@Establishment
В смысле??? Я заметила, что вы "правда в последней инстанции", но я написала, что мне в голову не лезет, вы меня хотели процитировать и написали про "горло не лезет". Повторю, я про мысли, не желудок.
Оооо, это жесть :grin: Все должны ходить со скорбным видом а улыбаться можно только дома в полной темноте и под одеялом. Можно подумать ребятам на передовой поможет наше унылое настроение.
Наверное, у Вас нет никого там с родных, поэтому и не понимаете,что жизнь делиться от смс до смс, даже не до звонка, там редко бывает сеть и вот сидишь неделями и ждёшь, кусок в горло не лезет, не до веселья точно.
Картинка визиває відразу, тема неоднозначна. Ситий голодного не розуміє. Не треба всім ходити зі скорбними обличчями, але дійсно напрягають фото тих хто за кордоном відпочиває, бо мав змогу виїхати до чоловіка, або з чоловіком. У багатьох чоловіки на фронті, або живуть під обстрілами і не в змозі ні оздоровити дітей, ні розслабитися самим. Як то кажуть, не на часі такі фото-вихваляння.
@Establishment
Я теж радію за знайомих чи близьких, хоча здебільшого вони діляться своїми фото не в соц. мережах, я теж надсилаю свої фото родичам, немає зараз можливості відпочинку, але в мене зараз цілий сад прекрасних квітів, там фотозони - закачаєшся. Але зараз хвастатися своїм відпочинком в соц мережах - це те саме, що на майданчику дістати цукерку і махати у всіх перед носом: "у мене є, а у вас нема, бо ви-лузери!" В мене є в ФБ знайома, яка тиждень викладала по фото кожну годину, і коли б ти не зайшов - ти бачив їх з чоловіком десь в старовинних замках. А мій чоловік ходить в пікселі, і я не знаю, яке в нас майбутнє, можу лише надіятися і сподіватися. Мені завжди дуже цікаво було розглядати фото, я обожнюю природу. Але на 3-й день її відпочинку мені було нецікаво, фото її дратували. Що це - заздрість, втома, образа - не знаю...
@Establishment
Раніше я й сама була не проти виставити пару десятків))), і чужі любила роздивлятися, особливо з подорожей і парків. Але зараз не можу абстрагуватися від горя, яке навколо. Але вже почала гуглити квіти (це моє хобі) та смішні відео з котиками))). Миру всім нам і можливості бути з рідними там, де ми хочемо.
Много знакомых выехало за границу. Одни постят фото с митингов в поддержку Украины, тегают политиков, помогают "новеньким" информацией, работают и донатят армию и волонтёров. А есть и такие, которые благодарят Вселенную (читай Россию), за возможность посмотреть мир. Удаляю таких друзей без сожаления. Война покажет кто есть кто (С)
Ви забуваєте проміжний варіант
Я була в маленькому німецькому містечку, де не було мітингів (а до мітингів занадто довго їхати), були проблеми й затримки з оформленням і виплатами, тож ми самі сиділи на вівсянці й макаронах - не те щоб донатити, в соцмережах я неактивна і це не моє зовсім, тож тегати нема кого й навіщо.
Але я чудово усвідомлюю, що це була моя перша і скоріш за все остання можливість побувати там, де я була. Тому я так само була рада побачити те, що могла побачити (правда, ця можливість обмежувалася пішими прогулянками))
Але, звичайно, вдячності Всесвіту я не висловлюю, це вже занадто
@irenika
Пост именно о соц.сетях.
Есть 2 одноклассницы, одна меняет 3 страну в Европе. Сбрасывает по 20 фото в день - я в музее/зоопарке/на море, а вторая мужа 3 месяц найти не может... И обе "дружат" в соц.сетях.
А чому не радіти?
Депресивний стан , ще нікому не допоміг.
Я з березня місяця, що їжак в тумані.
Зараз почала витягувати себе з цього стану.
Ходила з дитиною на рибалку, їздили на гарне озеро, тепер хочу , ще в місто поїхати.
Так в нас війна і я не знаю, чи зможе моя дитина завтра посміхатися , що в неї буде вільне небо над головою, а не знову підвал і жах гуркотіння знарядів.
Я почала шукати собі роботу. Цікавитися , що де , як навкруги. Мені це потрібно, бо мозок просто атрофувався за цей час. Постійно жах і скованість.
Чоловік залишився вдома, в зоні бойових дій. Я виїхала заради дитини. Плануємо повертатися назад.
Хочу максимально подарувати дитині дитинство. Хоча за ці місяці дитина подорослішала роки на три точно. Швидко і начебто дитина, а на вигляд 13-14р , дуже швидко змінилася і психологічно.
А в мене хоч після того, як почала виходити , почалися плани, як я можу допомогти на фронт хлопцям. Сподіваюся в мене хватить сил, реалізації свої планів
Я у себе викладаю свої думки, свій настрій. Коли мені зле - пишу, коли весело чи гарно - також не приховую це. Була шикарна картинка. Оцей контекст - від усюди зі мною, навідь якщо я милуюся квітами чи чимось гарним, бекграунд нікуди не зникає.
Я виложила несколько фото улыбающихся детей на прогулке. Не для себЯ, для наших соседей-голландцев, которые их туда повезли (в парк аттракционов). Чтоб они видели, что я им благодарна. Просто сказать мало, тут так принято, чтобы и другие увидели, потому что вся улица старается детей порадовать.
