте, куди нибудь. Я давай сушити голову, збирати речі, які попало набирали, головне документи. Дитину розбудили....чоловік пішов щагружвтися в машину, каже всі сусіди повідомили на вулиці, шукають укриття, хто машини грузить, хто плачет, хто кричати, діти плакали. І потім почався квест виїхати з міста. Ми декілька годин стояли в пробках, щоб виїхати на окружну тільки і поїхали в сторону дачі, де досі і живём. Це був жах. Пробка з машин в десятки кілометрів, біля машин гуляють з собаками і котиками, дітки плачуть, люди в шоці.
Люди пішки йшли з Салтів, з інших районів...знайомі йшли цілий день майже щоб вибратися 24 числа, ніхто не брав у машину.
nikk40 24 лютого 2023, 16:32 3
Мої діти в перший день війни були в різних містах-навчалися...менша в Сумах в гімназії,старший син в Харкові. Розбудила мала телефонним дзвінком,що мама почалася війна-потрібно щоб ти апиїхала забрала мене(вона у 8 класі їх самих не пускали).прикро що днів за 10 до війни ми продали Таврушку старушку і нічім по донечку поїхати,всі боялися і родичи і кум,а вона плаче,головне що за нас хвилюється...і пам'ятаю зразу зв'язок мобільний був дуже поганий. А вона і в Харков брату подзвонила Кочтя ти по мене приїдеш,забереш?і от я змогла доїхати лише до Охтирки і все бо всі маршрути відмінили...донечку мою довезли до Охтирки я її там чекала з 8.00 до 13.00 а Охтирці по Дачному в 12.48 їхала колонна техніки РФ. Син 26 02 добирався з Харкова на таксі,я йому з кредитки кинула 3000 грн(така була ціна,я вдячна таксисту що повіз)і це лише до Богодухова. Дитина приїхав,хотів кошти перекинути на картку-а у водія не було картки і він ходив шукав по чергам в аптеці хто зможе дати йому готівку,а він людинкі на картку... світ не без добрих людей....з Богодухова інше таксі довезло до заправки за 300 грн(гроші чоловік привіз як забирав сина)і цьому таксисту я вдячна,що привіз і повірив що и заплатимо...Хух,вибалакалась☺і все це в собі я тримала рік ..і всі ці спогади і переживання зі мною на все життя ....а гроші на кредитку я ще не поклала...не працюю 2 роки,спочатку не брали вісотків,тепер я винна Привату 5000. Подружка в Іспанії,з 10.03 спочатку казала буде важко не мовчи,щойно заікнулася про поміч,перестала писати...навіть не знаю.....нам лише б вижить і щоб закінчилась війна...всім бажаю МИРУ...
panya 24 лютого 2023, 23:27 1
Почитала вас і так захотілося вас обійняти. Діти це наше все, а тут таке, діти в різних місцях і нічого не ходить. Добре, коли попадаються нормальні люди. Держіться, ми переможемо, але всі спогади будуть з нами все життя.
IrynaY 24 лютого 2023, 17:57
проснулась утром, в 6 где-то..пошла в туалет и как обычно проскроливала ленту..а там сообщение от коллеги про взрывы на Троещине...думаю, ну блин, у Вани шутки тупые...тут муж ко мне со словами: " Ира, война началась..."...я думаю, какая война, мне на работу нужно, у меня там проект , сроки горят...
В лифтовой мужик с чемоданами...внизу, как спустилась, армагедон..люди с клумаками, детьми, котами, собаками, хомяками...на улице куча народу, все трамбуются в машины...
прошла пару метров - смс: на работу не идем...и тут до меня дошло - ВОЙНА...
Mari_87 24 лютого 2023, 22:44
Трохи вище написала майже слово в слово як і Ви((( майже всюди люди вели себе однаково((( шок
panya 24 лютого 2023, 23:32
Почитала вас, думаю, я щось схоже читала, а це Mari_87 такими ж словами описувала себе. Так ми всі в однаковому положенні виявилися, от дії наші однакові. Держіться, дівчата, все буде добре (?).
