Привіт мої дорогі дівчатка. Приїхала я з Італії, вже місяць як тут, на моїй рідненький Україні, а серце розривається. Я ніяк не можу заснути, не можу дивитися на своє місто спокійно. Як тільки засинаю, повітряна тривога, в голову лізе, що ракета залежить в квартиру. Особливо не дає спокою та ситуація з Вінницею. Боже за що?Чому?Я просто плачу, це крик душі. Як можна взяти себе в руки І жити далі?Маю чоловіка, дитинку...які допомагають мені з цим.Моя найкраща подруга втратила житло, я сьогодні пішла накупляла їй невеликих пакуночків, каструлю, сковорідку, ложки, полотенця, горщик для запікання, І т.д. і дещо дитині з одягу. Спакувала, і сижу ридаю....Нажаль більше для неї я не можу нічого зробити....Лише підтримати. Дякую , що вислухали....миру нам всім з перемоги!!!!
Lena4114 16 липня 2022, 15:12 9
Привет! Ради бачити тут.
Сила духу є, вона просто схована глибоко під вселенським болем за нашу країну. Завдяки підтримці один одному ми її знайдемо і видродимо.
Все буде добре!
Lena4114 16 липня 2022, 15:13
Т9 випрпвляє, пробачте
Byton 16 липня 2022, 15:26
Дякую)
Natutka 16 липня 2022, 15:30
Так це складно.
Але треба триматись!
Близькі живі здорові і Слава Богу!!!
Bulka 16 липня 2022, 15:32 8
Не нужно культивировать свои страхи. Вы можете как-то повлиять на ситуацию? Если да, то делайте то, что изменит ход событий, если нет, то просто живите в заданных обстоятельствах. Выезд вы уже попробовали и вам не подошло. Смысл себя изводить?
Bulka 16 липня 2022, 18:38 7
Так смысл страдать если выбор сделан? Жизнь вдали от мужа вам не подходит. Если вам там всё отлично, то направьте свою энергию на вывоз мужа любыми путями. Если это тоже не ваш вариант, то просто живите.
Коментар видалено
Byton 16 липня 2022, 22:08
Поки залишаємся тут. От і хочу навчитися жити тут, у війні, бо ж прекрасно розумію, що вона зараз не скінчиться.
Neonilla 16 липня 2022, 15:33 2
Курсом пропить успок. Мне нравится седафитон ( работаю и голова не ватная от него) и состав простенький.
И если нет работы ( меня она спасает от всех мыслей), тогла с головой в хобби или волонтерство.
Yamayskaya 16 липня 2022, 15:36 3
Іншого виходу немає, треба продовжувати жити, поки є така можливість. Почуваю якусь безвихідь, не можливо запланувати навіть на завтра, не пам’ятаю коли щиро сміялася. Але діти дають сил, їм не показую свого страху
Yuliya_Y 16 липня 2022, 22:13 2
Я знаю, що це недоречно, але натрапила на відео, розсміялась прям дуже. Чи може така хвилина підходяща була. https://www.facebook.com/100068017901890/videos/539051184452536/?mibextid=xqpGuLhtFj62JL01
Byton 16 липня 2022, 22:14 1
Не маю фейсбука, тому нажаль не відкривається
Wild_fairy 16 липня 2022, 16:28 12
Так і жити, розуміючи, що у вас ж цей шанс жити, а в когось вже немає. Ось і думайте, перш ніж занепадати духом, що б на вашому місці зробили кожна людина з тих, яких вже вбили? Якби хм дали шанс на життя на вашому місці, чи вони б ридали денно-нощно, чи стрибали б від радощів і чули кожного птаха, бачили б кожну зірочку? Ось і приміряйте на себе це, ви - обранець долі, щасливиця, ви жива серед війни, руїн, смертей, то живіть.ніхто не очікує від вас хорових пісень, нам усім сумно, але ми маємо наше "сьогодні", а чи буде "завтра", то нікому невідомо
Byton 16 липня 2022, 17:39
Я намагатимуся
mamaEsenii 17 липня 2022, 21:54
Доброго вечора,як Ви гарно написали
Коментар видалено
Byton 16 липня 2022, 22:05
Я пила сонобарбовал, ніфіга нажаль....
Коментар видалено
Byton 16 липня 2022, 22:39
О да, це помагало, колись пила
Olga_Gris 16 липня 2022, 19:43 5
От і для подруги ви стали доброю феєю. Ваша допомога начебто маленька,але і маленькими кроками проходять велику дорогу. Ви вже зробили, що могли: є ви, є і подруга.
Не потрібно ваших сліз... Далі буде легше, ми і до стресу адаптовуємося
Olga_Gris 16 липня 2022, 19:46
Хочу порадити телеграм канал, де дівчина психолог, науковий журналіст описує війну і розбирає свої стани. Стан розпачу, апатії, страху, пошуки радості в малому...Пише і про філософію, і по науковому. Можливо, вам буде легше, якщо ви розділите, усвідомите, назвете собі самі ваш біль , разом з болем автора. Живе в Києві.
Olga_Gris 16 липня 2022, 19:48 1
https://t.me/travkinatxt Настя Травкіна, пише російською
Byton 16 липня 2022, 22:06
Дякую величезне, подивлюся
Nataly 16 липня 2022, 22:50 9
Мене сьогодні теж криє, і останні дні після Вінниці. Сьогодні поїхала в епицентр, 2 години лазила обирала все, почалась тривога, всіх вигнали. Кинула свою тачку, пішла в парк. В парку так гарно, квітів стільки - і згадався мем про «я ним майже не користувалася» про 2022 рік, вони квітнуть, а ми не можем насолоджуватись. В парку були люди з шарами, одна компания з bride, інша ж 1 роком дитинці, я дивлюсь, і wrong wrong wrong, так не має бути. Сиділа і розумію, що я чекаю поки чергова ракета когось вб‘є, щоб я могла продовжити покупки. Жахлива реальність, і я розумію, що втрачаю оптимізм. Не хочу так жити, і щоб мої діти так жили
Byton 17 липня 2022, 10:03
Як же я вас розумію
AlenaShudrenko 17 липня 2022, 11:49
Така ж херня...коли тривога завжди тіпає,думаю що прилетить по нам,відразу в голові картини моїх відірваний ніг. І всі жахи.
Часто прокидаюсь від вибуху,а його немає, сниться.
Часто голова малює картини найстрашнішого,повертає в ті часи коли гепало над головою кожні 5 хвилин....іноді здається що дах поїде.
Коли немає тривог,наче норм- живу,гуляємо з малою, шию, готую і т.д.
Короче, сьогодні піду в аптеку за заспокійливим,бо вчора була у гінеколога,повідала їй про свої страхи,навіть вона порадила.
Melok 17 липня 2022, 11:58 2
А я так і не змогла повернутися. Сиджу тут, в Італії де мені вже все не миле. Сиджу заради безпеки сина. Розумію, що весь час так продовжуватися не може. Треба повертатися, включатися в наші реалії. Як наважитися?
Marta_555 17 липня 2022, 19:46
Ну от, бачите, як не тяжко, а у Вас є дім, тут дівчатка підтримали морально, а Ви підтримаєте свою подругу, яка втратила житло, але ж саме важливе, що жива!
Byton 17 липня 2022, 19:58
Так, це дійсно так, велике щастя
Nataly 17 липня 2022, 23:32 1
Ну от, я жила у війні цей весь час, і почала думати, що не хочу жити так довго. Якщо це все на роки, то треба їхати, і саме їхати назавжди, бо діті, школи, туди сюди їх смикати - постійний стресс. І виходить, що треба кинути чоловіка. От як