На самом деле "зацепило" растет из внутреннего чувства "жаль, что у меня так не вышло, как они смеют". Это не зависит, немного другое.
Поверьте, завидовать не стоит, у каждого своя горечь, и свой путь, и свой выбор, и свои испытания. Даже если сейчас они кому-то со стороны кажутся отдыхом.
Я в інстаграмі підписана на одну дівчину. Вона з 3 дітками декілька місяців проживає в Польщі і Румунії. На перший погляд, в неї все чудово, в профілі море, замки, краєвиди. Але, так я підписана на неї давно, знаю, що в минулому році в неї помер чоловік від онкології, вона одна залишилася з трьома дітками. Як почалася війна, вона до останнього проживала в Одесі, потім ледве виїхала в Румунію. У своїй квартирі вона дозволила проживання переселенцям. Під яскравими фото в неї пости з тугою про Батьківщину, подяка іноземцям, які допомагають їй та діткам. І я вважаю, що вона велика молодчина, що вивезла діток з небезпеки. Їй надзвичайно важко з трьома малими дітками в чужій країні. Як і у всіх нас, в неї немає жодної впевненості у майбутньому. Екскурсією в замок Мальбурн, та фотографіями з нього, вона нікому нічого поганого не зробила. Навпаки, займається дітками, намагається відволіктись від поганих думок, розповідає про проживання в Польщі тощо. Тому, не судіть, і не судимі будете. Згодна з Lynxx.
Ми всі різні і на війну у всіх різна реакція. Комусь болить з 24.02 і всередині дірка через яку все життя витікає. Хтось цю дірку заповнює позитивними емоціями і живе далі… у когось цієї дірки і не було і людина сприйняла війну як шанс виїхати в Європу і почати нове життя. Всі ми різні….. і не треба звинувачувати когось… треба жити своє життя
Це прям як я раніше думала, не можна засуджувати, бла-бла-бла. А зараз хочу і засуджую, якщо мені не подобається і я з чимось не згідна. Це моє ставлення, мої думки і мій осуд. Бо зараз теж є те, за що суспільство дозволило засуджувати (всіх незгідних з діями уряду, використання російської мови, "хороших русских"), а є те, що ні, не можна засуджувати.
І про хлопців на передовій, там точно так же думки різні, є й дуже невдоволені тим, що поки вони в небезпеці сидять в окопах, інші в цей час апероль попивають, покурюючи кальян.
треба запасатися терпінням і шукати джерело для відновлення сил
намагатися не киснути, не доводити себе до відчаю
підтримувати хоча б морально тим, кому найважче - тих, чиї рідні на фронті, в окупації
з новим днем вас, дівчата
і одразу гарні новини
Alex N Alex Noyt
12 мин. ·
Херсон - щось злетіло у небо від щастя біля Антонівського мосту. А також у Чорнобаївці
Меня вчера порвали бурундучки.
Давай приезжай к нам в Париж, - сказала мне девушка, назовем ее Нюша. - Тут классно.
Нюша и ее взрослая дочка уехали в Европу в начале марта. Сначала в Берлин, потом в Париж. Нюшу я знаю тридцать с лишним лет, ее дочку - с ее, дочкиного, первого месяца, и к девочкам отношусь трепетно и нежно. Как и они ко мне, я это чувствую.
Поэтому вчера, когда Нюша позвонила (это впервые за все время, тут никакой оценки, просто факт), я испытала противоречивые ощущения и злилась на себя. Я себе не нравлюсь в таком состоянии.
Ну куда я приеду, какой Париж, - запротестовала я. Вяло, правда. - Я хочу, очень хочу! Но...В другом эмоциональном состоянии.
- А ты была в Париже? - спросили девочки.
- Раз двадцать, - буркнула я, уже раздражаясь.
- Ой, а скажи, что тут можно посмотреть, а то мы первый раз, - Нюша включила громкую связь, и к разговору присоединилась дочка.
Я встречно спросила, как они устроились, стараясь унять раздражение.
И Нюша защебетала: - Мы живем возле леса, тут такая природа, такие бурундучки, мы тебе сейчас фото пришлем!
Бурундучки меня и порвали. Я вот даже когда смотрю на это слово, оно выглядит издевательски, а уж на слух и вовсе антимантра какая-то.
Не надо бурундучков, - неприятным голосом отказалась я.
- У меня полон телефон собачек из Австрии, котиков из Италии, ежиков из Испании и рыбок из Швейцарии (это правда). Колибри только не хватает.
Почти все знакомые, кто уехал, шлют мне терапевтические (как они полагают) фоточки, и я вежливо контейнирую их вину выжившего, не подавая виду, что мой контейнер переполнен и порой еле удерживает крышку.
Нюша деликатная девочка, уловила дрожь земли, быстро сменила тему.
- А я тут читаю российские новости, - сказала. - У вас там нет такой возможности, а во Франции есть. Кошмар что творится. Они хотят стереть Украину как государство. Чтоб нас не было вообще. Таня, они ни перед чем не остановятся!
Контейнер вздохнул, хлюпнул остатками выдержки психолога - и взорвался.
- Нюша, - громко, громче, чем следовало бы, заявила я.
- Что ты хочешь от меня, Нюша?! Что я должна сейчас тебе сказать, сидя в Киеве теплым и почти прекрасным июньским вечером? Что я должна сейчас паковать чемоданы? Или счесть себя самоубийцей? Что ты хочешь услышать там, в Париже, сообщая, что они ни перед чем не остановятся, Нюша? Зачем ты мне это говоришь? Услышать, что мне страшно? Да, мне страшно, Нюша!
