Стоїть бабуся згорблена і сива
І грушки продає: "Візьми, вкуси!"…
Колись була красива і щаслива,
Та хто вже пам’ятає ті часи?
Приходить старість, а вона жорстока,
Ні згадки вже про вроду і красу.
Уже сама біжить сльоза із ока
І сил нема утерти ту сльозу.
У поросі лежать рум’яні грушки,
Пошерхлі губи моляться тихцем.
Прохожі кажуть ввічливо “старушка”,
Але чомусь не дивляться в лице.
Оце вона, та старість? Те майбутнє,
Яке колись чекає нас усіх?!
Бабуся. Грушки. Порох.
Незабутнє. Сльоза у зморшках.
Чийсь пекучий гріх
Ylibka 24 листопада 2016, 19:19
До глубины души...
Foxya 24 листопада 2016, 19:23
Очень больно.
amantis 24 листопада 2016, 19:37
Где то так..
Спасибо за душевный стих
А я до сих пор помню свою бабуличку и все ее морщинки и все ее светящееся добротой лицо, все было мне мило и красиво, всегда так тепло с ней. Для меня она всегда останется самой красивой..
kashybez 24 листопада 2016, 19:55
жаль бабусь та дідусів,які залишилися без допомоги і підтримки рідних
kashybez 24 листопада 2016, 19:56
потрібно по можливості їм допомагати
Melok 24 листопада 2016, 20:52 3
А меня этот стих заставил рыдать целый вечер,как вспоминала,так сразу слезы наворачивались
Сегодня ночь совсем уже не та.
И не дави назойливо на ухо
Про фитнес свой и танец живота!
Сегодня видел я, как древняя старуха
пыталась у метро отдать кота.
Я подошёл. Ведь думал - с голодухи..
Хотел рублей четыреста отдать,
Но видела бы ты глаза старухи!
"Возьмите котика, мне скоро помирать...
В миру, в пыли житейской круговерти
внезапно наступила пустота.
Старуха не своей боялась смерти,
Пыталась от неё спасти кота...
Julka 25 листопада 2016, 20:42
а так і є ж насправді....