IrynaY 25 лютого 2023, 06:54
да, мое сознание упорно отказывалось принимать эту правду...конкретно накрыло меня дня через 3...я ни есть, ни спать не могла..3 марта я проснулась и поняла, что если я сегодня из Киев не уеду, то сойду с ума...и мы с сыном впопыхах уехали в никуда...муж остался в Киеве
Natali_orange 24 лютого 2023, 20:04 5
Прочитала ваш пост аж стрепенулась, історія і відчуття майже як мої, і теж з Києва під Броварами пересиділа два тижня коли ця гидота в потилицю дихала. Потім повернулась додому заспокоїлась і мене жодні обстріли звідси не виженуть. Це так дивно читати наче про себе тільки з іншими деталями. Зараз згадую як мені було страшно тоді і розумію як мене ця війна змінила, і зміцніла, вже дійсно нічого не страшно, єдине ще досі боюсь як жити якщо не дай Боже в місто зайдуть. Не можу уявити, що пережили люди в окупації ((( тримаймося рідненьки, ми обов’язково переможемо :blue_heart::yellow_heart:
panya 24 лютого 2023, 23:35 4
Не бійтеся, не зайдуть орки в Київ, наші вже вчені і насторожі стоять. Обов*язково переможемо, хотілося б цього літа.
Natali_orange 24 лютого 2023, 23:40
:hugging::blue_heart::yellow_heart:
Mariia_k 26 лютого 2023, 00:59
Я зрозуиіла одно - було помилкою виїзжати з міста в предмісто, як зробили багато людей, і ми в тому числі. Хоча, якщо б почали бомбити місто, то наші багатоповерхівки б посипались. А за містом дім, підвал, продукти, дрова, водокачка.
Ми виїхали в Вишгородський район, назустріч неслись колони танків і техніки. Приїхали, сіли перекусити, і тут над нами полетіли ті самі гелікоптери, 35 штук, а потім винищувач. А потім підірвали міст на Київ, і все, зворотній шлях закрився. Ввечорі почало працювати ППО, загорілися дома з іншої сторони обвідного каналу. Про кількість прильотів на ГЕС я мовчу. 25 ми сиділи в підвалі, но ввечері гупало так що здавалось стукали в залізні двері нашого підвалу. Вночі ми вирішили виїзжати наутро. Зібрали речі, бензин. Рано 26 лютого попрощалися з сусідами і виїхали, попереду чоловік, за ним я, в кожного по дитині в машині. Нам треба було зробити гак 30 км через вцілілий міст. Самі страшні були 7 кілометрів на виїзді з села, це дорога де в перший день їхала техніка. В той ранок ми були там одні, потім завернули в ліс і потім доїхали до першого блокпоста. Як ми були раді, це не передати, у мене трусилимь руки, коли я доставала
паспорт, але достатньо було питання - Ви звідки? і назви нащого селища. Ну а потім дивно пуста дорога через ГЕС( бо там знизу тілько що щось відбулося) блокпости, Багатирська і Київ. Ми ще швидко заїхали додому, потім за 20 хв. виїхали на Медгородок, щоб забрати друзів з дитиною і тоді вже на виїзд. Дорога була ще та - з винищувачами над головою, пійманими по ходу рос парашутистами, вже зруйнованим містом серез Стоянку, але ще через живий Макарівський район. Ми пообідали біля ще цілого Добропарку, у дітей була якась сміхова істерика, вони товклись, качались по сіну і не могли зупинити сміх, але ми дорослі, ще не розслаблялись, попереду була дорога.
Tovar4ik 26 лютого 2023, 09:20 2
Ужас... страшно читать, а в реале пережить всё это...
Dastish 26 лютого 2023, 10:36
я зранку 24.02.22.... дві години набирала та кип"ятила воду... так себе відволікала, тай розуміла, що буде невідомо, а вода питна та технічна знадобиться. мала була в шоці та передістиричному стані, але я не могла їй допомгти, чоловік узяв малу на себе. у 8-30 пішла у магазин біля дому, зрозуміла, що надо скупитись. черги були, кредиткт ще приймали. але гречки вже не було. взяла лоток яєць, палку СК ковбаси та дві половинки такої ж ковбаси, упаковку філейних сосисок, печива, шоколаду, хліба, ячки. те, що пам"ятаю. магазин був на вулиці, яка йде від центральної вулиці міста. дуже багато машин було, дуже.