В комнату прибежали муж и коты (они уже выучили слово "страшно", я их так успокаиваю - в смысле говорю, что это не страшно, это не страшно), вопросительно посмотрели на меня. Я махнула рукой: все норм.
И продолжила на повышенных тонах.
- Нюша! - кричала я.
- Мы с тобой сейчас в разных эмоциональных полях. Вместе мы в понятийном поле, в этическом, а в эмоциональных - на полюсах. Ты говоришь со мной неокортексом, а я с тобой - рептильным мозгом! И ничего мы с этим не поделаем до тех пор, пока не кончится война и не наступит мир. Когда будем в одних полях, тогда и поговорим. И пусть это будут Елисейские, я очень даже за.
Нюша поняла. И снова вежливо переключилась на другую тему. Я выдохнула и произнесла фразу, которая мне нравится и сейчас.
- Мое любимое место в Париже - бульвар Распай, - сказала я. - Там шармовый отель Лютеция, чудесный кофе и можно пешком дойти прямо в Люксембургский сад.
Потом я засомневалась насчет Люксембургского сада, кто точно знает, так ли это, поправьте меня или поддержите. Но фраза настолько жизнеутверждающая, что менять в ней ничего я не буду.
А утром мне стало немножко стыдно за вчерашний повышенный тон. За суть нет, а за тон - да.
Я встала, выпила кофе и села писать извинительный пост. Не этот.
Я хотела написать, что тема общения уехавших и оставшихся столь же болезненная, сколь и хайповая, и нужно быть тактичной и деликатной (обеим сторонам), и что я передумала насчет бурундучков, потому что была неправа в своих выплеснувшихся эмоциях.
Но сначала я открыла новости.
И поняла, что вчера была права.
Нюша, девочки, и я вас тоже люблю.
Это все, что сейчас может сказать мой неокортекс. За все остальное взяла на себя управление рептилия. И когда она перестанет рулить, мы с вами выпьем кофе в Люксембургском саду.
А пока бурундучков не предлагать.
Upd (спустя три дня и почитав комменты).
Подскажу хороший тест на зависть.
1. Хочу ли я оказаться сейчас в тех же обстоятельствах, что и подруга? В Париже, в чужом доме, в необходимости адаптироваться к новому статусу беженца, в жесткой экономии денег, в разлуке с мужем и т.д.?
2. Хочу ли я, чтобы подруга не оказалась в Париже в перечисленных обстоятельствах, а была там, где я, чувствовала то же, что и я?
Если ответ хотя бы на один вопрос "да", зависть есть, пусть даже вы ее отрицаете и вытесняете в слепую зону. Если оба ответа "нет", значит, это раздражение, усталость, тревога - всё то, что сегодня создает напряжение и на нашу психику, и в наших отношениях с другими людьми.
@Nana8
Моя подруга наоборот просит присылать ей фото природы ( бурундучков правда здесь не видела). Говорит так она немного успокаивается, чувствует что есть другая жизнь. Но и я не перебарщиваю.
Тут,на каше, тоже есть такие,которые из-за бугра пишут,что ВАС там сотрут,бегите,все послы уже бегут,а вы недоматери,подвергаете такой опасности себя и детей
Девочки, кто ВПО в Соломенском и Подольском районе? Напишите мне в личку, если вам нужна гуманитарная помощь, там очень хорошая. Я конечно из другого, но подскажу куда обратиться.
Як же ж важко розковирювати в собі оте чорненьке))) Заздрість? Може й так, а може й ні))) Дивишся на світлину щасливої знайомої людини- які емоції? Може претензія? Чому ти, моя дорога знайома/подруга/колега/сусідка/однокласниця/кума/тощо, взяла і змогла поїхати за кордон? Можеш зараз спокійно гуляти по магазинах і ресторанах, прогулювати дітей парками розваг і викладати усі ці фоточки в соцмережу, а я й досі у цьому пеклі?
То може тому, що це мій вибір? То може тому, що пора собі зізнатись, що я лінива дупка і боягузка, щоб дати самій собі раду?! Щоб врешті решт запитати себе, а чого я, Жоржетта Жозефінівна, хочу сама від цього життя? На справді хочу? Яких відчуттів?
І вперше за останні років +/-30 чесно відповісти собі на це питання!!!
???
І подивись на своє життя зараз! Це хто мені його до цієї секунди будував? Я чи якийсь Джамшут з Равшаном? Я? Точно я? То чого стільки претензії до тієї світлини щасливої знайомої з Европи?
@PoissonDeMer
А моя лента - собачки. Иначе сойти с ума можно. И меня не трогают чужие фото с пляжей и тд, от тех, кого реально много в ленте просто отписываюсь и все.
Дуже вузький (однобокий) погляд на ситуацію. Вище набагато точніше Марина написала.
Емоції можуть бути абсолютно різні. І заздрість, лише одна з можливих. Погоджуючись лише з тим , що кожен несе персональну відповідальність за власні дії та вчинки навіть у такий складний час, коли багато зовнішніх непередбачуваних факторів. Хтось виїде закордон і легше дасть раду собі і діткам, знайде роботу і прихисток. А хтось залишиться і зуміє бути корисним на своєму місці. Ситуації у всіх різні, і єдиного алгоритму тут немає.
Ми як тільки повернулись в Бучу, ще мало часу пройшло після деокупації. Пізно ввечері почули салют. Якісь чоловіки так святкували. Через півгодини тероборона їх пов'язала та утихомирила. Жителі всі всполошилися, як думаєте то були заздрощі?
А ще недавно одні сусіди вирішили досить гучно святкувати ДН ( правда і до війни вони не зовсім благополучні були). Чути було на декілька вулиць. А неподалік спалені будинки. І поки я думала як толерантно зробити їм зауваження, один сусід пішов і " по чоловічому пояснив " правила поведінки і дозволений рівень шуму. То певне він сильний заздрісник?
В мене особисто, негативні емоції від перегляду фото з-за кордону були один раз. В перших числах березня, я з родиною була в безпеці, доречі і поряд з кордоном, але почались страшні новин з -дому, спочатку рашисти залізли в наш дім, я відчувала страшену злість, на наступний день вбили колегу і друга мого чоловіка, і я зрозуміла, що дім і речі , то взагалі дурня. Важливе лише життя. І в цей період, кума (в перші дні вона покинула відносно спокійний регіон) присилає фото батутів та розваг. Мої емоції - це роздратування. Мені не хотілось бути на її місці. Я тоді тільки хотіла обіймати рідних і молилася щоб мої сусіди всі вижили. Моя кума не могла відчувати мої переживання, бо бачити війну в вайбері і відчувати в реальному житті , то різні речі. І мені її батути, в той момент жодної цінності не становили. На той момент фото були просто недоречні.
Звичайно, бути постійно в таких переживаннях дуже важко і страшно. Просто, поступово знаходити сили і повертатись в нормальне русло. Включати розум, і по-можливості піклуватись також про емоції людей навколо.
@PoissonDeMer
Вже нідочого...
...а закім, що дякую Вам за Вашу життєву позицію, за допомогу, яку Ви надаєте з допомогою соц.мереж в.т.ч. і маю надію, що Ви то робите із найкращих намірів, щиро і від душі.
Бажаю Вам щастя.
Я була в цьому році на відпочинку, але фотки не постила. Якось не хочеться, я і так відпочила, а знайомим не обов'язково дивитися. Мені шкода що мої подруги в цьому році не відпочинуть, і що живуть в стрессі. Але з іншого боку я нічого не можу з цим зробити.
@Iren_Irena
ось таке знайшла
:zap::zap::zap:
Уряду Бориса Джонсона не змогли оголосити вотум недовіри .
Попри інтриги та намагання опонентів усунути його від влади, члени парламенту Великої Британії підтримали уряд прем’єр-міністра - 349 депутатів проголосували "за".
Боєць. У нас дійсно потужний союзник.
@Irina16
Очухались ) сразу нужно было поддерживать
но Джонсон такой славный, пусть будет хотя бы уж до октября, успевает принести большую помощь и пользу Украине
Evgen Istrebin
3 мин. ·
Если предположить что Антоновский мост выведен из строя, то группировки оккупантов в Херсонской области остаётся только мост на Каховской ГЕС.
Теоретически его тоже можно ебнуть без повреждения плотины, надо бить по мосту над корабельным шлюзом.
Что касается Херсонской группировки то есть ещё мост в Дарьевке, и тогда эта группировка будет отрезана от северной части.
Svetlana_Poland 19 липня 2022, 08:04 44
Я все одно фотки з відпочинку у Туреччині не розумію.
IraLr 20 липня 2022, 16:41 3
В вашем первом предложении).
Establishment 20 липня 2022, 18:21
Так вы читать не умеете)))
IraLr 20 липня 2022, 19:05 1
В смысле??? Я заметила, что вы "правда в последней инстанции", но я написала, что мне в голову не лезет, вы меня хотели процитировать и написали про "горло не лезет". Повторю, я про мысли, не желудок.
Establishment 19 липня 2022, 08:21 14
Оооо, это жесть :grin: Все должны ходить со скорбным видом а улыбаться можно только дома в полной темноте и под одеялом. Можно подумать ребятам на передовой поможет наше унылое настроение.
H_elga 19 липня 2022, 09:19 6
Поганого нічого, у кожного різне сприйняття.
H_elga 19 липня 2022, 09:20 9
Що занадто, то не здраво - десь із цієї серії
Katusha 20 липня 2022, 00:12 15
Наверное, у Вас нет никого там с родных, поэтому и не понимаете,что жизнь делиться от смс до смс, даже не до звонка, там редко бывает сеть и вот сидишь неделями и ждёшь, кусок в горло не лезет, не до веселья точно.
morisovna 19 липня 2022, 08:41 6
Пусть день будет хорошим!
И принесёт новости про наступление :)
Svetlana044 19 липня 2022, 08:50 46
Картинка визиває відразу, тема неоднозначна. Ситий голодного не розуміє. Не треба всім ходити зі скорбними обличчями, але дійсно напрягають фото тих хто за кордоном відпочиває, бо мав змогу виїхати до чоловіка, або з чоловіком. У багатьох чоловіки на фронті, або живуть під обстрілами і не в змозі ні оздоровити дітей, ні розслабитися самим. Як то кажуть, не на часі такі фото-вихваляння.
Svetlana044 19 липня 2022, 13:47 12
Я теж радію за знайомих чи близьких, хоча здебільшого вони діляться своїми фото не в соц. мережах, я теж надсилаю свої фото родичам, немає зараз можливості відпочинку, але в мене зараз цілий сад прекрасних квітів, там фотозони - закачаєшся. Але зараз хвастатися своїм відпочинком в соц мережах - це те саме, що на майданчику дістати цукерку і махати у всіх перед носом: "у мене є, а у вас нема, бо ви-лузери!" В мене є в ФБ знайома, яка тиждень викладала по фото кожну годину, і коли б ти не зайшов - ти бачив їх з чоловіком десь в старовинних замках. А мій чоловік ходить в пікселі, і я не знаю, яке в нас майбутнє, можу лише надіятися і сподіватися. Мені завжди дуже цікаво було розглядати фото, я обожнюю природу. Але на 3-й день її відпочинку мені було нецікаво, фото її дратували. Що це - заздрість, втома, образа - не знаю...
Establishment 19 липня 2022, 14:25
Да я вообще не люблю когда кучу фото выставляют, а так это личное дело каждого
Svetlana044 19 липня 2022, 14:31 1
Раніше я й сама була не проти виставити пару десятків))), і чужі любила роздивлятися, особливо з подорожей і парків. Але зараз не можу абстрагуватися від горя, яке навколо. Але вже почала гуглити квіти (це моє хобі) та смішні відео з котиками))). Миру всім нам і можливості бути з рідними там, де ми хочемо.
Fistashka85 19 липня 2022, 09:13 19
Много знакомых выехало за границу. Одни постят фото с митингов в поддержку Украины, тегают политиков, помогают "новеньким" информацией, работают и донатят армию и волонтёров. А есть и такие, которые благодарят Вселенную (читай Россию), за возможность посмотреть мир. Удаляю таких друзей без сожаления. Война покажет кто есть кто (С)
irenika 19 липня 2022, 09:41
Ви забуваєте проміжний варіант
Я була в маленькому німецькому містечку, де не було мітингів (а до мітингів занадто довго їхати), були проблеми й затримки з оформленням і виплатами, тож ми самі сиділи на вівсянці й макаронах - не те щоб донатити, в соцмережах я неактивна і це не моє зовсім, тож тегати нема кого й навіщо.
Але я чудово усвідомлюю, що це була моя перша і скоріш за все остання можливість побувати там, де я була. Тому я так само була рада побачити те, що могла побачити (правда, ця можливість обмежувалася пішими прогулянками))
Але, звичайно, вдячності Всесвіту я не висловлюю, це вже занадто
Fistashka85 19 липня 2022, 09:54 8
Пост именно о соц.сетях.
Есть 2 одноклассницы, одна меняет 3 страну в Европе. Сбрасывает по 20 фото в день - я в музее/зоопарке/на море, а вторая мужа 3 месяц найти не может... И обе "дружат" в соц.сетях.
irenika 19 липня 2022, 09:59
Ну то вже занадто, звичайно
Nata_allisa 19 липня 2022, 09:33 8
Померла Руслана Писанка (((RIP
Juna2016 19 липня 2022, 10:03
56 лет написали
Nana8 19 липня 2022, 10:11 1
Шкода ((( дуже позитивна людина.
evita 19 липня 2022, 11:46
колись читала, що оте шоу з похуданням їй дуже по здоров'ю вдарило. Зараз пишуть в Німетчні діагностували страшну хворобу.
juliytut 19 липня 2022, 09:53 6
А чому не радіти?
Депресивний стан , ще нікому не допоміг.
Я з березня місяця, що їжак в тумані.
Зараз почала витягувати себе з цього стану.
Ходила з дитиною на рибалку, їздили на гарне озеро, тепер хочу , ще в місто поїхати.
Так в нас війна і я не знаю, чи зможе моя дитина завтра посміхатися , що в неї буде вільне небо над головою, а не знову підвал і жах гуркотіння знарядів.
Я почала шукати собі роботу. Цікавитися , що де , як навкруги. Мені це потрібно, бо мозок просто атрофувався за цей час. Постійно жах і скованість.
Чоловік залишився вдома, в зоні бойових дій. Я виїхала заради дитини. Плануємо повертатися назад.
Хочу максимально подарувати дитині дитинство. Хоча за ці місяці дитина подорослішала роки на три точно. Швидко і начебто дитина, а на вигляд 13-14р , дуже швидко змінилася і психологічно.
А в мене хоч після того, як почала виходити , почалися плани, як я можу допомогти на фронт хлопцям. Сподіваюся в мене хватить сил, реалізації свої планів
Nataly 19 липня 2022, 10:00 10
Я у себе викладаю свої думки, свій настрій. Коли мені зле - пишу, коли весело чи гарно - також не приховую це. Була шикарна картинка. Оцей контекст - від усюди зі мною, навідь якщо я милуюся квітами чи чимось гарним, бекграунд нікуди не зникає.
Коментар видалено
Marinka 19 липня 2022, 12:51
Ой, нельзя так, если каждую новость будете пропускать через себя, никаких нервов и здоровья не хватит.
R9bina 19 липня 2022, 14:52
Це точно
iryna_b 19 липня 2022, 10:48 22
не подобається картинка
Svetlana044 19 липня 2022, 11:04 14
так, цинічна і дурнувата
Profesora 19 липня 2022, 12:07 8
Згідна, ми всі розуміємо, що життя триває, і емоції це нормально, будь-які, але глузувати та іронізувати з цього, ну якесь глупство. Просто живіть...
Lynxx 19 липня 2022, 11:19 8
Я виложила несколько фото улыбающихся детей на прогулке. Не для себЯ, для наших соседей-голландцев, которые их туда повезли (в парк аттракционов). Чтоб они видели, что я им благодарна. Просто сказать мало, тут так принято, чтобы и другие увидели, потому что вся улица старается детей порадовать.
На самом деле "зацепило" растет из внутреннего чувства "жаль, что у меня так не вышло, как они смеют". Это не зависит, немного другое.
Поверьте, завидовать не стоит, у каждого своя горечь, и свой путь, и свой выбор, и свои испытания. Даже если сейчас они кому-то со стороны кажутся отдыхом.
lenycj5000 19 липня 2022, 22:17 10
Я в інстаграмі підписана на одну дівчину. Вона з 3 дітками декілька місяців проживає в Польщі і Румунії. На перший погляд, в неї все чудово, в профілі море, замки, краєвиди. Але, так я підписана на неї давно, знаю, що в минулому році в неї помер чоловік від онкології, вона одна залишилася з трьома дітками. Як почалася війна, вона до останнього проживала в Одесі, потім ледве виїхала в Румунію. У своїй квартирі вона дозволила проживання переселенцям. Під яскравими фото в неї пости з тугою про Батьківщину, подяка іноземцям, які допомагають їй та діткам. І я вважаю, що вона велика молодчина, що вивезла діток з небезпеки. Їй надзвичайно важко з трьома малими дітками в чужій країні. Як і у всіх нас, в неї немає жодної впевненості у майбутньому. Екскурсією в замок Мальбурн, та фотографіями з нього, вона нікому нічого поганого не зробила. Навпаки, займається дітками, намагається відволіктись від поганих думок, розповідає про проживання в Польщі тощо. Тому, не судіть, і не судимі будете. Згодна з Lynxx.
Коментар видалено
Establishment 19 липня 2022, 11:51 5
Ничем. Мы просто обязаны меряться кто больше страдает))
Solojuli 19 липня 2022, 11:52 8
Ми всі різні і на війну у всіх різна реакція. Комусь болить з 24.02 і всередині дірка через яку все життя витікає. Хтось цю дірку заповнює позитивними емоціями і живе далі… у когось цієї дірки і не було і людина сприйняла війну як шанс виїхати в Європу і почати нове життя. Всі ми різні….. і не треба звинувачувати когось… треба жити своє життя
Establishment 19 липня 2022, 11:57
+++
samsanty 19 липня 2022, 12:01 9
Це прям як я раніше думала, не можна засуджувати, бла-бла-бла. А зараз хочу і засуджую, якщо мені не подобається і я з чимось не згідна. Це моє ставлення, мої думки і мій осуд. Бо зараз теж є те, за що суспільство дозволило засуджувати (всіх незгідних з діями уряду, використання російської мови, "хороших русских"), а є те, що ні, не можна засуджувати.
І про хлопців на передовій, там точно так же думки різні, є й дуже невдоволені тим, що поки вони в небезпеці сидять в окопах, інші в цей час апероль попивають, покурюючи кальян.
iryna_b 19 липня 2022, 12:12 10
Картинка в теме сразу задала плохой тон теме дня. Сейчас начнется спор улыбаться или плакать, делиться ли позитивом или держать в себе.
Svetlana_Poland 19 липня 2022, 12:20
Згодна
Irina16 19 липня 2022, 12:15
треба запасатися терпінням і шукати джерело для відновлення сил
намагатися не киснути, не доводити себе до відчаю
підтримувати хоча б морально тим, кому найважче - тих, чиї рідні на фронті, в окупації
з новим днем вас, дівчата
і одразу гарні новини
Alex N Alex Noyt
12 мин. ·
Херсон - щось злетіло у небо від щастя біля Антонівського мосту. А також у Чорнобаївці
MARINA_ZELENSKAYA 19 липня 2022, 12:17 16
Меня вчера порвали бурундучки.
Давай приезжай к нам в Париж, - сказала мне девушка, назовем ее Нюша. - Тут классно.
Нюша и ее взрослая дочка уехали в Европу в начале марта. Сначала в Берлин, потом в Париж. Нюшу я знаю тридцать с лишним лет, ее дочку - с ее, дочкиного, первого месяца, и к девочкам отношусь трепетно и нежно. Как и они ко мне, я это чувствую.
Поэтому вчера, когда Нюша позвонила (это впервые за все время, тут никакой оценки, просто факт), я испытала противоречивые ощущения и злилась на себя. Я себе не нравлюсь в таком состоянии.
Ну куда я приеду, какой Париж, - запротестовала я. Вяло, правда. - Я хочу, очень хочу! Но...В другом эмоциональном состоянии.
- А ты была в Париже? - спросили девочки.
- Раз двадцать, - буркнула я, уже раздражаясь.
- Ой, а скажи, что тут можно посмотреть, а то мы первый раз, - Нюша включила громкую связь, и к разговору присоединилась дочка.
Я встречно спросила, как они устроились, стараясь унять раздражение.
И Нюша защебетала: - Мы живем возле леса, тут такая природа, такие бурундучки, мы тебе сейчас фото пришлем!
Бурундучки меня и порвали. Я вот даже когда смотрю на это слово, оно выглядит издевательски, а уж на слух и вовсе антимантра какая-то.
Не надо бурундучков, - неприятным голосом отказалась я.
- У меня полон телефон собачек из Австрии, котиков из Италии, ежиков из Испании и рыбок из Швейцарии (это правда). Колибри только не хватает.
Почти все знакомые, кто уехал, шлют мне терапевтические (как они полагают) фоточки, и я вежливо контейнирую их вину выжившего, не подавая виду, что мой контейнер переполнен и порой еле удерживает крышку.
Нюша деликатная девочка, уловила дрожь земли, быстро сменила тему.
- А я тут читаю российские новости, - сказала. - У вас там нет такой возможности, а во Франции есть. Кошмар что творится. Они хотят стереть Украину как государство. Чтоб нас не было вообще. Таня, они ни перед чем не остановятся!
Контейнер вздохнул, хлюпнул остатками выдержки психолога - и взорвался.
- Нюша, - громко, громче, чем следовало бы, заявила я.
- Что ты хочешь от меня, Нюша?! Что я должна сейчас тебе сказать, сидя в Киеве теплым и почти прекрасным июньским вечером? Что я должна сейчас паковать чемоданы? Или счесть себя самоубийцей? Что ты хочешь услышать там, в Париже, сообщая, что они ни перед чем не остановятся, Нюша? Зачем ты мне это говоришь? Услышать, что мне страшно? Да, мне страшно, Нюша!
В комнату прибежали муж и коты (они уже выучили слово "страшно", я их так успокаиваю - в смысле говорю, что это не страшно, это не страшно), вопросительно посмотрели на меня. Я махнула рукой: все норм.
И продолжила на повышенных тонах.
- Нюша! - кричала я.
- Мы с тобой сейчас в разных эмоциональных полях. Вместе мы в понятийном поле, в этическом, а в эмоциональных - на полюсах. Ты говоришь со мной неокортексом, а я с тобой - рептильным мозгом! И ничего мы с этим не поделаем до тех пор, пока не кончится война и не наступит мир. Когда будем в одних полях, тогда и поговорим. И пусть это будут Елисейские, я очень даже за.
Нюша поняла. И снова вежливо переключилась на другую тему. Я выдохнула и произнесла фразу, которая мне нравится и сейчас.
- Мое любимое место в Париже - бульвар Распай, - сказала я. - Там шармовый отель Лютеция, чудесный кофе и можно пешком дойти прямо в Люксембургский сад.
Потом я засомневалась насчет Люксембургского сада, кто точно знает, так ли это, поправьте меня или поддержите. Но фраза настолько жизнеутверждающая, что менять в ней ничего я не буду.
А утром мне стало немножко стыдно за вчерашний повышенный тон. За суть нет, а за тон - да.
Я встала, выпила кофе и села писать извинительный пост. Не этот.
Я хотела написать, что тема общения уехавших и оставшихся столь же болезненная, сколь и хайповая, и нужно быть тактичной и деликатной (обеим сторонам), и что я передумала насчет бурундучков, потому что была неправа в своих выплеснувшихся эмоциях.
Но сначала я открыла новости.
И поняла, что вчера была права.
Нюша, девочки, и я вас тоже люблю.
Это все, что сейчас может сказать мой неокортекс. За все остальное взяла на себя управление рептилия. И когда она перестанет рулить, мы с вами выпьем кофе в Люксембургском саду.
А пока бурундучков не предлагать.
Upd (спустя три дня и почитав комменты).
Подскажу хороший тест на зависть.
1. Хочу ли я оказаться сейчас в тех же обстоятельствах, что и подруга? В Париже, в чужом доме, в необходимости адаптироваться к новому статусу беженца, в жесткой экономии денег, в разлуке с мужем и т.д.?
2. Хочу ли я, чтобы подруга не оказалась в Париже в перечисленных обстоятельствах, а была там, где я, чувствовала то же, что и я?
Если ответ хотя бы на один вопрос "да", зависть есть, пусть даже вы ее отрицаете и вытесняете в слепую зону. Если оба ответа "нет", значит, это раздражение, усталость, тревога - всё то, что сегодня создает напряжение и на нашу психику, и в наших отношениях с другими людьми.
***Автор: Татьяна Петкова.
irenika 19 липня 2022, 15:02 1
Про жінок згодна. Але ж вище он є і про чоловіків..
Не люблю хитрозроблених
Legendovna 19 липня 2022, 15:59
Моя подруга наоборот просит присылать ей фото природы ( бурундучков правда здесь не видела). Говорит так она немного успокаивается, чувствует что есть другая жизнь. Но и я не перебарщиваю.
zorya 19 липня 2022, 23:22 9
Тут,на каше, тоже есть такие,которые из-за бугра пишут,что ВАС там сотрут,бегите,все послы уже бегут,а вы недоматери,подвергаете такой опасности себя и детей
Marinka 19 липня 2022, 12:34
Девочки, кто ВПО в Соломенском и Подольском районе? Напишите мне в личку, если вам нужна гуманитарная помощь, там очень хорошая. Я конечно из другого, но подскажу куда обратиться.
Naturaliya 19 липня 2022, 12:35 13
Як же ж важко розковирювати в собі оте чорненьке))) Заздрість? Може й так, а може й ні))) Дивишся на світлину щасливої знайомої людини- які емоції? Може претензія? Чому ти, моя дорога знайома/подруга/колега/сусідка/однокласниця/кума/тощо, взяла і змогла поїхати за кордон? Можеш зараз спокійно гуляти по магазинах і ресторанах, прогулювати дітей парками розваг і викладати усі ці фоточки в соцмережу, а я й досі у цьому пеклі?
То може тому, що це мій вибір? То може тому, що пора собі зізнатись, що я лінива дупка і боягузка, щоб дати самій собі раду?! Щоб врешті решт запитати себе, а чого я, Жоржетта Жозефінівна, хочу сама від цього життя? На справді хочу? Яких відчуттів?
І вперше за останні років +/-30 чесно відповісти собі на це питання!!!
???
І подивись на своє життя зараз! Це хто мені його до цієї секунди будував? Я чи якийсь Джамшут з Равшаном? Я? Точно я? То чого стільки претензії до тієї світлини щасливої знайомої з Европи?
Olya_la 19 липня 2022, 17:43 1
А моя лента - собачки. Иначе сойти с ума можно. И меня не трогают чужие фото с пляжей и тд, от тех, кого реально много в ленте просто отписываюсь и все.
Londial 19 липня 2022, 17:44 12
Дуже вузький (однобокий) погляд на ситуацію. Вище набагато точніше Марина написала.
Емоції можуть бути абсолютно різні. І заздрість, лише одна з можливих. Погоджуючись лише з тим , що кожен несе персональну відповідальність за власні дії та вчинки навіть у такий складний час, коли багато зовнішніх непередбачуваних факторів. Хтось виїде закордон і легше дасть раду собі і діткам, знайде роботу і прихисток. А хтось залишиться і зуміє бути корисним на своєму місці. Ситуації у всіх різні, і єдиного алгоритму тут немає.
Ми як тільки повернулись в Бучу, ще мало часу пройшло після деокупації. Пізно ввечері почули салют. Якісь чоловіки так святкували. Через півгодини тероборона їх пов'язала та утихомирила. Жителі всі всполошилися, як думаєте то були заздрощі?
А ще недавно одні сусіди вирішили досить гучно святкувати ДН ( правда і до війни вони не зовсім благополучні були). Чути було на декілька вулиць. А неподалік спалені будинки. І поки я думала як толерантно зробити їм зауваження, один сусід пішов і " по чоловічому пояснив " правила поведінки і дозволений рівень шуму. То певне він сильний заздрісник?
В мене особисто, негативні емоції від перегляду фото з-за кордону були один раз. В перших числах березня, я з родиною була в безпеці, доречі і поряд з кордоном, але почались страшні новин з -дому, спочатку рашисти залізли в наш дім, я відчувала страшену злість, на наступний день вбили колегу і друга мого чоловіка, і я зрозуміла, що дім і речі , то взагалі дурня. Важливе лише життя. І в цей період, кума (в перші дні вона покинула відносно спокійний регіон) присилає фото батутів та розваг. Мої емоції - це роздратування. Мені не хотілось бути на її місці. Я тоді тільки хотіла обіймати рідних і молилася щоб мої сусіди всі вижили. Моя кума не могла відчувати мої переживання, бо бачити війну в вайбері і відчувати в реальному житті , то різні речі. І мені її батути, в той момент жодної цінності не становили. На той момент фото були просто недоречні.
Звичайно, бути постійно в таких переживаннях дуже важко і страшно. Просто, поступово знаходити сили і повертатись в нормальне русло. Включати розум, і по-можливості піклуватись також про емоції людей навколо.
Naturaliya 19 липня 2022, 18:41
Вже нідочого...
...а закім, що дякую Вам за Вашу життєву позицію, за допомогу, яку Ви надаєте з допомогою соц.мереж в.т.ч. і маю надію, що Ви то робите із найкращих намірів, щиро і від душі.
Бажаю Вам щастя.
gricenko 19 липня 2022, 12:51 5
Я була в цьому році на відпочинку, але фотки не постила. Якось не хочеться, я і так відпочила, а знайомим не обов'язково дивитися. Мені шкода що мої подруги в цьому році не відпочинуть, і що живуть в стрессі. Але з іншого боку я нічого не можу з цим зробити.
Strela84 19 липня 2022, 13:01
Девочки,Джонсон останется?
Irina16 19 липня 2022, 13:25 3
ура! про до жовтня
Irina16 19 липня 2022, 13:30 1
ось таке знайшла
:zap::zap::zap:
Уряду Бориса Джонсона не змогли оголосити вотум недовіри .
Попри інтриги та намагання опонентів усунути його від влади, члени парламенту Великої Британії підтримали уряд прем’єр-міністра - 349 депутатів проголосували "за".
Боєць. У нас дійсно потужний союзник.
Iren_Irena 19 липня 2022, 13:34 4
Очухались ) сразу нужно было поддерживать
но Джонсон такой славный, пусть будет хотя бы уж до октября, успевает принести большую помощь и пользу Украине
Irina16 19 липня 2022, 13:09 2
Evgen Istrebin
3 мин. ·
Если предположить что Антоновский мост выведен из строя, то группировки оккупантов в Херсонской области остаётся только мост на Каховской ГЕС.
Теоретически его тоже можно ебнуть без повреждения плотины, надо бить по мосту над корабельным шлюзом.
Что касается Херсонской группировки то есть ещё мост в Дарьевке, и тогда эта группировка будет отрезана от северной части.
Svetlana 19 липня 2022, 13:41 2
Тоже такое прочитала
Коментар видалено
Oks19 19 липня 2022, 14:24
Давно пора..